РОЗДІЛ 1

Серед денного світла, коли промені сонця перепліталися зі світлом, що проникає через гілля дерев, лісник помітив безжиттєве тіло, що спокійно лежало на моховому килимі, наче в обіймах самого лісу. Відблиски сонячних променів розгойдувалися на її обличчі, надаючи їй вигляд ангела, який втратив свої крила. Волосся розкидане навколо голови, ніжне і золотисте, як останні промені сонця.

Лісник відчував, як кожен його крок стає важчим, коли його очі залишалися сфокусовані на цій картині. Він намагався відшукати ознаки життя, але усе, що зустрічало його погляд, було мовчанням. В цьому місці, де здавалося, що час зупинився, лісник відчував величезну важкість, яка стиснула його серце. 

З гучною сиреною поліцейське авто врізалося в лісовий простір, розігнавши невеликий туман і змішавши його з розгубленим диханням природи. Детектив спритно вийшов із машини, його волосся відбивало блиск сонячних променів. Крок за кроком, його черевики ступали по моховому покриву, руйнуючи тишу лісу своєю присутністю. Очі Джеймса були спрямовані вперед, на місце, де тіло лежало в очікуванні вирішального розслідування. Офіцери обступили місце злочину, мов хор воїнів готових до бою. Але в їхніх поглядах літав шок. 

Детектив Джеймс Крамер стоїть на межі реальності й жаху, спостерігаючи за безжиттєвим тілом молодої дівчини, що лежить на землі. Глянувши на її обличчя, зморшкувате від болю, він не може стримати хвилю співчуття та погляд, що шукає відповіді. Холодний вітер обіймає його, але він не відчуває його. Увага захоплена білим обличчям. Сліди від кроків, які виводять його на висновок про те, що це була нещодавна подія. Джеймс відчуває, що його розум працює як комп'ютер, збираючи та аналізуючи кожен зібраний слід. Його серце б’ється у такт відблисків синьо червоних вогнів. Він знає, що це лише початок.

Оголене тіло молодої дівчини років двадцяти, лежало наче впало із неба. Адже померла вона від отриманих травм голови. Позаду це  нагадувало пробите колесо автомобіля. Напів шар, тільки всередину. Її очі згасли від пекельного болю. І водночас миттєво. Кінцівки рук відрізані. Хтось із офіцерів шепотів, "Для чого відрізати пальці рук"? Детектив думав про те, для чого взагалі вбивати. Також криміналісти помітили свіжі шви у районі стегон. До нього повернуться пізніше у морзі.

- Там наче, щось є. Сказав один із них.

- Доповісти мені одразу ж після розтину. Відрубав Джеймс.

Вітер тихо шепоче серед будинків, ніби супутник, коли детектив керує своїм автомобілем по вулицях міста. Його руки міцно стиснуті на кермі, а думки блукають від свіжого вбивства до родини. Телефонний дзвінок розриває тишу, і він відповідає, відчуваючи легкий трепет очікування у своєму серці. 

Голос його дружини звучить як мелодія, - Джеймс, ти не повіриш, але наша маленька Синті отримала роль принцеси у шкільній виставі! 

Серце зосереджується від гордості та радості за свою доньку, уявляючи собі її у казковому образі. Її веселі очі та радісну посмішку, яка світиться на сцені перед глядачами, - Це просто чудово. Вона буде справжньою зіркою. 

Він відповідає, відчуваючи тепло родинного зв'язку навіть на відстані. За кілька хвилин розмова завершується, а Джеймс продовжує свій шлях додому, наповнений відчуттям гордості. Його автомобіль рухається вулицями, неначе корабель, що пливе у вирі.

Темрява у кімнаті окутує його, як чорнило паперу. Щільні штори закривають вікна. Він не любив багато світла у приміщенні. Джеймс опускається на стілець перед своїм робочим столом, де чекає його складна головоломка. Він розгортає перед собою фотографії, збиті в одну купу, як пазли. Його руки рухаються впевнено, але спокійно, наче художник, який розфарбовує свій шедевр на полотні. Він вивчає кожну деталь, кожен слід, кожен куточок зображення, як пристрасний читач, що заглиблюється у світ книжки. Джеймс шукає зв'язки, ланцюжки подій, які здаються непомітними для більшості. Він намагається знайти схожий почерк вбивці. Невже це щось новеньке? Невже у місті народився маніяк? У кімнаті панує мовчання, порушене лише його подихом. Він спілкується з самим собою. Готовий віддати себе цій грі, цій незвіданій дорозі, де кожен крок може призвести до розкриття правди, або до безвідповідальності в сутінках. Цікаво, що з цього гірше?

Джеймс прокидається зранку в обіймах своєї дружини. Перші промені сонця лагідно проникають через штори, освітлюючи їх обличчя. Запах свіжої кави розповсюджується в кімнаті, запрошуючи насолодитися ранковим спокоєм. Джеймс і його дружина, герої в підтримці один одного в складних справах і в житті, тепло обіймаються, забуваючи на мить про всі турботи й тривоги. Їх поцілунок є вираженням ніжності та розуміння, яке вони ділять, бувши відданими один одному і готовими протистояти будь-яким викликам, що принесе новий день. Ця мить спільного щастя є їхнім джерелом сили.

- Я кохаю тебе.

Спогади про кохання, тонкі як перлини нитки спільного життя. Випливають з глибини його душі, коли починає розповідати Еммі про свої почуття. Він обережно викарбовує кожне слово, немовби витягуючи їх із самого серця, щоб подарувати їй. Його голос звучить мелодійно, він знає, що кожен звук має вагу та значення.

- Ти - світло моїх днів. Починає він, зухвально обирати слова. Його погляд, наповнений теплом і ніжністю, літає по її обличчю, ніби шукаючи відгук у її очах. - Кожен момент поряд з тобою - це казка, в яку я хочу повірити. Продовжує він, сповнений віри та вдячності за те, що вона є поруч. Його слова несуть з собою відтінки натхнення, змальовуючи картину кохання, де кожен елемент є відтінком щастя.

 - Ти моя опора, моя надія, мій найближчий союзник у цьому світі. Його кохання до неї не знає меж, і він готовий зберігати її в серці завжди, в  кожному погляді.

Зазвичай ранок в їхньому домі завжди починався з радісного шепоту і дитячих посмішок. Донечка, весела та повна енергії, раптово відчиняє двері спальні, прагнучи поділитися своїм щастям з батьками. Її коса тремтить під власним плином, а очі блищать як зірки на нічному небі.