43. Щоб тобі шило змінити на мило

Це було дуже складно - навчитися бачити потоки, складати нитки буття, вплітаючи в них намір, накладати найпростіші ілюзії спочатку на предмети, потім на тварин. З фантазією у мене було все гаразд, і коли Гр-Хадос дозволив попрактикуватися на собі, я вже була на межі. Хотілося розбити сон на уламки, вивалитися в реальний світ, поскаржитися коханому чоловікові  на цього сатрапа. 
Здавалося, що минуло не менше як півроку, коли я створила з бога точну копію Хижака. Фу, ніколи не могла без тремтіння дивитися на його апарат для годування. Саме для годівлі, а не для їжі. Це ж яка фантазія була у того, хто намалював цю образину і талант у втіленні цього персонажа у  живого до кінчика його «дивних» кіс.
- І що ж ти хочеш за таку велику люб'язність з твого боку, - саме це було перше питання, коли ми з богом опинилися десь. 
Десь мало образ похмурого замку на кручі над таким же не надто радісним морем.
Ми стояли на майданчику перед входом і вітер тріпав моє волосся і завивав у висоті.
- Я був самовпевнений і втратив первородний камінь. Саме тому не зміг втрутитись, коли світ загруз у смуті.
- Перворідний камінь? - Перепитала я, намагаючись знайти аналогії в завданні Хвалеба. Той намагався повернутися, бо такий чи подібний камінь вкрали від порога, а цей не зміг покинути храм, чи замкнули його в ньому?
- Він був захований глибоко в товщі скелі під храмом, принесений з того світу, в якому я народився сам, - пояснив бог.
Я уявила жменю землі, яку заведено було в давнину брати з собою в чужу країну. Уявила, що було б, якби у Хвалеба не піддверний камінь вкрали, а ось цей початковий. Галліус говорив, що саме з якогось спеціального каменю починають закладку храму тому чи іншому богові. Це що виходить, первородний камінь – суть цього бога?
- І як можна вкрасти те, що поховано під гранітом та породою?
Хотілося запитати "а ти куди в цей момент дивився?", але чомусь я була впевнена, що не відповість. 
– Якщо поставити собі за мету, то й не таке можна провернути.
- І ти хочеш, щоб ми знайшли твою пропажу?
– І повернули.
Я подивилася на цього хитро рукастого, інакше і не скажеш, і уточнила вступні.
- Твій камінь, який ти приніс з іншого світу хтось украв, і з того часу ти опинився замкнений у своєму храмі. Так?
- Так.
- А чому ж ти, наприклад, на планету злодіїв не перемістився? Ну туди, звідки нас до тебе закинуло.
- Не міг, - було видно, що бог втрачає терпіння.
- Це що, цей камінь частина тебе? Чи в ній частина тебе? - Казки земного світу - це дуже хороша підмога. Смерть у яйці, яйце в качці - тощо, це прийнятний варіант для власного мозку. Там де фантазія буксує, вишукуємо аналогії у минулому.
Бог кілька секунд витріщався на мене, але потім відповів.
– Найбільш зрозумілою для тебе буде концепція, що камінь – це нескінченна батарейка. Я навіть перед вами зміг втілитись виключно тому, що запозичив частину сили твого драгону для запуску процесу втілення.
- Назавжди? - переполошилася я, геть-чисто забувши і про завдання і про те, що я зараз по-доброму повинна турбуватися про інше, точніше про себе турбуватися, а не про когось.
- Та перестань, - махнув на мене бог рукою, правда втомлено якось. – Темна сила і так у ньому вирує, він же нею до ладу не користується. Ось я й запозичив, щоб чогось поганого не трапилося.
- Поганого – це руїн храму, коли він зрозуміє, що ти тримаєш мене тут навмисно?
- Ти маєш дати клятву, - стиснув бог щелепи. - Поклянись, що ви допоможете мені.
Я зітхнула. В принципі, чим він може шантажувати мене? Тим, що не навчить? Ну то таке, якось ми з цієї ситуації вивернемося, подарунок, з усього, назад він не забере, як у прислів'ї про добро і кидати у воду. А значить, буду я, разом із Галліусом – з не освоєним даром. Але з іншого боку, освоєний дар він завжди фора у будь-якій розмові та протистоянні.
- Гаразд, знайдемо ми твій камінь, - нарешті я наважилася.
- І в храм повернете.
– І до храму повернемо. Присягаюся життям.
І тільки після цього бог кивнув, а двері замку відчинилися.
- А знаєш, мені подобається, - прокоментував своє нове обличчя Гр-Хадос.
