24. Щоб у тебе очі від варіантів розбіглися

Колись мені попалася на очі лекція якогось коуча. Про те, що головним мірилом у житті має бути радість. Людський організм заточений на те, що здоров'я, довголіття, усілякі там вібрації та афірмації йдуть за зростаючим графіком лише у випадках отримання радості. Робота, хобі, особисті стосунки – якщо приносять радість, то ти здоровий і непохитний. Тебе не зможуть збити з ніг ні природні катаклізми, ні життєві негаразди. Так і мене зараз радували з усіх боків. Ні, ну чим не втіха, лист від Гюго. Вісник, як сказав Верон, шукає адресата і дається в руки тільки тому, кому адресований. А він влетів мені в руки просто на пізньому сніданку. Прочитати одразу не змогла з однієї простої причини – надто багато очей було зацікавлених.
- Це не терміново, - повідомила їм, ховаючи вісника в торбинку.
и від'їжджали до столиці після сніданку. Супроводжувати нас мав Галліус. Куратор з Місісяндрою залишалися поки що тут. Не те що вони мріяли про таку самоту. Швидше - вдавали, що в подібному антуражі не можуть з'явитися під ясні очі як керівництва БАМа, так і родичів з обох сторін. Знову катували питаннями, як мені вдалося повернутися назад у людське тіло. Довелося видати формулу про варення і розповісти про закономірність розміру радості при вимові афірмації, точніше заклинальній формули.
- Ти впевнена, що тут мова йде про варення? - Куратор був трохи прибитий, почувши формулу, так би мовити навіяну божественним сновидінням.
- Ну, для мене так. Може у вас інші якорі?
- Якорі? А до чого тут вони? – на мить мені здалося, що куратор має намір докопатися до витоків моїх різнобічних знань та різкої зміни характеру.
Але я давно вирішила все валити на Хвалеба, в основному, що він мені снитися, інструкції роздає і своїм благословенням охороняє. А тепер і їх теж, за компанію, так би мовити. Все ж таки головні помічники бога, як не крути. Потрібно було бачити переляк в очах зеленого коника. Мабуть статус помічника бога злякав навіть того, хто пройшов не одну битву, і не пасував навіть перед академістами БАМа, адже викладання, як то кажуть, це найневдячніше заняття з усіх можливих.
- А далі? Чи потрібно постійно повторювати цю формулу?
- Ні, далі кожен має свою місію. – Чомусь мені не хотілося розповідати про вимогу відновити храм, і про те, що я сама взяла на себе місію з асиміляції знедолених та пригноблених. Чомусь бонус у вигляді нічної трансформації я сприймала саме за цю роботу.
- Ти хочеш сказати? – важко читати емоції на такому статичному обличчі, але я відчувала, що куратор не знає як сформулювати усвідомлення, що кожен мисливець має свій шлях.
- Ну, може почніть з упіймання куроф, - «чим чорт не жартує» майже зірвалося з язика, але потім я згадала Бусіка і закінчила нейтральнішим – щоб виключити первинну причину застосування.
- Гарна думка, і план дії теж непоганий, правда не зрозуміло, яким боком до лову куроф Місісяндра.
- За компанію? – я не могла підморгнути, та й не доречно було б таке підморгування. Не знаю, що у цих двох сталося колись давно, але те, що у них тяжіння, і їжаку зрозуміло.
- Вважатимемо, що так. - Куратор побарабанив пальцевими зчленуваннями по стільниці та зобов'язав оформити всі документи для переведення. - Я повідомив у твою Академію, що за результатами практики тобі в них робити нема чого, ти наша. Але, можливо, тебе вмовлятимуть.
- Я розумію, слід відмовитись!
- Слід, треба, необхідно, як хочеш крутись, але твоє місце на факультеті бойовиків.
- Я ж дівчинка, - зробила останню спробу відкарастася і отримати щось безпечніше, наприклад факультет охоронців чи на крайній випадок шпигунів.
- Знаєш, Халіско, якщо твої слова про заступництво бога правдиві, то право вибору факультету точно не залишиться без його пильної уваги.
- Значить, це ви спеціально такі рекомендації мені дали? Щоб перевірити? Чи заступитись бог за мене чи ні? 
- Фаміляри покладені лише бойовикам. Тут без вибору. Ти хороший стратег, Халіско, хай і інтуїтивний, але в тобі є задатки, дар віщуна, до речі, теж у цю скарбничку добре лягати. Але стратеги не вдаються по допомогу пов'язаного помічника. Як не крути, тобі на бойовій. Якщо не втрутиться бог.
Мені заздалегідь було шкода Халіску, яка колись повернеться у своє тіло та виявить подібні зміни. «От цікаво, а як із моїми спогадами у її тілі? Варто їх передати Верону, як щоденник, щоб їй не приписали амнезію, або чогось гіршого. Та й фізичну форму варто було б підтягнути до рівня бойовика, прямо з сьогоднішнього дня. Як не крути, але свиню вона сама собі підклала, це про здобуття фамільяра. Так чогоб-то їй дивуватись після повернення! Мені було цікаво, як вона в моєму світі справляється. До останнього хотілося вірити, що нас поміняли місцями. Не міг Хвалеб бути настільки жорстоким, щоб стерти мене там, заради ефемерного успіху перемістивши сюди? Подібні думки були страшними, викликали прискорене серцебиття, мурашок, що марширували галопом. Так, майже подібні відчуття викликала близькість Галліуса, от і зрозумій, що в цих відчуттях спільного, а в чому відмінність.
