Розділ 11. Дива трапляються

– Хіба майор не на нашому боці? – запитав Дмитров, отямившись від шоку.

– Зараз – так. Але в майбутньому на нього зваляться величезні випробування. Якою б сильною не була душа Тараса, дещо може його зломити.

– Отож ти не впевнений у ньому?

– Будь-яка людина змінюється під тиском обставин. І ти, і я не виняток. Інакше я не дав би тобі зброю проти себе.

– Зброю? – Дмитров напружився, силячись пригадати, що ж таке вручив йому монах, та як би він не морщив лоба, на думку нічого не спадало.

– От довбешка, – Хранитель замахнувся, аби жартівливо бацнути адвоката по голові, та побачивши, що управляє рукою дівчини, спинився. Не вистачало, щоб тіло Ради хоч дещицю постраждало, та й недоречний цей жест у храмі. – Я ж сказав тобі, що лишень оцей хрестик захистить мене. Будь-який інший скує мою душу точнісінько так, як і душу майора.

– А як щодо мене?

– Не хвилюйся, і на тебе управа є. Світ ще не бачив невразливої людини і навряд чи колись така з’явиться.

– Уторопав. У кожного – своя ахіллесова п’ята.

– Що? – Рада так кумедно закліпала очима, що Дмитров забув про всю безглуздість ситуації і пригостив дівчину легеньким щигликом по носі.

– Ходімо вже, – сказав адвокат, зауваживши кислий погляд церковного служки.

– У мене є до тебе ще одне прохання.

– Монаше, а ти крутій. Ну як тобі відмовити, коли ти дивишся на мене невинними очима Ради. Що ще тобі треба?

– Позаймайся зі мною англійською мовою.

Церковний служка довгенько дивився, як віддаляється пара. Він розчув кілька слів із їхньої розмови, і зрозумів, що дівчина – блаженна. Журно зітхнувши, перехрестився і вже намірився почепити важкий замок на двері, та мовби щось згадавши, глянув у бік зниклих за деревами візитерів і нашіптуючи коротку молитву, наклав їм услід хресне знамення.

Після повернення Дмитров перебрався в номер Ради і до третьої години ночі скнів із монахом над англійськими правилами та вправами. Здатність Хранителя поглинати новий матеріал вражала адвоката. Монах із легкістю справлявся зі складними часовими конструкціями і навіть ладен був взятися за переклад багатого на синоніми класичного твору, аж тут прокинулася Рада.

– Уже ніч? Чому ми досі в готелі?

– Англійці повернулися пізно вночі. – Дмитров полегшено зітхнув при пробудженні душі дівчини.

– Ми змарнували цілий день! – обурилася вона.

– Усім треба було зібратися з думками, – заспокоїв її монах. – Дамо їм час до ранку відпочити, а на світанку виїдемо.

– Ну, ти вже прокинулася, я піду, – Дмитров рвучко звівся. – То не надто добре, коли чоловік ночує в номері незаміжньої дівчини.

– А до цього все було нормально? – гмикнув монах.

– До цього я був із тобою, Хранителю. – Дмитров подивився в очі дівчини і ніяк не міг збагнути, з якою із душ зараз розмовляє. Хто контролює її тіло? Остаточно заплутавшись, Дмитров уже набрав у легені повітря, щоб пояснити свою думку, та зразу ж здався і, приречено махнувши рукою, подався з номера. І вже в коридорі, притулившись до дверей, він, палаючи від бентеги, слухав, як бухкало серце. А винуватиця його душевних страждань і гадки не мала про почуття адвоката.

У Ради не було можливості обміркувати дивну поведінку Дмитрова. Монах відразу ж переключився на нову жертву і змусив Раду на залишок ночі стати його вчителькою англійської мови.

Ледь зійшло сонце, в номер тихенько постукали. Як і говорив Дмитров, спозарання подружня пара вже націлилась їхати далі. Притьма зібралися, і вже о сьомій ранку, відмовившись від готельного сніданку, вся четвірка покидала місто Хмельницький.

– Олівіє, з тобою ж все гаразд? – ризикнула запитати Рада, помітивши легкий усміх на обличчі попутниці і зрадівши цьому доброму знаку.

– Так, – знітившись, відказала англійка.

– Ти все-таки погодився залишити дитину? – наважилась Рада потурбувати й Томаса. Він дивився на дорогу, міцно вчепившись у кермо і демонстративно ігноруючи дружину поруч нього.

– Я залишився при своїй думці і наполягав на аборті. Але, коли їй зробили УЗД... Коли я почув, що б’ються серця... Дізнався, що Олівія носить трійню... Я не зміг. Ну, добре, одного... Але трьох! І що нам тепер робити?!

– Так це ти вагітна трійнею? – здивувався Тарас.

– О, ти прокинувся? Чому лише зараз? – анітрохи не соромлячись, що її якось не так зрозуміють, уголос вела діалог дівчина.

– Це все монах! От старий пияка!

– Хранителю, ну доки терпіти твої вибрики?! – Рада ледь не заплакала від образи. – Андрію, чому ти його не стримав? І ти, Тарасе, – ви ж напарники. Напоумте його, врешті!

– Та хто ж знає, що у нього в голові?! Тобто, про що він там думає, – виправдовувався майор.

– Радо, з тобою все добре? – злякалася Олівія.

Томасу довелося звернути на узбіччя і заглушити мотор.

– Хто такі Тарас і Хранитель, і чому ти розмовляєш сама з собою? – втупився він у дівчину, цілком нормальну з вигляду.