Розділ 10.  Життєва круговерть

– Ти? – здивувалася Надя, побачивши на порозі свого вже колишнього боса – Сашу.

Його занепокоєння миттєво випарувалася при вигляді живої та неушкодженої співробітниці. Сашу збентежила ошелешеність дівчини, немов його поява на порозі квартири Наді була надзвичайною придибенцією.

Оскільки дівчина не запросила його ввійти, Саша зразу біля порога озвучив очевидну відповідь: «Так, я».

– Це не він, – зненацька мовила Надя з невластивою інтонацією і перекошена чужою гримасою.

– Не я? – ще більше здивувався Саша і вимогливо зиркнув на тупцювання позаду дівчини Дмитрова і Ради, чекаючи від них пояснень.

Та вони ні пари з вуст. Здавалося, бавитися в такі витрішки можна нескінченно, кожен був сповнений упевненості у своїх силах і не збирався здаватися. Аби припинити цю безглузду гру, Надя відсторонилася, дозволяючи босові увійти.

– Чого прийшов? – байдуже запитала вона.

– Я хвилювався за тебе.

– Ти впевнений, що це не він? – уточнила Рада.

Проте на подив Саші, звертаючись як до чоловіка, дівчина дивилася не на нього чи адвоката, а на тендітну дівчину Надю.

– Ще й як упевнений. Це не він, – відказала Надя і тим самим змусила Сашу засумніватися у поквапному висновку, що з нею все гаразд.

– Та що тут відбувається?! – гаркнув циганський вожак на підозрілу трійцю. – Я – це я, і крапка! А ось ти хто така? – зиркнув він на Раду. – Чого навколо тебе стільки балачок? Що ж ти за птаха така? Чому кожен ладен тебе схопити?

Рада, шукаючи прихистку, наполохано позадкувала до Дмитрова. Той зраділо приголубив дівчину за плечі і міцно притулився своїми широкими грудьми до її спини. Не дочекавшись відповіді, Саша знову взявся наступати.

– Із твоєю появою все пішло шкереберть. Така колотнеча заварилась! Сутичка з Мажором… Поліція з доброго дива взялася трясти мій клуб… Ні, звичайно, і до цього причин вистачало, та щоб аж так нахабно – подібного раніше не було. Але за цю катавасію мушу тобі подякувати: ми з Мажором, нарешті, відверто поговорили. Тепер він на нашому боці. Завдяки цьому ментовському синку я дізнався, що колишній бос Наді вирішив силою повернути втрачений бізнес. Виявляється, у нього в підвалі був справжнісінький арсенал. Там стільки зброї – трясця твоїй мамі! Та й Надю він же не випадково кинув.

– Зброя – не моє ремесло, – дівчина заперечливо замахала руками. – Я навіть не знала, що у клубі ховають боєприпаси.

– Та ти у прямому сенсі – бомба уповільненої дії.

– Про що ти?

– Пам’ятаєш, був новорічний корпоратив?.. Ти ще тоді добряче набралась.

– Ну, було таке... Не знаю, як це вийшло, – від збентеження Надя зашарілась аж до кінчиків вух. – Зазвичай я знаю свою міру…

– А ти й не напивалася. Тебе впоїли до чортиків і вживили чіп у праву руку.

Надя закотила рукав і тицьнула пальцем у маленький шрам, що залишився їй як нагадування про новорічні веселощі. Вона не пам’ятала, як поранилася. Нікчемна подряпинка аж ніяк не турбувала, отож Надя майже не звертала на неї уваги.

У світлі останніх подій усе це ген куди віддалилося від неї – її минуле життя. Але коли Надя звела очі і зауважила спрямовані на неї погляди, сенс сказаного Сашком нажахав дівчину.

– У мене всередині бомба?! – Надя позадкувала до вікна, немов за мить до вибуху.

– Ні. Ти – спусковий механізм, який вмикає вибуховий пристрій. І він спрацює, якщо температура твого тіла впаде нижче норми.

– Якщо я помру?

– Про це вже не хвилюйся. Після того, як на складі попрацювали сапери, ти в цілковитій безпеці. Та ще на годинку раніше, якби ти померла, спрацював би чіп і весь склад зброї в підвалі клубу злетів би в повітря, а там стільки боєприпасів, що все місто б пошарпало. Леопольд тебе не випадково залишив, ти була мовби берегинею печери Аладіна.

– Як він міг так зі мною вчинити?

– Погодившись працювати на мене, в очах Леопольда ти стала зрадницею. Отож він і вирішив убити тебе, так би мовити, іншим для науки.

– Це ще хто кого зрадив! – образилась дівчина. – Він же сказав, що слабаки йому не потрібні.

– Я ніколи не вважав тебе слабкою. А ось твій чванько Леопольд не врахував, що ти ой як багато знаєш про його справи і станеш мені у пригоді. Пізно схаменувся, – злорадно хмикнув Саша, але відразу ж посерйознішав. – Стриптизерка Міка за його наказом викрала твої ліки. Знав, падлюка, що стрес для тебе закінчиться нападом. Ця Міка – просто довбана сучка... Шкода, що я вчасно не розпізнав її гнилу натуру! Попер би її працювати не на чистих простирадлах, а в полях. Нехай би погецала під дощами та снігами.

– Якраз-от із цього лайна Леопольд її й витягнув. Міка побувала в такому рабстві, що обслуговувала по двадцять мужиків за день. А тут ніхто не нагинає: хочеш – ідеш до клієнта, а не хочеш – ніхто не покарає. Ось вона Леопольда й боготворила, наче благодійника.

– Ти її захищаєш, а вона ж тебе заледве не вбила! Пощастило, що все обійшлося.

 – Не обійшлося, – тяжко зітхнула Надя.

– Як це? – Саша ще раз пильно оглянув зовнішність дівчини і, не помітивши жодних ​​пошкоджень, подивився на Дмитрова.