31. Щоб тобі ні вдень, ні вночі спокою не було

Хотіти чи не хотіти – ось у чому питання.
Я гризла нігті, з тугою згадуючи образ Сутінкового Мисливця. Не зрозуміло хто розповів, що Дух гризе горішки, перетворюючи шкаралупки на золото, але у звіринці, куди поселили білку, після тренування та роздачі покарань утворився аншлаг.
Мені шалено хотілося навідатися в Агентство недобрих послуг, щоб переконатися в словах Галліуса. Ну у тих, де все виправляється після зустрічі зі мною.
- Слухай, - звернулася я до домовика, який сервірував чай, що втішає, і бубонів про те, що все пройде, і це теж.
- Мені потрібно відлучитися з Академії, але зробити це так, щоб ніхто не помітив моєї відсутності.
- Ти на що натякаєш?
Було зрозуміло, що домовик підібрався впритул до мене, і нависає, чекаючи на озвучення плану.
- Розумієш, якщо це справді моя здатність – робити світ кращим, то я маю подивитися на нових працівників, яких знайшов Гюго. Або вони самі знайшлися. Я туди та назад! Поділися заклинанням невидимості!
Домовик закашлявся. Не думала, що моє прохання змусить його придушитися.
– Це так не працює.
Я з тугою згадувала обіцянки Галліуса. Ось пощастить Халісці. І хоча чоловік у мені викликав неабиякий трепет, я весь час згадувала слова якогось стародавнього мудреця. Про те, що споріднені душі, другі половинки не викликають тремор ніг, прискорене серцебиття та втрату розуму. Ні, цих людей можна визначити тільки по вищому ступеню душевного комфорту і почуття впізнавання. Начебто тисячу років тебе знаю, - це не просто слова, це підсумок призначеності та накресленої зустрічі.
Може у драгонів і не так, але мені, точно не дізнатися як.
- Чому не працює?
- Тому що я не домовик.
– Це я вже й так зрозуміла. А хто?
- Мандрівник.
- Та НУ!
- Так, мандрівник, що застряг.
- Засланий був, а застряг не було, - посміхнулася, згадуючи одкровення Галліуса.
З якоюсь пронизливою ясністю накочувало усвідомлення, що навколишній світ сипле на мене розгадки, як із мішка з подарунками, і що в мене головне завдання – розсортувати, і щоб не поховалася під їхньою кількістю.
- Спочатку у мене зламався, - спробував пояснити власний статус домовик, - загалом зламався один предмет. Я витратив дуже багато часу та сил, щоб відремонтувати та зарядити його. А потім змінилася полярність!
У голосі невидимого помічника прослизнули істеричні нотки, і мені так і захотілося поплескати його по плечу і сказати, що все буде гаразд.
- Коли я побачив тебе, Сутінкового Мисливця, тобто я подумав про наявність вірогідності, що полярність повернеться до необхідних мені параметрів, і я, нарешті, зможу покинути цю планету.
Я прикусила язика, адже з нього майже зірвалося вже звичне світ. "Покинути планету" було схоже на земний вислів. І деякі слова і мовні звороти, я б сказала були дуже схожі на земні, слов'янські.
- Це так незвичайно, ти космічний мандрівник?
– Ти, ти теж! Я відчував! Це слово міг сказати лише той, хто знайомий із концепцією переміщень у космосі!
«Господи, навіщо мені цей вінегрет! Ще й інопланетянин з тарілкою, що літає».
- До речі, - вже вголос промовила я, - а в тебе літаюча тарілка, чи космічний корабель?
- Капсула, - зітхнув невидимий співрозмовник. - У мене поляризаційна космічна капсула з інверторним двигуном.
- Круто. А невидимість?
– Це теж прилад.
Я згадала слова Хвалеба про розробку щита невидимості, який зробили земні вчені, потім на думку прийшли розповіді про раптову появу літаючих тарілок у небі і таке ж їхнє раптове зникнення, і я змушена була підштовхнути співрозмовника в потрібному мені напрямку.
- Але ж ти можеш поділитися зі мною цим приладом? Я працюю над тим, щоб змінилася полярність світу. А для цього потрібно назбирати багато грошей, відновити храм Хвалеба, і з його фізичним поверненням у світ полярність обов'язково прийде в норму.
