Вступ

Білочка, що всілася переді мною за стіл, накритий психоделічною скатертиною, з двома курильницями, з яких піднімалися в повітря солодко-терпкі струмки диму, майстерно перетасувала колоду і запропонувала зрушити до себе. На голові у білочки була циганська хустка з  китичками, в одному вусі – золота сережка – підкова, а в зубах вона тримала мундштук із тонкою золотою паличкою.
"Зовсім ти матінко, головою поїхала" - посміхнувся розум, констатуючи, що подібного з ним ще не траплялося. Сприйняття реальності було пронизливо гострим. Необхідності щипати себе чи бити – не було, бо я була впевнена, що це насправді, хоч і не могла собі пояснити, як таке взагалі можливе.
- Значить ти мені два горішки, а я тобі щасливий кінець, - навіщось вона озвучила мені умови договору, який, на мій великий жаль, я укладала під дією чогось просвітлюючого, не інакше.
Я переварила озвучене, і несподівано для себе кивнула. А що мені втрачати? П'ять років втратила на чоловіка, якого намагалася дотягнути до власного рівня, кохала до нестями, прощала багато чого, поки руку на мене не підняв, приревнувавши в абсолютно абсурдній ситуації. Досі прийти до тями не можу, душа болить і серце плаче, як то кажуть. Так що два горіхи макадамії – не надто велика ціна за ворожіння зі щасливим кінцем.
Хто ж знав, що то був віщий сон! Так, ба! Навіть не сон, а поєднання непоєднуваних факторів. Тобто моєї згоди в дивному сні, в якому все сплелося найхимернішим чином із бажанням зовсім лівої стерви. Як там кажуть, якщо в одному світі убуде, то в іншому прибуде. Отож і воно! Але заміна все одно виявилася не рівноцінною, на мій погляд, але кулаками, як кажуть, після бою не махають.