У нашій кімнаті я насамперед дістала вісника.
"Графік на погодження" - розвернувся на пів кімнати, змусивши нас з Вероном здивуватися. Гюго повідомляв, що талант Фуги оцінили дуже високо. Разом з дискотекою та дискотечною кулею. Їх дует з Бусиком, бо танцювати на руїнах слід було виключно під дудку чорта, ангажували на найближчий місяць кожного божого дня, вибачте за тавтологію.
"Потрібно було створювати івент-агентство" - думала я, слухаючи, як заливається вісник перерахуванням свят, на які цей дует ангажували. Майже в кожному маленькому містечку знайшлося щось, що треба було зруйнувати. І, звичайно ж, були ті, хто горів бажанням потанцювати на новомодній розвазі на честь дня народження сина, самого себе, коханої жінки чи старости, чи мера.
Як там кажуть, якщо є вільна дата, то свято до неї ми однознано знайдемо. Або придумаємо. Тому як «День дозрівання молодого сиру» і «Перші приглядки» - у графіку навпроти назв містечок, виглядали дуже абсурдно.
- А нічого, що у Фуги спеціалізація – лякальник? Як, питається він харчуватиметься, щоб руйнувати ці – млини, склади, комори, нічийні будинки, мости та ратуші? Ми ж йому обіцяли наставляти на шлях істинних юнаків!
- Ти ж сама казала, що якщо займаєшся чимось із радістю, то це приносить найкращі дивіденди! - Верон небезпечно зиркнув на мою постать, що нервово кидалася в тісній кімнаті від стіни до стіни. - Якщо попрацювати кувалдою йому на радість, може вона його теж годує?
- Радість? Годує баргеста?
Я завмерла соляним стовпом, переварюючи припущення фамільяра і прикладаючи висновки до спогадів про достатню вдоволену пику баргеста, про той заряд позитиву, ейфорії, можна сказати, яку я сама відчувала, танцюючи на руїнах.
- А якщо ти маєш рацію, то це прорив! Адже налякати та отримати страх – це простіше, ніж викликати радість. На шляху найменшого опору, короткочасності контакту, можна зрозуміти, - забубнила я, подумки роблячи графік, і намагаючись відзначити на ньому крапками зафіксовані результати.
- Це не я, - спробував відбитися від сумнівної першості фамільяр, - це все ти, ідеї, ставлення, віра, до слова.
- Так, так, - майже не вслухаючись у його слова, похитала я головою, - віра - страшна сила. Віриш, що Земля плоска, і вона починає здаватися плоскою, віриш, що кавова загогулина говорить про проблеми, і вони з'являються самі собою. А якщо вірити, що радість годує баргеста, - я не встигла закінчити, як Верон підстрибнув на ліжку, закінчивши бойовим:
- Вона починає не лише годувати, а й змінювати! Ми повинні отримати ліцензію щодо корисної нечисті для всіх наших співробітників!

Галліус перейнявся відповідальністю і супроводжував нас з Вероном спочатку в академію чаклунських мистецтв, потім у БАМ.
- Може, вам на звіт потрібно, - спробував відбитися від супроводу Верон.
- Все, що мені потрібно, я знаю сам, - чоловік монументально загородив вихід із адміністративного корпусу, куди я вирушила з наміром забрати документи.
Складнощі були, все ж я у вигляді Сутінкового Мисливця, нехай і з рекомендаційним листом від знаменитого Дмитріуса, до Халіски аль Сеттер стосунок мала опосередкований. Та й запитань викликала більше, ніж відповіді на них.
Мені взагалі було не зрозуміло, як куратор примудрився написати листа своїми ручками. Верон сказав, що швидше за все листа написали заздалегідь, припускаючи майбутні складнощі.
- Тобто ви, Халіско, трансформацію погано контролюєте? - Ректор косився на мене настільки відкрито, що мені було не по собі.
- Ну, вона не залежить від мого бажання чи не бажання. Куратор каже, що я дуже мало знаю і обмеженість знань не дозволяє повністю керувати формами та стадіями. - Я знову згадала про варення і пробарабанила в голові лічилку, схрестивши пальці і надіславши безмовний заклик - вимогу далекому богу.
Не знаю, чи спрацювало щось із вищевикладеного, показавши на коротку мить ректорові обличчя Халіски, чи лист напевно мав свою вагу, але мені дали обхідний лист і наказали принести його підписаним у всіх, хто зазначений у ньому.
До БАМу ми підходили у вечірніх сутінках.
