8. Святе місце порожнім не буває

Кімната, яка дісталася нам із Вероном, була з розряду економ-економ.
Два вузькі ліжка, тумбочка між ними, гвоздики, набиті в стіну замість вішалки, таз із глечиком у кутку біля дверей. Але й то пощастило, бо аншлаг у комплексі очікувався незабаром такий, що більшість кімнат стояли на стопі.
Ще п'ять років тому тут стояв один заїжджий двір «У Хрушеньки». Так і навіювала асоціацію ця назва з рожевим поросям. Зараз же комплекс включав готель, заїжджий двір класу люкс, звичайний і економ. Чотири будівлі утворювали досить великий комплекс, усередині було озерце з невеликим садком. І якщо гості готелю та заїжджого двору класу люкс мали можливість відвідувати цей куточок польоту фантазії місцевого ландшафтного дизайнера, то решта відвідувачів могли лише ним милуватися з вікон своїх номерів. Як там кажуть, – з видом на сад, на ліс та на дорогу.
- І що, Халіска провалялася у храмі всю ніч?
- Вечір і ніч, і ранок, - Верон ліг на ліжко і жадав відійти до сну.
У мене ж у голові роїлися питання, у тому числі й про подарунки бога. А якщо вона богові душу віддала? Ось теоретично, прийшла, ритуал провела - і вирушила, чи отруїлася спочатку, а потім вирушила? Верон їй зілля якесь варив, просвітлююче, судячи зі складу, яким він зі мною поділився. І хоча тілу Сутінкового Мисливця не повинно було це зашкодити, але я якимось чином в ньому ж опинилася?
Є дивовижний вислів, - святе місце порожнім не буває. Як мене на це вакантне місце занесло – не зрозуміло. З якого розуму Горгуна Опівнічниця стала проклинати трансформаційним прокляттям – теж. Чому саме статтю вимерлої істоти це прокляття доклало, - ще більше питання. Найдивовижніше – чому мені в цьому тілі комфортно і в істерику не скачуюсь досі, хоч і усвідомлюю – і попадалово, і непідходячий для щасливого життя вигляд.
Якщо припустити, що утворилося пусте місце жіночої особини Сутінкового Мисливця, - я пересмикнулася всередині, представивши процес відновлення популяції Чорнокнижної істоти. Відігнала дику думку і побудувала подальший логічний ланцюжок.
  І на це місце потрапила я, а значить це комусь треба. Хвалебу? Якусь функцію він у цьому світі виконував однозначно. Не давав розслаблятися, вносив різноманітність та елемент несподіванки у розмірене та вивірене існування. А якщо припустити, що він не зник, а заснув? Боги існують, поки є послідовники, служителі культу, храми. Один храм, хоч і напів зруйнований, у нього є. Судячи з фресок, він ще той витівник. І підглядав, і підслухав, і користувався всім, що можна прирівняти до шпигунства.
Я визирнула у напівпідвальне вікно і вдивилася в густі сутінки. Всі інстинкти кричали, що тут справа не чиста. На місце вищої нечисті, депортованої на той бік, точніше назовні - могло прийти щось набагато зліше. Тут теж як із тим святим місцем. Стагнація настає тоді, коли відбувається уповільнення та зупинка будь-якої сфери життя. Стояча вода – найкраща асоціація для цього процесу. Немає стоку води, немає руху. Життя поступово сповільнюється та занурюється у відходах. Добре, якщо в кінці утворюється смердюче болото. Погано, якщо це перетворюється на нарив, при прориві якого нечистотами може залити весь світ.
"Невже вони цього не розуміють?" - думки бредили душу разом із потребою в інформації, якою Верон, через навчання не на тому факультеті, не міг поділитися.
«Бібліотеки – нема, інтернету – нема, вчителя – нема!»
Готовність вчитися, як виявилося, ще не головне. "Коли учень готовий - з'являється вчитель" - а ось фіг вам, не працює цей постулат у цьому світі.
Верон давно спав, солодко сопучи на ліжку, а моє безсоння штовхало в спину, і зрештою змирившись, я полізла у вікно, благо зріст дозволяв. Речі, щоб мене не впізнали і не відстежили, залишила в кімнаті, а в ніч практично вистрибнула, як чорт з табакерки. І на дах мене понесли також, не інакше, як чорти. Напевно, околиці хотілося побачити з висоти. І на дах сусідньої будівлі я полізла виключно тому, що від неї наш економ відокремлював господарський блок. А в ньому нічний персонал смачно перемивав кістки управителю готелю. По всьому виходило, що він загорнув частину постільної білизни, змусивши перепрати і крохмалити вручну. Гостя, на яку чекали завтра до обіду на дух не переносила очищене магією. Мовляв, у неї на такий вид очищення алергія.
