11 Щоб тобі не знати «Удачі»

Я ще від сну відійти не встигла, як по склу якась сволота кігтиком провела. Я підстрибнула на ліжку, розвертаючись до світанку, що сірів за вікном.
- О, білочка! - Вирвалося закономірне.
Верон, що сидів сурикатом на своєму ліжку, відірвав від мене погляд і подивився туди ж.
- Звичайна, нічим не примітна, - видав він класифікацію, але в цей момент білочка вклонилася і поманила нас лапкою.
- Звичайна, кажеш? - Недоречно згадалася обіцянка бога про те, що я в накладі не залишуся. Божевільня по мені однозначно вже плаче. Он реально здається, що білка в гості кличе. А інакше навіщо їй у саму тиху годину доби до нас у вікно битися?
- Може дресирована? - висунув фамільяр таке припущення, коли білка вишкірилася в посмішці.
- Ага, - я встала і підчепивши сумку з гачка, рушила до вікна.
- Ти куди? – Верон був на сторожі.
- Тобі хіба не цікаво? Про білок куратор не казав, чим тут весь день стирчати, може, сходимо, розвіємося?
- Не казав, - погодився Верон, впихуючи в свою торбинку розкидані по кімнаті речі, - може їй потрібна допомога?
- Ага, - я відчинила вікно і полізла в ще сонний світ.
- Кажу тобі, стежка зачарована, - за кілька хвилин ми стояли перед розкішним кущем верболозу.
Білочка вказувала лапкою туди, та ще й підштовхнути намагалася, коли ми завмерли перед кущем.
- Зачарована, це як?
- Скорочує відстані, веде безпечним шляхом через згубні місця, - Верон смикнув себе за волосся, швидше за все освіжаючи знання, - робить складне простим.
- Чудесненько, значить ноги не бити, без доглядачів ходити!
Але на стежку першим все ж таки Верон встав, приємно все ж таки, а не так як у нас - дами вперед.
"Чи довго казка розповідається" - крутилося в мене в голові, поки ми досить бадьоренько трусили по стежці, крізь рукотворний туман.
- Хух, - видала білка, коли стежка закінчилася. Проскреготала щось і поскакала на величезний дуб, під яким на різьбленій лаві сиділо три дідки. Так і хотілося сказати аксакала, судячи з довжини їхніх борід.
- Ас-сяляму алейкум, - вирвалося перш, ніж я зрозуміла, що і розмір стареньких нестандартний, і я не в Еміратах.
- Уа-алейкум ас-салям (і вам світ) – відповів наймолодший, на вигляд.
Ну в нього борода була тільки до пояса і очі ще сяяли запалом і бажаннями, так мені здалося.
- Вітаємо тебе, помічниця Хвалеба! - видав той, що здавалося вріс у засипану дрібним річковим піском доріжку. Принаймні бороду точно припорошило частково чи вітром, чи тим, хто повз нього проходив.
"Старійшини резервації" - промайнуло в голові від Верона.
- То це ви білочку дресируєте? – ніби спитати не було чого, слово честі!
- Дух лісу сам кого хочеш віддресирує, - хмикнув той, що молодший.
Я повернула голову до Верона.
«Та звичайна білочка, ніякий вона не дух!»
На невисловлене виправдання фамільяра відповів третій старійшина.
- Ти ще юний Мисливець і не знаєш, що дух лісу може вселитися в будь-яку тварину та рослину. Так що так, це він вас у гості покликав та зачарованою стежкою провів.
І я раптом відчула той погляд, яким буравили спину, коли ми на завдання йшли.
«Нічого собі у нас супровід був» - охнула подумки.
Тиск погляду ослаб, ніби в мені чогось такого розглянули, що відразу перевели в якусь іншу групу, і не фанатської підтримки, як мені здалося.
Я зітхнула, вже ніби припускаючи, про що йтиметься.
- То що, вам теж чогось треба зробити?
- Треба, всім треба, - погодився найстаріший. – Але про справи лише після трапези!
У будиночках домових, у різьблених корчах, у яких мешкала інша умовно корисна погань, у дуплах, знову ж таки, - ми точно не помістилися б. Нас провели до місця, яке, інакше ніж залом для глядачів не назвеш.
