13. Щоб вам повірили, свати та дівері!

– А я пропоную пограбувати!
Викладені куратору факти та висновки викликали воістину не стандартну реакцію. Нам із Вероном пообіцяли підвищення у званні, додаткові пряники та двох тижневе відновлення у відомчій оздоровниці, замість продовження практики.
Верона відпоїли елексирами, відновлювальними мікстурами, а мені дали відлежати на моху. Правда мені теж дісталася пляшечка, її вміст тільки полоскотав всередині, і таке бурчання сталося, що куратор зарікся що-небудь ще мені з мікстур давати поки я назад не перетворюся.
Усі пряники та обіцянки були спрямовані на те, щоб Верон сам, без примусу, зголосився брати участь у продовженні розслідування. Куратор майстерно підбивав його до цього рішення. Маніпулятор, як пити дати, вищого класу та рівня. Я лише очі прикривала, щоб не видати себе. Знала я таких людей у своєму минулому житті, тобто в тому, земному, і чомусь зараз неймовірно далекому.
Саме тоді ці двоє і почали планування захоплення таємничого дитинчати погані. Чіпати тітку з готелю куратор застерігся, сказав, що за нею треба стежити, щоб вона привела до більш значних фігур.
- Можна подумати, - я дожувала якийсь фіолетовий гриб, який мені скинула з гілки білочка - кур'єр лісового духу. Від грибочка з'явилася якась легкість у тілі та легка дурість в голові.
Білочка ще кілька грибів мені підкинула, та їх я відклала на потім. Аж надто погані плани обговорювали куратор з Вероном.
- Можна подумати, що захоплення повз даргів пройде. Ви що, думаєте, що їх просто так запросили сюди і вони дадуть можливість захопити щось? І я так розумію, що втекти цього разу буде складніше, бо вони напоготові і на службі, як би? Краще вже пограбувати чи лікаря, чи того другого. Ми їх знаємо, запропонуємо їм захист та супровід. От би зрозуміти, що там за дивина, і як вона пов'язана з порушенням у зоні Ка.
Саме так наказав називати місце, де нам з Вероном довелося побувати куратор. Те, що за нашими словами портал закрився, швидше за все, дало йому можливість повернутися до першочергового завдання, відклавши зону К на потім. Жодних вісників він нікому не відсилав, сказав, що не впевнений, що їх не перехоплять. Адже надто багато тут усього незрозумілого, від білок, - скоса глянув на чергову спробу тієї насипати мені на голову вовчих ягід, - до аксакалів домової нечисті з їхньою порушеною комунікацією.
- Тобто, грабувати ви пропонуєте мені? – неприємно здивувався куратор.
- Ну так, - по маячках нас відстежити буде просто, підготуєтеся, до того ж, загримуватися вам не завадило б. Ви викрадете, ми кинемося в погоню. Трам-тара-рам, заглянемо, хто там у нього, сфото, - мало не промовилася про сфотографуємо, закашлялася в останній момент. – Сфото до рота потрапило. Так про що я - замалюємо, досліджуємо, протестуємо і назад замовнику принесемо. Пропоную назвати це Орерацією Ы.
- Гарний план, а чому и? – підтримав мене Верон.
- А щоб ніхто не здогадався!
- І звідки у вас такі великі знання у плануванні злочинів? - Запитав куратор.
- Читати люблю, - майже не збрехала, - романи всякі, - додала в останній момент, коли Верон застогнав безмовно, десь на задвірках свідомості.
«Правильно, в жіночих романах чого тільки не вигадують» - тут же прийшло від нього, причому на обличчі куратора явно проступила недовіра.
Дала собі зарок мовчати, і посилено жувати те, що бадьоро тягала мені білочка. "Мабуть Лісовий дух залишився задоволений мною" - думала я, хрускаючи черговою ліаною, яку мені скинули з гілки.
- Ти б хоч щось для Академії в сумку відкладала, - пробурчав куратор, - такі інгредієнти не скрізь знайдеш! На отрутах і протиотрутах все це добро вам знадобиться.