– Привезли килими з нашитими кістяними гудзиками з Хвалебських Мисливців.
- Що за гудзики?
- Не знаю, ДомоОша каже, що їй дід розповідав, що в тому будинку, де він служив, ціла кімната була фанерована такими пластинами. У приміщенні, екранованому від будь-яких потоків магії налаштовувалися найдорожчі артефакти.
«Це не з моїх одноплемінників ті пластини робили?» - майнула думка, і я вирішила переконатися у здогаді. А для цього треба було проникнути в люкс, і поглянути на нашиті гудзики.
"Як там кажуть, хто попереджений, той озброєний" - припускаючи, що люкси знаходяться під самим дахом, звісилася з кованого огородження, намагаючись зазирнути у найближче вікно.
Варто відзначити, що зір у мене в цьому тілі був чудовим. Сто відсотків і ще трохи, бо обстановку кімнати я бачила, як удень.
І навіть сплячого на широкому ліжку розглянула, як і двох його супутниць.
Сіла на даху, перетравлюючи побачене. Явно питаннями моралі цей чоловік не морочиться. Верон розповів, що у Саматрії прийнято створювати сім'ю з одним чоловіком чи дружиною. А ось у сусідній Османтії там прийнято утворення жіночих гаремів.
І побачене у люксі натякало на те, що там розташувався османець-іноземець. Відкриття ще більше заплутувало. Це що ж, сюди не лише жителі королівства з'їжджаються, а й зарубіжники? Чого ж такого тут продаватимуть?
Промучившись з годину, я таки вирахувала шукане. Вікна люкса виходили на озеро та сад, він сяяв чистотою та відсутністю постільної білизни на широкому ліжку. І головне, вікна були прочинені на провітрювання. Якби в мене були людські пальці та руки, до запору б я не дістала.
Стіни справді були в гобеленах. Чого тільки не було зображено на них. Від постільних сцен до епічних битв. Найімовірніше їх звезли сюди не просто так. Видно, гостя на дух не переносить магію. Не доречно згадався фільм «Парфумер» і як він затикав ніс, щоб не чути запахи, що турбують тонкий нюх. На звороті кожного гобелена в певному порядку були нашиті гудзики. І цей матеріал страшенно нагадував мій власний хітин.
«Погано і добре» - я сиділа на даху вітальні класом нижче. Те, що на мене полюватимуть, у це не вірилося. Все ж таки я занесена до цієї їхньої книги вимираючих видів і охороняюся. З іншого боку такі, як гостя з люксу – існують, а отже, попит на мою броню нікуди не подівся.
«А раптом зловлять, і розводитимуть, як якихось корів?» - я пересунула дупу ближче до краю, звідти, з відчиненого вікна долинув п'яний регіт, потім хтось заспівав скабрезний куплет, а потім другий голос порадив співаку заткнутися.
- А як ти думаєш я мушу пропонувати дива? - гикнув  та спитав п'яний, - за стаканчиком тільки такі справи легко робляться, ось і сьогодні я зіпхнув трьох вертляків.
- Заткнися! – гаркнув тверезий.
- Та що такого, ти накомандувався вже за сьогодні! Завтра моя черга.
- Завтра Сама приїде, дивись, щоб живим залишився!
- Я план перевиконав! – сито відригнув п'яний.
- Краще б ти менше говорив, не рівна година хто почує.
- Ніч надворі, всі сплять. І я спатиму! - грюкнули двері і в сусідньому вікні побігла вода в раковину, я пересунулася до вікна санвузла і звісилася з даху, намагаючись розглянути любителя випити і поговорити.
- Добре ж прибудував, до бургомістра, до храму Творця, і жителям півночі. Сказали потрапить у служіння до глави клану. - Він хихикнув, дивлячись у дзеркало, і я з жахом роздивилася у відбитку свою голову, що зазирала у відкриту кватирку.
- Точно молодець, скажи! - п'яний теж роздивився мене, і в хмільному чаді показав мені великий палець, потім придивився, завмер, і заверещав так, що перебудив, швидше за все, всю округу.
До себе в номер я залізла через кілька хвилин, натягла одяг, прислухаючись до суєти, що долинала з вулиці, і спробувала заспокоїтися.
Вертляки в переліку дозволених до використання будинкових духів не значилися. Жінка, що має алергію на магію і керує бандою, що збуває цих істот, викликає цілу гору питань. Наплив бажаючих найняти духів, кількість випивки, поставленої на початок торгу, іноземці, сито, через яке просівають тих, хто має магію, все це дуже погано пахло. І якщо мою магію і не зможуть відстежити, то що робити з подарунком Горгуни, то пак з моїм тілом Сутінкового Мисливця.
«Хоч бери і знімай» - це була остання думка заспокійливої ночі за вікном.