- Так? То це від того, що творець відсутній у матеріальному втіленні? Так просто?
- Творець?
- Енергетично значуща для планети особистість із зав'язаними на ньому потоками. Це складне поняття, ти не зрозумієш. Воно торкається надто багато областей знань.
- Та куди вже мені. Так що даси свій прилад? На час!
- Дам, і підстрахую тебе, щоби не помітили відсутності.
І втілився в мене в кімнаті страшний дурноокий інопланетянин із сірою шкірою, очима блюдцями на пів обличчя, і в тозі, більше схожій на викрадене у каштеляна простирадло.
Він тримався лапкою за кругляш, що висів на ланцюгу на його шиї, я витріщалася на муміфіковану фігуру, намагаючись не показати, що він викликає в мені страх і гидливість. Все ж таки фільми жахів свого часу я надивилася, і концепція - напад поневолювачів з космосу там була.
- Треба тобі пошити сорочку, - вирвалося мимоволі, аж надто вигляд у нього був нещасний.
- Буду вдячний, - кивнув він головою, а в мене тьохнуло серце, шийка тонка, раптом голова відвалиться.
– А чому ти в цьому?
- Перевантажувальний костюм у капсулі, щоб не зносився. Ти навіть не уявляєш, скільки я вже тут.
- Здогадуюсь, - сама ж простягла долоню у бік медальйону.
- Я побігаю в твоєму одязі тут, але ти не затримуйся, - я до останнього не вірила, що мені віддадуть прилад, без якого цього мандрівника вже давно б розібрали на досліди. Навіть за мірками цього світу він був дещо. А тут ще вертляки.
- Я туди й назад, а ти бережи себе!
Відвідування орендованого у магістра будинку ввело мене у вир розпачу. Галліус мав рацію. Причесаний і залізаний Бусик у червоній лівреї, непристойно пристойна каппа Ванні, з відполірованим панциром та фартухом спереду. Рознощиця чуток з нафарбованими на курячих ніжках нігтиками, баргест у кепі та червоній лівреї.
Мені хотілося побитися головою у стіну. Навколишній світ перетворювався на театр абсурду, і якщо я затримаюся в ньому ще, то боюся, що виправляти потім доведеться вже Хвалебу.
Я проінтерв'юювала бажаючих приєднатися до нашого підприємства. Прийняла всіх, бо Гюго мав план на кожного. Перевірила звіти, намітила загальну концепцію розвитку, провела нараду із персоналом. Дала розпорядження щодо закупівлі будівельних матеріалів. Позначила місце доставки, при цьому натякнула, що всі гроші витрачати на це не потрібно, що на підході матеріальна допомога зацікавленої особи. Оформила доручення на Гюго, з дозволом представляти наші з Вероном інтереси.
У БАМ поверталася ближче до вечора, аж надто багато накопичилося справ. Для того щоб пронести на територію БАМа вбрання для мандрівника, довелося брати з собою Гюго. Він намагався проштовхнути через ворота передачу, великий кошик з усякою всячиною, і коли спрацював захист, він почав лаятися з охороною, поки я, прикрита невидимістю, мчала до гуртожитку.
На очі Галліуса я не попалася. Як потім прозвітував інопланетянин, навіть мої речі не допомогли для відведення очей. Драгон нишпорив територією, принюхаючись, як тварина, розігнав бажаючих збагатитися, тим більше горіхи в лавці аж надто швидко закінчилися, а потім, поплутавши по доріжках, він відбув у місто.
Допит Верона та Гро з Фенею йому нічого не дав. Все ж таки добре, що я не озвучила їм свої плани. Вони лише на хвилин сорок затримали Галліуса, бо озвучили кілька місць, де я могла б бути.
Переконавшись у тому, що мене там немає, він поскакав слідами однієї мене. Судячи з виразу на його обличчі, він будував методи покарання та виховання.
Було дивним, що він не знайшов мене в агентстві. І по лавках ми потім з Гюго довго ходили, підходящий прикид шукали.
