2. Нехай би тобі язик колом став.

І було у батька три сини. Два розумні, а один дурень. І цей самий дурень заснував Академію чаклунських мистецтв. Дурнем його ніхто не називав – це я так відзначила його альтернативну обдарованість – бачити у гидотному прекрасне. У нас же на Землі теж зі сміття витвори мистецтва роблять, так і тут, певною мірою. Слід зазначити, що ці сини були у короля, Володаря третьої частини суші цього світу.
Планета носила горде ім'я Летючої вночі, або Нарутанії, а королівство, в якому з волі богів я з'явилася, було Саматрією.
Я час від часу косилася на худорлявого, скоріше аскетичного, витончено-жіночного помічника, що сидів на уламку колони, одночастно у дівчачій рожевій сукні і шкіряних штанях під нею.
На цьому світі такі помічники, по суті, були рівноцінними слухачами Академій, як і Халіска. Просто в них була вроджена здатність перетворюватися на тварин, коли вони знаходили зв'язок з провідним магом, тобто номінальним господарем їхнього таланту.
Щоправда, слід було зробити невелике уточнення, фамільяри були покладені слухачам іншої Академії. Так, так, з приставкою бойової і розташованої по інший бік річки.
З одного боку красиві, – з іншого – сильні. І це я про академістів, якщо що.
Халіска навчалася в Академії мистецтв на факультеті Просвітлених мистецтв. На цьому факультеті навчалися ті, в кому була присутня іскра передбачуваного дару, здатності просвітлювати заблукалі душі і навіть малювати картини, що діагностують ту чи іншу проблему хворого чи злочинця.
За всієї, не побоюсь сказати, святості даного факультету, Халіска мала дуже важкий характер, заслуживши до кінця першого року навчання прізвисько Гадина. Татко з матінкою виростили соціального інваліда, тільки й здатного наказувати, примушувати і гнобити. А ще завищене сприйняття своєї унікальності, почуття власної значущості і зведення власної думки до рівня «я – богиня, а ви всі пилюка під моїми ногами», - зробили її відокремленою особистістю, що на жаль мала найвищі позиції в академічному рейтингу за рівнем знань .
Про свій «полон» Верон розповідав неохоче. Швидше роблячи послугу мені не далекій.
У перший тиждень навчання на першому курсі, бойовики з того боку річки, проходили дуже незвичайний ритуал. Вночі, на повню, точніше повно сиріння, тому що тутешній Місяць носив ім'я Сирена, вони йшли в гай, присвячений цій нічній богині, і дивились навіяні богинею сни. Пошуки в цих снах закінчувалися зазвичай тим, що найсильніші знаходили фамільяра, академіста, який навчається на факультеті бойових фамільярів.
Загалом, не всі першокурсники могли знайти і прив'язати іпостасного, бувало, що він був призначений комусь, хто вже навчався тут не один рік, або мав прийти сюди пізніше. Ця рулетка була складна для розуміння, і я не стала допитуватися у Верона, що там і як. Вирішила з'ясувати все пізніше вже сама.
Загалом Халіска вирішила, що їй потрібен сильний фамільяр. Тому що в Академії всі рівні, прислуга не передбачена, а запити таткової доньки залишилися, тому й вважала найпростішим саме цей шлях, - набуття фамільяра, який виконуватиме всю важку і брудну роботу за неї.
У цілеспрямованості їй не було рівних. Навіть саме вступ до Академії, з майже невизначеною крихтою дару провісниці, говорило про те, що «бачу мету – не бачу перешкод» - це не просто девіз, це стиль життя, і одночасно прокляття, бо під ноги Халіска в цьому випадку не дивилася і йшла навіть не по спинах, а по головах.
Як вона перепливла на той бік, обійшовши пастки Бойової, на хвилиночку, Академії, як пробралася в гай, присвячений богині, як розібралася в тому, що робити і де шукати – фамільяру було невідомо. Халіска не вважала за необхідне ділитися цією інформацією з ним, а враховуючи, що вона навчалася в Академії, яка не практикувала набуття подібного зв'язку, то комунікація у них цього року була схожа на процес перетягування мотузки.
- Але все ж таки, є хоч якісь припущення?
- Найімовірніше цією інформацією з нею поділився старший брат. Він минулого року закінчив Бойову Академію та відбув на відпрацювання на кордон Саматрії. Він хоч і старший, але на спадок роду аль Сіттер не може розраховувати. Батько Халіскі визнав позашлюбного сина, але у сімейному гнізді хлопчика не вітали. Загалом спілкувалися вони з Халіською не дуже багато, але в останній рік перед вступом, вона кілька разів приїжджала до нього до Академії, мотивую зустрічі тим, що хоче теж вступати, а хто краще просвітить у питаннях навчання, як не той, хто там навчатиється .