Я тут же перейнялася порадою і напхала в безрозмірний рюкзак навіть огризки біличчого підношення.
Повертатися до готелю довелося через зачаровану стежку до будинкових. Нас провели через заговорені двері, виштовхали з крайнього пряничного будиночка і вручили пакет із цілою колекцією трав'яного чаю. Їх, до речі, всім невдахам вручали. Тому додаткове алібі нам із Вероном забезпечили.
А ще пообіцяли надіслати до Академії зв'язкового.
День котився надвечір, площа спорожніла, останні щасливці несли нечисть у чоботях, а ми з Вероном стояли біля берези, чекаючи на безкоштовне повернення до готелю.
- Ну а ти що думаєш, Вероне, щодо цього всього?
- Я думаю, що недарма тебе замість Халіски в це тіло впхнули. І все це тому, що перепона стоншилася, і тепер у наш світ тягне різне.
Ледве не сказав "лайно", - майнула в мене думка за секунду до того, як він прикусив язика. Що ж, певною мірою мені треба дякувати Халіску за те, що вона перейнялася наявністю фамільяра. Удвох точно легше. Навіть не уявляю, що б я робила, якби його не було. З іншого, мене трохи лякав посилюючий зв'язок. Верон пояснив, що думки один одного ми можемо чути лише тоді, коли є уявна спрямованість. Складний такий параметр, що пояснює таємничу здатність спілкуватися на своїй хвилі. Я, дитя прогресу і техногенного суспільства тут же перейнялася довжиною цієї хвилі, швидше зі шкурного інтересу. Наскільки здалеку я можу покликати Верона у разі небезпеки чи неприємності.
Тож у готелі довелося розділитись. Поки Верон ловив того, хто знав метод отримання, я нишпорила в пошуках аптекаря.
Знайшовся бідолаха за заїжджим двором, майже біля господарського корпусу.
Я ще раз здивувалася здатності знаходити те, що мені потрібно. Може, справді я найкращий мисливець не тільки за курофами?
Аптекар ридав, як мале дитя.
І так, ні домової нечисті, ні умовно корисної йому не дісталося.
Ще й записку із сумою у нього не прийняли. Сказали, що він помилився, нічим таким у їхньому пристойному закладі не промишляють.
«Може, методику розподілу змінили? Той п'яний, якого я злякала, недаремно балакав, що влаштував рознарядку».
Аптекар знову вивалив на мене розповідь про молодшу кохану дочку, про те, що подарунки вона завжди просила собі скромні, не на приклад старшим, і що наречений тепер точно розіб'є їй серце. Мене так і підмивало сказати, що в такому разі це на краще. Поплаче, та знайде адекватного. Навіщо занурюватись в неприємності насправді чужої людини? Я вже збиралася поплескати його по плечу і відкланятися, як раптом згадала про Водяного та його «як нудно жити».
Те, що я знайду його без проблем – я не сумнівалася. Те, що можу запропонувати розважитись у будинку аптекаря, – чому б і ні? Ніхто ж не обіцяв, що умовно корисна погань не повинна лякати!
- А якщо ми тобі об'єкт напрокат дамо? – сама не зрозуміла, як ця пропозиція з язика зірвалася.
- Як це?
- Та ми тут з Вероном прицінювалися, вирішили новий вид бізнесу зробити.
Аптекар поглянув на пакет із чаєм. Біля нього стояв такий самий.
- І що, не вийшло?
«Хоч плакати перестав» – зазначила мимохідь, перш ніж відповісти.
- Та ні, підходящої нам нечисті на торгу не виявилося.
- Що означає підходящої?
- З широкою натурою, - в останній момент душу на натуру змінила, - схильною до розіграшів та проказ.
- Так шуршулі не користуються попитом. Від них одні збитки та неприємності. Ось вони поступово вимерли.
Видно аптекар ґрунтовно підготувався. Шкода, що вимерлих шурхотиків побачити в резервації не довелося.
