27. Щоб у тебе клопоту було повна пазуха

- А ти мені не указ, - смутно знайомий голос катував холодною зневагою, - я в своєму праві вибирати того, кому допомагатиму.
- Але ж мене призначили! - Другий голос був високим, по дівочі дзвінким, - затвердили, погодили і надіслали!
- Як прислали, так і пошлють далі, дякую, що не по етапу.
- Та ти, та ти, старий пень, ось хто ти.
- Послухай, дитинко, рота закрила, сумки свої зібрала і шуруй звідси, поки я не розлютився.
Дівчина схлипнула, а я з невдоволенням розплющила очі і вкотре нарікнула на те, що я не в рідному та улюбленому ліжечку на ортопедичному матраці. Схлипи долинали звідкись з-під мене, і я, повертаючись у шалену дійсність, згадала вчорашнє будівництво і ліжко на другому ярусі. Лапки на мені були присутні, а отже вже давно розвиднілося.
- Давай, ворушись, - зашипіли приглушено, а моя цікавість змусила гаркнути на всю кімнату, - а ну, стояти, я сказала!
На сніданок до їдальні я прибігла першою. Навалила гору овочів на тацю і влаштувалася біля віконця.
На мене продовжували коситися. Навіть не знаю, якщо я не розправлюся з цим хітиновим костюмом у термін, як на мене витріщатимуться академісти з початком навчання. Якщо звичний до всього персонал так реагує, страшно уявити, що буде згодом.
 Верон, у супроводі дівчат з'явився через хвилин двадцять. Усі троє виглядали задумливими, якщо не сказати приголомшеними.
- Добрий день, - помахала їм лапкою, прикликаючи до себе.
– Це кому як, – Верон дивився на мене з підозрою, але першою не витримала Феня.
- А хто такий Київ?
Якби я жувала, то точно вдавилася б.
- В сенсі? – вирішила перепитати обережно.
- Ми постукали до тебе, звідти запитали "хто там?", і ми від несподіванки попросили покликати тебе.
Я, з ранку встигла насолодитися всім спектром характеру персонального помічника, вже зрозуміла, що буде далі, але для спокою дівчат, все ж поквапила їх, - і що?
Гро хмикнула, підморгнула мені і повідомила, що далі з-за дверей повідомили, що нікого немає вдома.
Феня порозовіла, і продовжила, перехоплюючи ініціативу, - я запитала, хто розмовляє, а мені відповіли, що говорить Київ, і що київський час по восьмій ранку.
Я закашлялася, весело мені буде з цією істотою, як би ключик до нього підібрати? Але зараз треба було заспокоїти академістів.
- Ну, я помічника вранці обзивала Києм, який не той, що заклав місто, а той, що маже повз лунку, - перекрутила по своєму Кия і більярдний кий, сподіваючись, що допитуватись не будуть. - Мабуть він так перевернув цє прізвисько.
Верон хмикнув, а я, щоб закріпити успіх брехні, майстерно направила розмову в інше русло.
Після сніданку ми допомагали переїжджати Верону. Так, так, після того, як я повідомила йому про потенційного другого будинкового помічника, промовчивши про її стать, він побіг у адміністративний корпус і підняв хай. Якщо його теж зарахували до польових агентів, то чому він не має персональної кімнати в гуртожитку для польових агентів. Білка, що демонструє істерику, - це не для слабонервних, аргументи у Верона були забійні, і від гріха ректор підмахнув папірець, що дозволяв переселення через хвилин тридцять, після їх вислуховування.
Помстився він правда своєрідним чином, велів Верону в обов'язковому порядку свій похоронний саван вишити до початку навчання і йому як зразок для інших принести.
Верон був такий щасливий, що не надто й прислухався до умов дострокового переселення.
Ми з Грозою чекали Верона під кабінетом ректора, а Феня в цей час відлучилася, щоб уточнити їх із Грозою розклад. Їхня практика теж добігала кінця, залишався залік, ось ця пронира і помчала на розвідку, проговорюючи під ніс як мантру, - інтриги, шпигунство, розвідка, провокації.
Я, дивлячись їй услід, з кристальною ясністю розуміла, що ця дівчина вже все для себе вирішила, і головне, що швидше за все у неї девіз у житті - бачу мету, не бачу перешкод.
Верон вискочив від ректора, трясучи папірцем, а Фені ще не було.
- І де вона застрягла, - пробурчала Гро, махнула нам рукою і вказала кудись у хитросплетіння коридорів. – Потрібно перевірити лабораторію нашого куратора.
Заглянути в таємничу лабораторію не вдалося, нас мало не збила з ніг спритна дівчина, яка вискочила з напів темного коридору.
- Ноги в руки, - шикнула на нас і поскакала до виходу.
Вже на вулиці, потягнувши нас до корпусу з гуртожитком для польових агентів, вона віддихалася, і продемонструвала нам очі - ось такої ширини. Це я про те, що пошепки, проникливо і впевнено вона розповіла, що з верху спущено розпорядження ставити всіх академістів на заліку в незручне становище.
- Сама, своїми вухами чула! – сказано було так, що ставало зрозумілим, не лише підслуховувала, а й підглядала.
На язиці крутилося уточнення з приводу ступеня незручності, і наполегливо лізли вульгарні коментарі, але я трималася з останніх сил.
Не стримався Верон.