Я його інакше, як Хр-Гадосом, і не називала. Він разів триста намагався мене виправити, але потім упокорився. У мене стандартна відповідь на його виправлення була – що від зміни доданків сума не змінюється.
- Потрібно бути страшним та жахливим, щоб наступного разу навіть такої ідеї не виникло! - Провів він рукою по моїй ілюзії, і вона вросла в нижню половину обличчя.
Все ж таки він був набагато більш запеклим майстром у втіленні ілюзій, ніж я.
- Твою ж, - не втрималася і сплюнула з урвища, от точно хворий він, на всю голову. - Хто ж тебе такого красеня полюбить?
Він блиснув на мене поглядом і відразу перетворився на попелястого блондина з голим торсом, кубиками над вузькими плавками чорного кольору і дошкою для серфінгу.
- Покатати, з вітерцем? - пограв він бровами, киваючи в бік моря, що біснується навіжено.
- То склала я іспит чи ні? - буркнула похмуро, намагаючись не сповзати поглядом на кубики, і внутрішньо здригаючись від варіанта запропонованого дозвілля.
- Здала.
- Тоді повертай мене до храму, - і ніжкою притупнула. Я хоч і розуміла, що тут час тече інакше, але повернутися до Галліуса хотілося неймовірно. Напевно, інтуїція натякала, що інакше – це не в той момент, з якого забрали.
Тієї ж миті я розплющила очі і почула гарчання.
Галліус міцно притискав мене до себе, стоячи на одному коліні і поклавши мене нижньою половиною на нього. У лівій руці в нього була палиця, спис, тобто, з гострим мечем у навершиї.
"Звідки тільки взяв" - слабо ворухнулася думка.
- Галліус, - прохрипіла, розуміючи, що мій чоловік перебуває на межі.
Він сіпнувся, як від ляпаса, скосив погляд униз на мене, і видихнув крізь зуби:
- Галі, як ти.
- Все добре, постав мене на ноги і заспокойся.
Бог знову завмер статуєю між двох чаш, у яких гуло два стовпи темно-фіолетового полум'я. Стовпи впиралися в склепіння, роблячи повітря в приміщенні гарячим та навіть обпікаючим. Прямо натякали, що драгон часу не гаяв.
- Дорогий, заспокойся, заради бога, - вирвалося, коли я розглянула вчинений Галіусом бедлам. Явно сила шандарахнула. Ми стояли в епіцентрі, який залишився відносно цілим. Всі інші поверхні вкрилися тріщинами, вітражі були вибиті, плити підлоги погецані, над статуєю бога пристойна наскрізна дірка, через яку було видно далекі розряди фіолетових блискавок.
- Заради Бога? - Виплюнув драгон, вдивляючись у метаморфозу статуї.
Вона і до цього не радувала красою, а тепер, хоч і трохи зменшилася в розмірах від початкової, але вигляду набула жахливого.
- Це для зв'язки слів, - постаралася відволікти чоловіка від розгляду результату трансформації, - зі мною все справді гаразд.
- Ти дала клятву йому! - Він опустив погляд, спіймавши мій. Я винувато знизала плечима.
– За все треба платити! Але дивись, як я зараз можу!
Я, як та принцеса Либідь, махнула рукою, і опинилася у бальній сукні темно-фіолетового кольору з переходом у чорний, у діадемі, та присіла у глибокому реверансі перед моїм чоловіком. Та й навколишній простір було приведено у початково цілий вигляд. Та й ушляхетнено, відповідно до мого естетичного чуття. Естетичне чуття прийняло за зразок католицькі кафедральні собори. 
Крекнули обидва. Драгон переді мною, бог за спиною.
Я випросталась і озирнулася.
Гадос він і є гадос, швиденько привласнив ідею і втілення, вклав частинку свого божественного дару в матеріальну фіксацію, і ось у нього більш відповідне вбрання для зміненої статуї. 
- І що ми маємо зробити, - мене жадібно вбирали поглядом.
- Та так, камінчик один знайти і повернути йому, - я кивнула головою у бік статуї.
- Камінчик?
- Ага, фамільний! - І посміхнулася, прикладаючи руку до грудей Галліуса, і втілюючи на моєму чоловікові парадний фрак одного з верховних лордів цієї трохи пошарпаної планети. – Нам і одноразових порталів відсипали від щедрот божественних. Не боже мій, але це ж добре?
- Галено!
- Так, щастя моє!
І посміхнулася на всі тридцять два. Тож розбійниками з Великої дороги ми вирушили підробляти у стані внутрішньої та зовнішньої згоди. Хоча я певна, що якусь обіцянку Галліус Гр-Хадосу дав. Але яку саме, я, на жаль, не почула.