48. Не вір очам своїм, та й іншим частинам тіла теж не вір.

Сучасні люди – вони які? 
Ті, хто не вірить ні в чорта, ні в бога, - якщо коротко, особливо з незамутненою свідомістю.
Так і тут. На тверезу голову наш клієнт номер раз, виглядав невіруючим.
Але плату у вигляді дзвінкої монети, прихопив, і на обумовлене місце прийшов, а значить дещицю віри про чудовий кінець - зберіг. 
Я тут же згадала білку і її ворожіння, коли його у своїй кибитці, точніше, паланкіні побачила.
Тут, на ринку, як і в моєму світі, все ще користувалися карбованою монетою. І він правильно зрозумів згадку про речову подяку.
Мені вручили одну золоту монету з чудовою Ейфелевою вежею на аверсі, і я ще раз прокрутила в голові, чим може бути корисний цей світ взагалі, і для мого добробуту зокрема.
Ось механічні машини, що літають, - дуже перспективний напрямок, особливо в місцевості, де до найближчого стаціонарного порталу - три дні на санях. Або коли терміново потрібен лікар, або пожежа, - я крутила монету в пальцях і промовчала ще кілька миттєвостей.
Клієнт захвилювався і вручив ще одну.
- То що за проблема тебе привела до мене? – прошамкала я беззубим ротом.
- Тут така справа, - він ще раз обвів поглядом тісноту пересувного приміщення.
У мене відразу параноя почала буркотіти про те, що паланкин можуть відібрати за його наведенням. Він же не дарма на якийсь прилад на руці коситися. Але тут же почала заспокоювати саму себе. Магію ілюзій так просто не вловити. Вона маніпулює розумом, а це не фізична дія. Паланкін розряджений, мене разом із ним на базар Галліус разом із Шурхом притягли. Причому фурор ми зробили відповідний. Народ шушукався, у наш бік косився, але близько не підходив. До нас долинали пошепки з приводу ворожіння та відомства. Ось що означає народ, - за стільки років так і не витруїли з нього віру у понад природне. Але клієнтів звідти не дочекалася.
Ось тепер, сидячи з представником зони К розмірковувала, чи вдасться зрушити лід, чи доведеться інші методи шукати.
- У мене робота не ладнається, - нарешті видавив він, - порожні всі ...
- Напрямки? - підказала йому, поки він думав, як не видати державну таємницю.
– Так, і вони теж, – радісно закивав претендент на обдурювання.
- Так треба перекласти яйця з одного козуба, в другий, - натякнула я на товсті обставини, ховаючи монети в гаманець, який забрала з привидового складу.
Клієнт пробубнив щось про дорожнечу консультації та відсутність реальних порад, але третю монету віддав.
- Отже, всі порожні?
- Всі. Ще й не наповнюється. - Розповів він.
- І те, що має наповнюватися, дуже далеко звідси?
- Дуже, - на мене дивилися з підозрою, хоч на прилад перестали коситися.
- А якщо я допоможу перенести це туди, де воно наповниться?
– Як? – мабуть роз'яснення у п'яному чаді не надто надовго затрималися в його голові. 
Я підозрювала, що так буде. І, по суті, поява Бусіка ідеально вписалася в картину нашої афери.
- Так кур'єр у мене є, - розповіла я клієнтові, що не вірить у просто слова. - Скажеш де забрати те, що порожнє, він перенесе туди, де воно стане повним.
- Та НУ! 
Клієнт не вірив, і я клацнула пальцями. Поруч зі мною, практично на моїх колінах проявився Бусик, облизався, посіпав писком, розглядаючи остовпілого клієнта, і пропищав, - що Хозяфка треба?
Клієнт наставив на нього прилад, але той і не ворухнувся.
А от нічого вимірювати – не виміряне. Бусик у нас був не зовсім чортом. Ні, на Землі їх називали саме так, але насправді - насправді він був Трансформонтом. 
Так ось, він застряг на Нарутанії, коли її відтнули від усього. Ні ввійти, ні вийти, - це несподівано виявилося, що навіть йому – тому, хто ходить між світовими стежками, покинути планету не вдалося.
Мені все більше і більше подобалося, як майстерно мені вдалося потрапити в друзі трьом представникам позаземних цивілізацій, що застрягли на Нарутанії. От і Бусик, ось хто б міг подумати, що це дивовижна істота для переміщень!
- Якщо не відпускати мій хвіст, то кінець завжди буде щасливим, - розповів він нам з гордістю.
Але випробування ми поки що вирішили відкласти.
Все ж таки, така унікальна здатність, - це потрібно добре взвісити і примірятися.
- А що це ти, касатику, - звузила я погляд, - у мого кур'єра цим тицяєш?
- Та я нічого, - проковтнув слину представник зони К, - несподівано він якось з'явився.
- Так говорю ж, кур'єр!
І вже звертаючись до Бусика, погладила по його волохатій лапці, - нічого, волохатику, не треба, перевірка це була, чи чуєш, чи в доступності?