Зрозуміло, що бойовик поблажливо ставився до молодшої сестри, розуміючи, що їй не світить вступ до їх Академії. Розповіді про фамільярів, швидше за все, були цікавими історіями, які розповідав старший брат молодшій сестрі в шинках під смачну вечерю та хмільний квас.
- Тобто те, що в ній немає великої магії, він знав?
- Так, в принципі, ніхто і не приховував, що її дар ще не розкрився. Батько Халіски теж був бойовим магом, одним із найсильніших, поки не постраждав в одній вельми небезпечній ситуації. Сина він зачав в одному з бойових походів. А на матері Халіски він одружився вже після того, як від його сил залишилося менше третини. Добре, що живий залишився. З тієї битви мало хто повернувся, і король нагородив усіх. Батько був нетитулованим дворянином, оскільки був молодшим сином, так йому за заслуги вручили спадкове жаловане дворянство, кілька сіл на околицях королівства і якусь міру золотом.
- Хм, тоді дивно, що Халіска так задирала ніс, її батько не дотягує до значущого і того, хто має вагу.
- Ну, тут з якого боку подивитися. Її батько дуже вдало обміняв два села на капітал, який вклав у експедицію на Затуманені острови. Звідти він привіз кілька рулонів найтоншого мусліну, спричинивши фурор серед столичних модниць. За невагому, найлегшу матерію платили алмазами, купець, якого найняв Бранд аль Сіттер, щоб той представляв його інтереси, до останнього не вірив у те, що йому так неймовірно пощастило.
- Це тобі Халіска розповіла?
- Ні, самому довелося шукати інформацію. Її мати була єдиною дочкою спадкового дворянина, префекта однієї з найдовших префектур. Ті краї славляться великими відстанями, жорстокими зимами, рибалками та мисливцями за хутром.
- Він не помилився, я так думаю.
- Це точно! За єдину доньку префект дав гарний посаг, подружжя вклало ці гроші в кілька кораблів, і монополію на торгівлю мусліном вони завоювали так швидко, що ніхто й мигнути не встиг. Але дитина, яку довго і наполегливо вимолювала дружина Бранда, народилася слабенькою та жіночої статті.
- Вона сильно тебе дістала? - Несподівано для самої себе, я перебила неквапливу розповідь фамільяра.
За зруйнованими стінами храму йшов дощ, в самому напів приміщенні висіла мряка з майже невидимих крапель, і ми сиділи, перечікуючи негоду. Для повернення до місця практики нам потрібно було закінчити ще одну справу, крім тої, якою Халіска займалася поза необхідним планом.
На розподілі місць для фамільярів, не пов'язаних у пари, - випливла інформація про мій непривабливий зв'язок. І це була ганьба.
Верон зітхнув і зиркнув на те, як я прикінчила другий батіг кучерявої рослини в якості сніданку. Дуже навіть хорошої на смак. Я її, як Антистрес, з напівзруйнованої стіни стягнула, лопаючи пухирці, якими стебло було усіяне досить щільно. А на зуб зовсім випадково скуштувала, коли бризки цього соку на губи потрапили. Аж надто приємно та апетитно він пах.
- Будеш? - Я простягла в його бік шматок довжиною сантиметрів тридцять, - він солодкий, соковитий, і хрумтить.
- Ні, - пересмикнув плечима Верон, - я снідав перед тим як повернувся. І взагалі-то це отруйна ліана Вертлява Ельза. Викликає неконтрольовані рухи, тремор ніг і рук та часткове знерухомлення на час від двох годин до доби.
- Щоб у тебе язик колом став, - вирвалося з мене, коли я відкинула залишки сніданку. Це що ж він не сказав про це раніше, щоб таки позбутися нашого зв'язку?
- Ти б притримала свій язик, - хлопець зробив якийсь хитромудрий пас рукою, коли я в нього запулила спонтанне побажання, - тут все ж таки храм.
- А хто її, точніше мене, точніше чому я така?
- Куратор відстежив нитку зв'язку, ми приїхали до вас до Академії, і декан погодився направити нас як бойову пару у віддалену локацію.
- Ага, з очей геть та й із серця забирайся.
- Щоб населенню очі не муляли. І наш зв'язок повинен був стабілізуватися та ущільнитися.
- А чому ти у сукні? – це питання не давало мені можливості концентруватися на оповіданні хлопця, і відволікало від роздумів щоразу.
- Фамільяри дівчинки дістаються дівчаткам.
- А хлопчики – хлопчикам? - хихикнула я мимоволі, і зиркнула на залишки ліани.
- Н-ні, - спіткнувся на відповіді фамільяр. - Ну, ти розумієш, дівчаткам у повному розумінні цього слова.