У кроні розлапистого дерева була організована досить велика площадка, можна трикімнатний будиночок на дереві будувати. З неї відкривався пристойний вид на площу, яку, швидше за все, спорудили саме для цілей введення в оману. Ми то з Вероном бачили, як живуть насправді ці не зрозумій хто. З комфортом, звичайно ж, он дрібнота як під ноги кидалася, веселячись і вітаючи гостей. Якщо веселощі в наявності, значить і життя комфортне - незаперечний закон, що у нас, що тут, я так думаю.
На майданчик нас супроводили через чарівні двері, прихилені до лісового гіганта. Відкриваєш їх і бачиш майданчик, хоча сам майданчик розташований на висоті другого, якщо не третього поверху.
На день відкритих дверей, якщо так можна назвати щорічний торг та найм персоналу, вже прибули найнетерплячіші. Чи вони з ночі тут? Чи сподіваються своїм виглядом розжалобити спостерігачів? Це вони ще не здогадуються, що в пряникові будиночки ведуть такі самі двері, як і ті, через які ми піднеслися на майданчик, і з них почне виходити умовно корисна погань тільки тоді, коли проб'є гонг.
Статурна домовиця Маріфа вже накрила на стіл. Точніше на два столи. Для нас – великий, для старійшин – присадкуватий.
Поки їли, розглядали публіку, що поступово прибувала на площу. Зважаючи на все, сюди прибули не тільки ті, хто заповнив придорожні двори та готель. Було видно, що до початку підтягнулися й ті, хто приїхав на каретах безпосередньо до офіційного старту. Було троє спостерігачів, домовики підтвердили, що то маги.
Ми переглянулися з Вероном, нашого куратора серед них не було, а отже засікти нас на цьому дереві не було кому. Все ж таки я пам'ятала про мітки і бажання контролювати наші переміщення. Навіть страшно подумати, що він зробить, коли не виявить нас у готелі. Правда фамільяр спробував заспокоїти, пославшись на те, що це навряд чи в нього вийде, навколо периметру дарги якихось віх натикали, поставили біля кожного стовпа по воїну, і вдають, що це з метою безпеки їх найняли. Щоб ті, хто не отримає домашньої погані, не побилися зі щасливчиками.
«Так ось, – ці віхи в компанії Дарга резонують як блокатори. Або вони все спотворюють - фамільяр скривився, - не розібрався я з принципом, але швидше за все там такого намішано, що поки ми самі назовні не вийдемо, кураторові тільки здогадуватись про наш статус доведеться».
«Або в нього все ж таки є інформатор, який виходить за периметр і повідомляє».
"Гадаєшь?"
«Впевнена! У такого жука має бути все схоплено!»
Верон пересмикнув плечима, і домовики завважили це сигналом.
- Лісовий дух хвилюється, - почав той, що молодший. - Майже рік на поклик не приходив!
Найстаріший кивнув, пригладив брови, що стояли сторчма, і проскрипів, - проблема у нього, а значить і у нас.
Я зиркнула на фамільяра, який відставив убік чашку з ароматним чаєм.
Найцікавіше, що сніданок нам з ним подали по-різному. Цей народ однозначно знав, як догодити і чим пригостити Сутінкового Мисливця. Я вдосталь нахрустілася соковитою зеленню, горішками та стеблами якихось водних рослин. Замість чаю мені подали березовий сік, і саме його я зараз цідила через люльку з дерева.
- А, - я відставила дерев'яну склянку убік, - ви як з ним спілкуєтеся? Чи до вас теж білочку надсилають?
Молодий ледве втримав усмішку, при цьому в очах так і танцювали смішинки.
Відповів середній.
Докладно пояснив, що з людським племенем їм допомагає вроджена здатність розуміти будь-яку мову, то з Лісовим духом – це швидше спілкування картинками та емоціями.
Декілька останніх років, він навіть не зміг сказати скільки точно, але не менше п'яти, Лісовий дух став рідше відгукуватися на заклик. Саме він показував, яке дерево можуть використовувати для виготовлення меблів, надавав нові житла для новостворених сімей, прокладав стежки крізь Зачароване, вказував місця урожайні на ягоди та гриби у Заповідному.
Я слухала і роздумувала над дивовижним симбіозом між частково матеріальними, якими вважалась вся ця погань, і духовним, точніше ефемерним чимось, що є хранителем цього древнього лісу.