- Що означає у незручне? Це як, змусять вас нагору ногами залік здавати?
Я крекнула від несподіванки, подібне трактування давало безліч варіантів. Один з яких - не можеш рухатися в напрямку перемоги - повзи, не можеш повзти, ляж і лежи.
- Розшифровку не давали, - відповіла Феня, - але я думаю, що нас провокуватимуть!
- На що?
- На реакцію, звісно ж! Для мене особисто, незручним є становище на животі, - я закашлялася, стримуючи сміх, а Феня, зиркнувши на мене продовжила - жах як не люблю так спати. І на колінах стояти!
Моя бурхлива фантазія тут же намалювала варіанти, і я прикусила язика, стримуючи їх у собі.
- На колінах? - Здивувався Верон, опускаючи погляд до її ніг. – А що з ними не таке?
- Вони у мене гострі, всі нерівності впиваються в них і не дають довго перебувати в цьому становищі.
- А наколінники не пробувала? - я дуже бурхливо представляла сексуальний підтекст у всіх її варіантах незручності, і від цього скочувалась в зовсім не властивий мені настрій. Хотілося повернутися у свій світ і пуститись у всі тяжкі. Напевно стрес нарешті дістався мене.
- Наколінники?
Я коротко описала цей вид захисту, і на мене подивилися, як на творчу особистість, мабуть.
Гроза правда довго уточнювала варіації, про які я згадала побіжно.
Ну так, нарукавники, налокітники та шолом для захисту голови були чимось, у їхньому розумінні надто незвичайним. З усім вищевикладеним мав справлятися бойовий костюм. А щити ставити і з-під ударів йти, - саме тому їх тут і вчили.
- Такий захист – це скоріше турбота про власне тіло. Ось якщо вас відкинуть, і проїдете на колінах по щебеню, а костюм протрете до дірок?
- Не без цього, - кивнула головою Гроза, - по всякому буває. Іноді навіть коліна до дірок протираємо.
Феня скривилася, - тому я намагаюся тренувати швидкість по максимуму. Чим краще вивернешся, тим ціліше залишишся.
Так повільно і вірно питання захисту перетекло в той самий саван, який треба було вишити, і ректору принести.
- Саван, це щоб замотати тлінні залишки та поховати? - Верон витріщав на мене круглі очі, намагаючись зрозуміти, розігрую я його чи ні. – Але, загиблих під час виконання, зазвичай спалюють. А іноді від них навіть залишків не залишається, - пересмикнув він плечима.
- І тоді похоронний саван, вишитий власноруч померлим, передають родичам, - урочисто продекламувала Гроза. - Я теж хочу, пропоную прямо зараз і навідатися до крамниці, щоб зустріти будь-яке незручне становище у всеозброєнні.
Як там сьогодні мій помічник казав – чужий приклад – не хитрий? По всьому, зараза до зарази липне, і ці дівчата ідеально вписувалися в нашу команду.
- А чому матерія біла? - Запитувала Гроза, нависаючи над продавцем крамниці, через пів години.
- Що означає уніфікована? Чому ж не чорна? - Підстрибувала поруч Феня. - Що означає не святкова, і погано візерунки на ній видно?
Бідолашний продавець йшов плямами і пояснював, що згідно з надісланою зверху рознарядкою, тканина на саванни повинна бути одноколірною, придатною для вишивки будь-яких геральдичних символів, візерунків або інших картин, що добре розкладається, не вогнетривка, і взагалі, що нам не подобається?
- Гаразд, - Гроза пом'яла в руці щільну на вигляд тканину, - беру чотири метри, і мені потрібні блакитні нитки, а також срібні.
- Є білі, чорні та червоні, - підсунув їй під ніс набори для шиття продавець.
- Ти що, недалекий, взагалі, - набичилася дівчина і над головою в неї почали потріскувати поки що крихітні розряди. – Геральдичні символи, візерунки та інші картини ти що пропонуєш цим вишивати?
– Е? - Здивувався продавець, мабуть він не подумав, що до тканини потрібно придбати ще й стійку для муліне.
- Як я буду буревісника, що риє серед грозових хмар, цим вишивати?
- А я, а я хотіла вишити ромашки та лютики, - тут же схлипнула Феня, засопіла носом, смикнула за рукав Верона, - може, підемо, поскаржимося ректорові?
Згадка ректора спрацювала так, як треба, нас тут же запевнили, що завтра в лавці будуть нитки різних кольорів, відрізали три метри Фене, три з половиною Верону, і зависли на моєму проханні про десятиметровий відріз.
- Це для ритуального сповивання, - пояснила не тремтячим голосом. Мало навіщо мені в академії ця тканина знадобиться. - А якщо раптом від мене ні ріжок, ні ніжок не залишиться, заповідаю розділити мій саван між усіма моїми родичами, а їх у мене багато.
- Так, тоді зрозуміло, я ще тканини замовлю, із запасом, - покивав продавець, а ми щасливим гуртом відбули по своїх кімнатах.
Дівчата – готуватися до заліку з незручним становищем, ми – розбирати речі та знайомитись із помічником.
А вечір повільно й млосно опускався на академію, змушуючи викладацький склад, що залишився, вкотре за день до хрипоти обговорювати критерії незручного становища. І це дівчата ще не здогадувалися, що решті академістів це саме становище взявся забезпечувати наш Галліус.