- І не сподівайтеся, - Галліус посміхнувся, коли ми з Вероном почали переглядатись. – Вас чекатимуть навіть уночі. Там попереджено, і, до речі, Халіска, що так затягнувся твій виняток, - це безперечно позитивний момент. У БАМі однозначно захочуть побачити, кого насправді приймають. Не думаєш же ти, що тільки за твої гарні очі готові тебе вчити?
Я пирхнула, як зуміла. Містом ми пересувалися досить вільно. Мабуть, близькість Академій змусила населення не надто дивуватися дивному вигляду, в якому я прогулювалася вулицями.
- З вас, право слово, гарна нянька виходить, - ляпнула, перш ніж усвідомила, що сказала.
- О, - якось багатозначно простяг чоловік, - ти навіть не уявляєш, скільки в мене різноманітних талантів. Я дуже багатогранний та зацікавлений.
Верон збився з кроку і спробував перебігти на інший бік. Просто ми йшли по обидва боки від Галліуса, а після слів, адресованих мені, фамільяр захвилювався і спробував змінити дислокацію.
– Куди? - гаркнув нишпорка, вклавши в одне слово стільки, що якщо й не вбив ентузіазм фамільяра, то значно знизив його градус.
- А що такого, - спробував скуйовджитися той, - я її, а вона моя.
- Ні, любий, ти помиляєшся! Ваш зв'язок протиприродний, тому що помічники Хвалеба за визначенням не потребували фамільярів.
- Тому що самі були ними? - Несподівано продовжила я думку, що промайнула в повітрі. – Тобто, тому їх немає зараз у світі? Вони виродились? Розчинилися у фамільярах?
Чоловік багатозначно посміхнувся і промовчав.
- Та що ви таке кажете, - обурився Верон.
- А тобі ніколи не було цікаво, чому в тебе така оригінальна іпостась? - Переключив його обурення на ідею Галліус, що зовсім не відноситься до теми розмови.
Верон відразу заткнувся і голосно засопів.
- Мабуть, ти вважаєш, що твої батьки неправильно підійшли до вибору партнера?
Я тут же згадала пунктик Верона з приводу стосунків, і подумки заплескала в долоні, - а справді, чому він синій і з шістьма лапами?
- Такі прецеденти трапляються! - Нарешті видавив фамільяр, - зате я багатозадачний!
- Точно, не завжди правда розумієш, що з цією багатозадачністю робити, хіба ні?
- Ви нас заінтригували, - на територію БАМа ми увійшли вже у відвертій темряві.
Я набула вигляду чинної дівчини, що куталася в плащ, Верон нервувався і косився на супроводжуючого, а той, здавалося, насолоджуєвався цією ситуацією на повну.
- Інтриги, шпигунство, розвідка, провокації, вбивства, - Галіус перераховував зі смаком і розстановкою, поки я не крекнула на вбивствах.
- Ви нас лякаєте?
- Я вас готую, адже польовий агент має бути готовим до всього, а у вас двох до такого виду діяльності всі задатки.
- Про що ви?
- Про схудлий захист на парадному вході, про здатність проходити через незриме, патологічне прагнення бути в центрі подій, і вміння вивертати все на свою користь. Ні про що не забув?
Ми стояли перед адміністративним корпусом, у якого світилося кілька вікон на другому поверсі. Нас явно чекали. Від перерахованого Галліусом хотілося прикритися незримою парасолькою, відгородитися, стати непомітною. Занадто це все нагадувало фільми про агента 007, про небезпечну та невдячну роботу, яка пов'язана зі смертю.
Я знову згадала Хвалеба з косою і в балахоні, несподівано відзначивши, що фрески на куполі, що обрушився, натякали, що він і сам був тим ще шпигуном.
- Немає у нас такого факультету, - у Верона вистачило сміливості відімстити всі необґрунтовані звинувачення.
- Ах так, Агенство недобрих послуг ще забув, - хмикнув чоловік, не відриваючи від мене свого палаючого погляду, - не було, так буде! Чи не так, Халіска аль Сеттер?
- Як скажете, я так розумію, що ви нашим безпосереднім керівником будете?
- Так, Дмитріус правий, гострий розум і чуйка.
Я засопіла, киплячи від обурення. Дивиться, як на випробувальний зразок, чесне слово.
- Прошу, - відчинив він двері, підпхнув у них Верона, мене ж притримав за лікоть і шепнув на вухо, викликавши внутрішній тремор і обпаливши жаром, - ти вгадала, карамельна, - швидше здогадалася, ніж відчула, як він облизав верхню губу, - з цього року у БАМі новий факультет. І ви двоє зараховані на нього за результатами літньої практики, щоб ні в кого запитань не виникало від такого не тривіального зарахування. Сподіваюся, ти рада?
Я проковтнула, борючись із бажанням погодитися, і в пориві подяки поцілувати вісника.
 - Горю від захоплення, - буркнула, щоб не почув той, що стояв на сходах.
- Ми на вас чекали, прошу до мене! – упустив він, перш ніж Верон відзвітував коротким «ректор», і я зрозуміла, що я справді потрапила до «Бойової», і ніхто мене звідси не відпустить, якщо враховувати міцний хват на лікті.