- Завад немає, до сф'язку! – буркнув чорт і зник.
Ну не зовсім зник, тут ми клієнта дурили безбожно, - ніхто ілюзію невидимості не скасовував, тільки трохи відкрив перед матеріалістом.
- Тобто, - облизав він губи, - Це може перенести накопичувач із порожнього місця у доступне для поглинання енергії?
- Ага
.- Але ж це…, - він затнувся, намагаючись висловити неймовірний здогад.
- Це дуже унікальна можливість виправити твоє матеріальне становище, - і поплескала по коліну вже клієнта.
- Ага! – погодився тепер він.
- Демонстраційне переміщення накопичувача входить у вартість первинної консультації, - видала я тираду, розчулюючись ліку клієнта.
Ми вирішили не лякати одразу, його слід доїти ненав'язливо та поступово. Спочатку демонстрація можливостей, потім щомісячна абонплата. А якщо не так, завжди можна повернути накопичувач на те місце, з якого як з козла молока.
- Я сама прийом рідко веду, - вирішила поступово відходити від образу страшенно старої бабусі, - так тут моя правнучка стражденним допомагає. 
Чоловік кивнув, нетерпляче смикаючись на парчевій оббивці.
- Так от, якщо зважишся на укладення договору про співпрацю, - посміхнулася беззубим ротом і підморгнула йому, - то приходь. А поки йди, завтра все в тебе буде, якщо вкажеш місце, де накопичувач забрати.
Вже не знаю, як він наважився продемонструвати шматок карти, на якій було вказано крапку з його накопичувачем. Одним із, швидше за все, але мені поки що про решту не хотілося думати.
Якщо все вигорить, то не доведеться бамівцям нишпорити у пошуках цих механізмів, у нас з'явитися стабільний заробіток, а правильно подати себе – багато розуму не потрібно. Головне дивися і всі деталі помічай. Зачепимося в передмісті – далі легше піде.
Вночі ми обміняли карту з накопичувачем на запевнення, що наш план прийнято на ура. Дзаркалас був у захваті, і навіть не тому, що все йде за планом, скільки тому, що зі мною все гаразд.
- Розумієш, тут технологічне суспільство, - пояснювала я йому своє бажання залишитись тут, - а в мене – здатність накладати ілюзії, а це знаєш, як здорово!
Інопланетянин кивав і зітхав.
- Ти не хвилюйся, коли тут трохи обживемося, ти теж до нас переселишся!
На секунду я уявила, як Галліус хапається за голову від кількості приблуд у нашому будинку. Але він ще нічого не обіцяв, і перспектив не малював, а я жінка сучасна, не несуть нічого на блюдечку - сама все візьму.
Мені так само шалено подобався драгон, все так само вабило до нього фізично і бажання іноді ставало настільки гострим, що хотілося сказати, - а давай махнемо на Нарутанію!
Але він нічого конкретного не говорив. Так, та, що утихомирює і доповнює, і що?
Та в словах примари «Душа моя!» - більше теплоти та кохання, ніж у вчинках драгону.
Ось правду кажуть, що жінки люблять вухами. Драгон мовчав, і ось результат – у моїй голові почали блукати такі думки, що страшно стає.
Ніяк не можу визначити реальне ставлення до мене Галліуса. Серце завмирає - але розум такі припущення висуває, що ні на голову натягнути, ні до душі прикласти.
Ось і зараз він прийшов поквапити. Це тільки на Вероні швидко до точки висадки добиратися, а на своїх двох – тупотіти і тупотіти. А мені, значить, відпочити не завадило б, адже завтра рано вставати. 
Я обняла Дзаркаласа на прощання, подивилася на капсулу, що зникала, і підхопила Галліуса під руку, - ну що, побрели?
- Може, я понесу? - Запропонував він відразу.
Я пам'ятала, як він відмовився від пропозиції Бусіка. Той пропонував ухопитися за його хвіст, і на місце він переніс би нас за мить.
- Може, я піду сама?
Драгон зітхнув, і ми попрямували маршрутом - космодром - фамільні руїни.
- А до речі, - порушила я мовчання, - чи можна оголосити нас спадкоємцями цих руїн, як гадаєш? Не сильно придивлятимуться до безумців, які бажають облагородити аномальну зону?
- Ще надто мало інформації, - спробував відмовити мене від ризикованої витівки драгон.
Я сама розуміла, що все й одразу – це великий ризик. Краще робити поступові кроки. Спочатку – стабільне джерело доходів, потім – документи, а вже після – житло, спадок та статус.
Зрештою я таки спіткнулася від дум, і закономірно опинилася на руках у драгона.
- Я понесу, - категорично припинив мої потуги чоловік, - мені не важко!
Я подивилася на його ніби вирубаний із каменю профіль, і розслабившись схилила голову на його плече. Хоче нести, нехай несе, мене ніхто так не носив.
Чоловік розслабився, не дочекавшись заперечень, а мені так затишно, так комфортно стало в такому становищі, що я навіть не помітила, як заснула, під мірне похитування від спокійної ходи драгону.