- Так у Зачарованому розташоване місце, через яке вигнали шкідливу погань! - Вліз Верон, а я відверто напружилася.
Ось не вистачало мені ще проблем із злими тварюками з того боку. Мені та й одного храму Хвалеба – за очі. Чи не самій його храм відновлювати, я чого до будинкових на чай погодилася прийти? Та зі шкурного інтересу – баш на баш. Я їм допомогу в упійманні, тільки на це і розраховувала, враховуючи основну спеціалізацію Сутінкового Мисливця, за словами куратора, а вони мені допомогу у будівництві та реставрації храму.
І раптом незрозуміла сплячка чи ігнор від духу лісу, місце вигнання нечисті якимсь боком і білочка-провідник.
- Місце, яке люди зачарували, замикаючі печатки встановили та Вічного вартового поставили – знаходиться у Зачарованому. І немає нам туди ходу, бо будь-хто, хто туди спробує пройти, буде вбитий.
- Жорстко, - пробурмотіла під ніс, внутрішньо здригаючись від намальованої картини.
- Зате ні в кого спокуси не виникало, - пояснив молодий, - адже на той бік не лише темну погань відправили. Були й ті, хто постраждав більше за чутки та гріхи, що люди приписали. І допомогти повернутися родичам чи коханим могли багато хто захотіти. А так, - він махнув рукою і подивився на найстарішого.
"Тільки не судити і не слухати історії з минулого!" - я спробувала дати собі установку. І так це оповідання виглядало дивно, а якщо ще в минуле зануритися, то тут і застрягти не довго.
- Та й люди на перевірку печаток та Вічного вартового не так часто навідуються. Тих, хто кордон подолати у стані – на пальцях перерахувати можна.
- А Сутінкових Мисливців у превентивних заходах знищили, щоб вони, чого доброго не розхитували печатки, та не спокусили правоохоронця! Адже тільки їхнє тіло без проблем крізь усі захисти проникало!
Я від здивування щелепу впустила, витріщивши очі на оповідачів. Такого вже не очікувала.
- Знаєте, я якось не впевнена, що можу вам допомогти.
- Не нам, Лісовому духу. Він не може покинути те місце, чатує, намагається виловити порушника. Або порушників, тут ми не дуже зрозуміли.
- Прошу пробачити, але ж я не бойовик. Ви самі сказали, що я молодий Мисливець, а раптом там хтось небезпечний?
- Ти за кордон можеш заглянути. Дух лісу віддячить, якщо зможеш спіймати того, хто каламутить фон і тримає його прив'язаним до рани, що бередить.
Я тут же представила цю пляму і сутність, яка нишпорить навколо неї, з надією виловити того, хто викликає свербіж печатки та бередить чуття.
- Тобто не темрява, а короста якась?
- Ага, не бачить просто того, хто цим непотребом займається.
- Може Вічний сторож, від нудьги? – все ж таки виключати цього охоронця не можна.
- Так це закляття таке, розраховане на того, хто зламати саму печатку наважиться.
- Добре, підсумуємо, мені треба піти до зачарованого лісу.
- Тебе провідник Духа лісу проведе чарівною стежкою, прямо до потрібного місця.
- Гаразд, проведе, це добре, потім я маю зазирнути за цей кордон і подивитися, що там і як? Я правильно зрозуміла? Але як я визначу, що там усе гаразд? Ви самі казали, що печатки регулярно перевіряють найсильніші маги.
- Ти сама зрозумієш, то там вседобре, чи не так. У Сутінкових Мисливців нюх на такі речі!
"Хто б ще мене в цьому переконав" - нарікнула я по зв'язку з фамільяром.
- А за цю допомогу – ми тобі все, що хочеш зробимо.
І я, як представила наполовину дерев'яний храм на честь Хвалеба, у тому самому лісі, де прийшла до тями. І місію виконану, і амністію отриману, і затишну квартирку свою, і розмірене життя в найближчому майбутньому. І погодилась. Хоча й подумала, коли нам бажали успіху, що «Удача» — це ім'я біса, біблійне ім'я якого «Молох», і що він був богом щастя у римлян, шумерів та карфагенян. І тут головне, щоб все ж таки не зустрічі з бісом нам бажали, а то все ж це нечисть, хоч і частково корисна.