– А! - я поплескала віями, одночасно розмірковуючи над тим, що в мене, швидше за все навіть вій немає, щоб ними плескати і злітати. – О! Ти маєш на увазі цноту?
Верон покивав, розглядаючи мене, як екзотичну тварину, при цьому трохи порозовівши на обличчі, - ти ж незаймана?
- Ну, - я поколупалася вказівним пальцем у протилежній долоні, - як би то я не розуміюся на фізіології цього тіла, але судячи з твоєї сукні, Халіска була незайманою?
- Перший курс бойовиків того року був увесь чоловічий.
- Ага, і що?
- Халіска звернулася до богини, просячи у того сильного фамільяра.
- І? Дали тебе?
- Я не знаю, як ця гадина пробралася в тумані сновидінь до мене! А ми репетирували театральну постановку! - Верон ображено засопів, - у мене на третьому курсі мала бути спеціалізація - розшукова та детективна справа.
- Справи! - я дожувала залишки ліани, що застрягла між щелепами, - тобто ти був дівчиною в цій постановці?
- В якійсь мірі.
Мені важко було уявити, якою мірою він був дівчиною, чому підкорнув посеред репетиції, і як Халіска вивудила його рожеву пачку, за потурання богині Сирени.
- А Сирена співає? - Невпопад запитала я, і око у Верона смикнулося.
- Де співає?
Я коротко розповіла легенди про наших сирен, і знову перепитала про свою трансформацію.
- Це тебе Горгуна Опівнічниця прокляла.
- Та ти що, - проковтнувши погустілу слину, я представила і Горгону, і посеред ночі на додачу, - а за що?
- Так у нас було завдання, подоїти тридцять три курофи.
– Тридцять три корови на склянку парного молока? - Ну не могла я стриматися, це на мене напевно так відкат подіяв. Все злило і вимагало якнайшвидшого розкладання по поличках і сторінках. А з цього недофамільяра інформацію, як із тієї курофи доводиться доїти.
- Ну, склянка це було б автоматичним зарахуванням практики.
- Так, підсумуємо, значить я, точніше Халіска, закликала тебе, коли ти був у жіночому вбранні як сильного фамільяра. З огляду на її рівень дару, чи магії, я правильно говорю? - Мені кивнули, і я продовжила. - Враховуючи, що того кіт наплакав, з якогось дива вона потягла до себе третьокурсника, чоловіка, та ще й незайманого?
Верон почервонів і засопів, зло блискаючи почервонілим поглядом.
- Не сси, я нікому не скажу, але це просто тому що Халіска, якщо й обійшла якісь умовності, то цей аспект фізіології проконтролювала богиня. Покликати вона закликала, а ось далі. Ти, по ходу, до третього курсу вже навчився ставити блоки господарю, що закликає, та й рівень її дару! Навіть не знаю, дивно все.
Я пожувала щелепами, скривилася внутрішньо, ситуація була не дуже. Синя білочка – це синя білочка. Гадина Халіска – це потенційна кар'єристка зі склочним характером.
- То що там із курофами?
– Вони розлетілися.
- Навіть страшно уявити, які вони на вигляд – курофи, що літають.
- Чорнокнижні тварини. Горгуна Опівнічниця, коли це побачила, то прокляла тебе трансформаційним прокляттям оборотної дії.
- Це як?
- За виконання певних умов знімається без наслідків.
- І вони що, нездійсненні? Або якого ви в цей храм поперлися?
- Халіска сказала, що в труні бачила її куроф, ловити їх не збирається, а й так зніме накладене прокляття. Ось і прийшла запитувати у спеціаліста з нестандартних способів зняття будь-яких заклять.
Я вже кілька митєвостей вдивлялася в напівстерту дулю, намальовану над вхідною аркою, і міркувала над тим, що мені перед тим, як я сюди потрапила, теж не зовсім стандартний сон снився.
- Ну, у моєму світі я знаю лише один нестандартний спосіб скасування трансформаційного прокляття.
- Це який? – пожвавішав фамільяр, а я зиркнула на нього з сумом.
- У нас Іван-царевич мав поцілувати Царівну-жабу, розчарувавши її в такий спосіб.
Я швидко намалювала на пилюці підлоги коротке трактування безсмертної казки, і Верон витріщив очі, коли зрозумів, кого треба було цілувати.
- Я тебе цілувати не буду - зірвавшись на фальцет, замахав на мене руками.
- Та ні, я тобі й не пропоную! Там певний склад розуму потрібний. От думаю, як мені тепер за мужиками вашими бігати і просити, - ну, поцілуй мене! Ну, поцілуй!
Верон завмер, відкривши на мене рота, а з боку входу гаркнули, - я кому заборонив навіть думати про поцілунки? Ви що, з першого разу не зрозуміли?