- Може, знову щось трапилося? - я переконалася, що штани на підтяжках і шовкова сорочка з мереживним жабо роблять фігуру будинкового трохи більшою і вгодованою, якщо можна так сказати. На жаль, він не зміг би набрати масу, скільки б не їв. Все те ж горезвісне – полярність не підходить. Він виявляється взагалі в сплячці був, і прийшов до тями саме в той день, коли мене в цей світ перенесло. Це ми з ним швидко вирахували.
- Поки ти тут, все добре, - домовик розливав по чашках чай, погладжував повернутий прилад для створення невидимості, і млів від описаних мною справ, які я примудрилася провернути.
- Поки я тут, - посміхнулася трохи сумно, бо розуміла, час прискорився і поскакав галопом, і триматися за гриву тепер треба мертвою хваткою – щоб не скинуло і під копита не потрапити.
На питання Верона де я була вдень, довелося відповідати алегорично - де тільки Маша не була, і закочувати погляд під стелю.
- Тебе Галліус шукав, - Верон був незвично задумливий. - Халі, що в тебе з ним?
- Абсолютно нічого!
- Я б так не сказав.
- А що в тебе з Фенею?
Хлопець почервонів. Ось просто чарівно порозовів щоками та лобом.
- Абсолютно нічого! – повторив за мною брехню.
По суті це добре, що я тепер не чую його думок, як і він моїх. Та й сприймалася ця здатність більше як зло. Ось не звикла я чути та відчувати не своє.
- А твоя маленька форма? – мені все ще було цікаво, чи зникла дивна білка, чи просто заснула десь усередині.
- Потрібно навчитися більш тонкої трансформації. І білка буде звичайною.
- А хвіст? У неї був ще лисий хвіст. Це від щура?
- Так. Але цю форму втілити буде важче. Галліус сказав, що використовувати всі три форми – це найвищий ступінь майстерності.
- А Феня? У неї ця форма – це що?
- Проміжний оборот.
- Як у перевертнів?
- Так.
- Значить, вони не пішли?
– Значить.
- Вона тобі подобається?
- Я відчуваю поруч із нею таке умиротворення, такий спокій і комфорт, що навіть страшно часом.
У моїй голові знову спливли слова стародавнього земного мудреця про другу половинку, і на мить стало до сліз шкода, що це не зі мною.
- Бережи її, Вероне, вона приголомшлива!
- Ти кажеш так, ніби збираєшся кудись подітися.
- Ні, просто захотілося сказати.
Далі я розповіла про справи в Агентстві, і Верон, як не дивно, не ставив запитань про те, як я дізналася про новини. Магічні вісники, звісно ж, ніхто не скасовував.
А в ніч нас підняли по тривозі, інакше цей збір назвати було б важко. Мене опалило поглядом, коли я разом з усіма вискочила в коридор.
- Десять хвилин на збори, - Галліус був похмурий і зібраний, - ми висуваємось на вилов небезпечних істот. Основна група – наги, фамільяри страхують. Маги виступатимуть охоронцями відловлених та поміщених у спеціальні клітини шкідників. Докладніше поясню дорогою. Розійдись.
- Халіска, - гукнув він мене, коли всі кинулися по кімнатах.
- Так, - я подивилася чесним поглядом йому у вічі.
- Якщо тобі треба було навідатися до Бюро недобрих послуг, то ти могла прийти до мене і сказати.
- Відлучки заборонені, винятків ніхто не робитиме, хіба не так?
- Не варто користуватися неперевіреними чарами, - він посопів, буравлячи в мені дірку поглядом. – Де ти взяла артефакт?
– Який артефакт? – я поплескала віями, бачачи, як у чоловікові клекоче харизма.
- Ти не повинна так поводитися.
- Як так?
- Гаразд, іди, поговоримо після.
- Як скажете, - пирхнула, перш ніж зачинити за собою двері.
Сподіваюся, він не розпізнав запах мого «будинкового», а то, не дай бог зловить, і влаштує допит із пристрастю. Йому, швидше за все - невидимість не завада, он як ніздрі на мене роздмухував, сліди зчитував, не інакше.
- Слухай, ти б пересидів у себе в сховку, поки нас не буде, - звернулася до інопланетянина, - мало, які розпорядження видав Галліус. Раптом провести інсектицидну обробку? Чи опис допущеного до робіт будинкового персоналу?
- Постараюся не відсвічувати, - кивнув головою безіменний прибулець, і на тому ми розлучилися.