Розділ 8. Поцілунок

Розділ 8. Поцілунок 

Якщо спочатку ми просто йшли один за одним, утворивши великий, трохи нерівномірний хоровод навколо Спіралі, то коли це багатолюдне коло замкнулося, всі учасники почали рухатися швидше. Уже не було часу говорити, тому що барабани також пришвидшували ритмічний дріб, музики поруч грали мелодію для хороводу все веселішу та енергійнішу. Коло почало хутко закручуватися, в люди, весело вигукуючи радісні гасла та співаючий пісень, майже бігли. Очевидно, маги у танцювальному колі пустили по ньому магічну мотузку, яка об'єднала всіх святкувальників в єдину зв'язку. У самому кінці, коли я вже добре відчувала, як магічна сила проходить через мої руки, посилюючись там, де дракон міцно тримав мене (до речі, навіть дуже міцно, я боялася що може й пальці мені переламати!), тоді вже коло рухалося в шаленому темпі. А на високих стінах Спіралі почали формуватися магічні картинки, викликані енергією танцювального кола, які представляли нещасне і самотнє життя у королівському магопарку добряче вгодованого безбура, якому королева Ганрієтта збирала сьогодні кошти…

Аж раптом хтось із учасників розірвав коло, певно, не впоравшись із темпом руху, і впав. Усі потягнулися за ним і теж почали падати один за одним, як у грі в доміно. Тут і я зненацька теж спіткнулась і гепнулася на землю, боляче вдарившись спиною та потилицею об кам'яну бруківку. У мене навіть трохи запаморочилося в голові, аж так сильно я гепнулася. Дракон Адальберон, не втримавшись, упав на мене зверху, відчутно накривши мене своїм масивним тілом, а його губи… ну… як би це так пристойно сказати… тицьнулися просто в мої вуста.

Ну, так! Схоже, так, схоже! Ох, святий Махлаю, це й справді було щось схоже на поцілунок! Я так і закам'яніла на бруківці, не в силах поворухнутися, відчуваючи теплі й м'які губи дракона на своїх. І пахло від нього так приємно! Адальберон, розширивши від здивування та паніки свої зелені очиська, миттєво відсахнувся й рвучко зірвався на ноги. Його обличчя виражало страшенний гнів та огиду. Чоловік енергійно почав терти долонею по своїх губах, напевно, намагаючись позбутися отого відчуття поцілунку, який я відчувала ще й досі, і промовив гнівно:

— Та що ж це таке?! Махлаєві роги! — а потім гаркнув до мене. — Зараз же підведіться із землі, новобранцю Мерріді! Візьміть свою дівчину і підійдіть до нас із Марселіною! Я хочу, щоб вона її побачила, тобто побачила вас разом, а особливо вашу наречену! Це наказ!

І дракон швидко поспішив до Марселіни, яка стояла і спілкувалася з двома чоловіками. Вони-то якраз не впали, тому що чоловіки підтримали її, і тепер вона стояла, опираючись, тобто дуже-дуже міцно притискаючись до одного чоловіка, а іншого гладила по лацканах піджака, напевно, дякуючи йому за те, що не дав їй упасти.

Ох, святий Махлаю, як добре, що Марселіна не бачила нашого з драконом падіння та цього… гм… поцілунку! Тепер би точно не повірила, що між нами із начальником нічого немає. Якби Скрипт не був так далеко і не розмовляв зараз із якоюсь дівчиною, то я подумала б, що це знову його капості. Хоча з нього станеться, він може і здалеку щось начаклувати, капосник такий!

Дракон підійшов до Марселіни і почав про щось розмовляти з нею та чоловіками, а я підвелася на ноги, повільно приклала долоню до своїх губ, до яких щойно торкався дракон своїми вустами. Я була… Ох, якщо сказати, що я була в шоці, то не сказати нічого. Але, чорт забирай, мені сподобалися його губи. Махлай забирай! Але зараз я чоловік! Не слід забувати про це! 

Я незадоволено похитала головою, відганяючи власні думки, нагадала собі ще раз, що я зараз бравий вояка Лізор, а не якась легковажна дівчина Лізора, що піддалася чарам дракона-ловеласа, в потім швидко попрямувала до Скрипелли…