РОЗДІЛ 9. Найголовніші слова

– А ви чому тут? – застигла від подиву Рада, зустрівшись із Олівією й Томасом біля автобуса. Вона вражено подивилася на Дмитрова, проте той замість відповіді знизав плечима. – Ви що – знаєте одне одного, але приховували це від мене?!

Від злості голос Ради зірвався на крик, аж кілька роззяв навколо вибалушили очі, чекаючи сварки.

– Ніхто тебе не обманював, – стримано відказав адвокат. Сама думка про його зраду була образливою.

Бачачи, що напруга між Дмитровим і Радою наростає щомиті, Олівія поспішила заспокоїти дівчину.

– Радо, в це складно повірити, але нас звела доля. Коли ми вперше зустрілися на дорозі біля румунського кордону, то ні я, ні Томас нічого не знали про вас. Спершу ми повірили в розказану тобою історію…

– Припустимо. Коли ж ви зрозуміли, що я збрехала? – поцікавилась Рада, все ще сумніваючись у щирості сказаного.

– У готелі, – відповів Томас.

Рада задумалася, намагаючись пригадати події того дня, та враз Дмитрів безпардонно схопив її за руку і потягнув до автобуса.

– Нема часу теревенити, – пояснив він обуреній дівчині й кинув через плече здивованим англійцям, що дивилися услід парі. – Ми поїдемо далі у Хмельницький. Раз уже ви на авто, їдьте за автобусом і ніде не зупиняйтеся.

– Дмитрів, що з тобою?! – спалахнула Рада. Адвокат так брутально тягнув її за руку, що зап’ястя, певно, прикраситься синцями.

– Глянь туди, праворуч від автобуса. Не впізнаєш машину?

Рада кинула погляд у той бік, одразу впізнавши авто, вигране монахом у Лачо, коли вони уклали парі. Дівчина добре запам’ятала прикметну наліпку й похмурий блиск автомобіля сина Жашківського барона.

– Як вони дізналися? – злякано зиркнула вона на знайомі мармизи бандюг. Ці нечестивці гналися за ними до румунського кордону, ледь не вколошкавши.

– Ніколи думати. Миттю в автобус! – скомандував Дмитрів.

– А чому ми не поїдемо в авто Томаса? – запитала Рада, проводжаючи поглядом англійців, які пірнули в свою машину.

– В автобусі ті розбійники не посміють на нас напасти. Принаймні я на це сподіваюся. А в Хмельницькому до нас прибуде підмога.

У дорозі адвокат розпакував новенький мобільний телефон. Він зробив лише один дзвінок, попередивши когось, що його і Раду “супроводжують”, отож їх треба зустріти в повному складі.

Рада не питала, кому він телефонував, припустивши, що Саші з нічного клубу в Хмельницькому. Так само не вимагало пояснень, чому Дмитрів скористався новим телефоном, розрахованим на один дзвінок.

– А з цього мобільника можна зайти в Інтернет? – поцікавився Хранитель.

– Можна, а тобі навіщо? – недбало запитав Дмитрів.

Це ж питання подумки продублювала Рада.

– Ще кілька годин їхати. Нудно, – відповів чернець обом.

– То подивися фільми, це ж тобі до вподоби, – адвокату явно було не до розваг.

 – Набридло, – жалібно скривився Хранитель.

– Це ж кнопковий телефон, не сенсорний. Та й екран маленький.

– Тобі що – шкода? – геть по-дитячому заскиглив монах.

Дмитрів лагідно усміхнувся і простягнув їй телефон.

– І все-таки, навіщо тобі Інтернет? – вирішила уточнити дівчина, остерігаючись чергової витівки монаха.

– Хочу вивчити англійську мову. Я втямив, що слід розуміти чужинців.

– Ну, за чотири години дороги ти навряд чи освоїш іноземну мову, – засумнівалася Рада.

– Не забувай, я швидко вчуся.

Від знайомої фрази устами Ради промайнула усмішка.

– Дивно, – зацікавився Дмитрів. – Як ти можеш мило усміхатися в такий напружений момент? Чи, може, ти подумала про мене? Кажуть, кризи сприяють розвитку відносин…

Прикинувшись, що не почула останньої фрази, Рада втупилась в екран мобільного.

– Я зараз знайду для тебе підручник для початкового рівня, – звернулася вона до ченця.

– Але не якийсь простенький! Азбуку і базову мову я вже освоїв, тепер треба поповнити словниковий запас і взятися за граматику.

– Освоїв? Як? – здивувалася Рада.

– Письмо – коли грав на комп’ютері з Васею, сином лікарки. Згодом я прислухався, як говорили чужинці і порівнював з тим, що ти й майор перекладали. На щастя, англійці виявилися балакучими, – розсміявся Хранитель.

– Визнаю, ти справді швидко вчишся, – згодилася Рада. Вона відкрила сайт із книгами, таблицями, відео- й аудіороликами.

– Цей телефон такий давній, як я сам, – невдоволено зітхнув монах, вимушений використовувати клавіатуру.

– Мене вражає швидкість твоєї адаптації до нового світу, але використовувати мобільний з сенсорною панеллю небезпечно: можна “засвітити” в мережі відбитки пальців, – пояснила Рада.

– Уроки англійської? – від подиву у Дмитрова брови злетіли так, що аж сховались під чуприною. – Не примічав, щоб у тебе були проблеми з англійською.