- Ні, у нашому спільному бізнесі є один – який труби прочищає. Водяні. Але тільки так ухає і гримить, що його лише напрокат у хату беруть. Почистив труби і до наступного разу.
- Та ти що, - мене схопили за рукавичку і зашепотіли з придихом, - скільки коштує?
- Потрібно графік подивитися, та погодити, - спробувала дати задню я.
Якось продати у тимчасову неволю вільну погань – це не дуже добре. Хоч я й не сумнівалася, що ми домовимось із Водяним. Як там кажуть – за поняттями перетремо. Головне, щоб куратор не пронюхав.
– І ліцензію ми ще не отримали.
- Я німий, як риба! - На мене дивилися таким поглядом, що я раптом хмикнула всередині, згадавши, чиїм помічником я є.
- Тоді їдь спокійно додому, запрошуй нареченого дочки за три дні в гості. Встигнеш дістатися хоч? - я прикинула відстані, і за скільки ми дісталися цієї резервації.
- Встигну, благодійник ти мій!
- Потрібно два вимені кабиздохів.
Аптекар витріщився на мене, але я розуміла, що Водяного заманити можна тільки підношенням. Дароване від щирого серця та з чистими помислами, це ж енергетична батарейка для такої істоти.
Верон пояснив чим і як із домовою нечистю розраховуються, от я й інтерполювала.
- Одне покладеш у підвалі біля труб, які треба прочистити.
- Ага, а друге?
- Друге у будинку не тримай. Як набридне слухати концерт, так залиш його біля найближчої водойми та подякуйте за службу.
- І все?
– Ні. Ще десять монет за прокат.
- А якщо він не повірить?
- Хочеш сказати, що перевірятиме прийде? Так можеш сказати, що нечисть труби почистила і в сплячку впала до наступного разу. Хоче переконатись, нехай у вашому будинку живе. Тільки часто це провертати не рекомендується. Сам зрозумієш після першого разу чому.
Я уявила тушу Водяного, яка лізе трубами за підношенням, і поспівчувала каналізаційній системі аптекарського будинку. Сподіваюся, що вона не надто стара.
І саме до закінчення нашої розмови з кущів з'явився дарг, який рекомендував зайти до помешкання. Навіть не рекомендував, а погнав нас, як пастух корів.
Верон чекав на мене в номері, і коротко розповів, що йому вдалося переговорити з слизьким малим, який розповів про таємницю набуття нечисті. До порталу його має супроводжувати дарг. Скажімо, так – це бонус від продавця.
- Але я з ним домовився, що ми його після порталу супроводимо, нам якби-то в одну сторону.
- І не запідозрив?
- Довелося артефакт задіяти, - засопів Верон, - мене в кімнату не запросили, ми домовлялися в коридорі. Я думав, що дії артефакту вистачить на довше. А так ледве встиг домовитись. Наче хтось висмоктав його.
Фамільр був задумливий, а я прокручувала в голові даргів і можливий від'їзд тієї, що заправляла розподілом незрозумілої нечисті. От якби й за нею якось простежити.
Вже покидаючи готель я відзначила ще одне «висмоктав». Коридорний ділився лихом з управителем, що його наречену, покоївку з третього поверху готелю, ніби хтось висмоктав. І раніше було все нормально. І побутовою магією, враховуючи заборону, вона не користувалася.
- Може отруїлася відлежиться і видужає, казав же я вам, навіщо за довгим рублем женетеся? - відповів керуючий, а я, всупереч установці «мене це не стосується» - все ж таки розгорнулася і на коридорного глянула. Він теж був битовиком, судячи з усього. З якогось часу у мене всередині компас виявився. І я достеменно знала, хто маг, а хто ні. Може, це на мене так радіація червоного світу вплинула? Чи в тілі Сутінкового Мисливця обжилася?
Питання множилися, як снігова грудка, що котиться з гори, і разом з цим мені все більше подобався і світ, і движуха, в яку я потрапила. Єдине, що напружувало, то це хітин, лапки та щелепи. Але й це зараз було більше благом, ніж проблемою.