РОЗДІЛ 8. Хто-хто живе в її голові?

За інших обставин Рада була б у захваті від зустрічі, організованої для неї Дмитровим. Але коли очікуєш побачити певну людину, заради якої ризикувала життям, перетинаючи кордон, а перед тобою якийсь незнайомець – важко приховати розчарування. Саме ця емоція відбилася на обличчі Ради, коли вона побачила високого, повненького чоловіка з кучерявим волоссям до плечей, зачесаним назад і гарненько збризканим лаком. У свою чергу, він аж свердлив дівчину темно-карими очима. Чоловік здивувався реакції Ради, але показав це, лишень ледь ворухнувши однією із густих брів. Не змінивши своєї царственої постави у величезному шкіряному кріслі, він із кам’яним обличчям чекав, поки дівчина сяде на запропонований їй стілець. Двоє охоронців біля дверей, троє – за спиною короля, а також ворожка і Дмитрів, які сіли на дивані по праву руку Ради, – всі чекали, коли велична особа заговорить першою, проте король не поспішав починати розмову.

Раді не представили людину, котра її запросила, та дівчина здогадалася за масивними золотими прикрасами, інкрустованими дорогоцінними каменями, а також за почтом, що стоїть перед королем. Виховання не дозволяло дівчині першою починати розмову з людиною, старшою за віком і статусом. Це дало можливість королю цілком задовольнити свою допитливість, вивчивши її з ніг до голови.

– Уперше мене зустрічають із таким явним розчаруванням, – нарешті вимовив він низьким скрипучим голосом.

Одначе Рада не зніяковіла, і всупереч очікуванням короля, не опустила винувато очей.

– Кого ти очікувала побачити? – запитав король.

– Бахті Хохана, – відповів Дмитрів, бо Рада забарилася.

Рада відчувала себе звірятком на цирковій арені, від якого глядачі очікують чогось дивовижного. Навіть адвокат, супроводжуючи її до цієї пори, зараз віддалився і сів на диван поруч із гладкою ворожкою, котра притиснула його всією масою до підлокітника. Іншим разом Рада покепкувала б над його незручним становищем, проте нині їй було не до веселощів.

Важка атмосфера у просторій кімнаті буквально давила на скроні. Поволі до горла дівчини підступала викликана панікою задушлива грудка. Дивна кімната, призначення якої було не втямити. Крім двох диванів і крісла короля, що різнилися дизайном і текстурами тканин, меблів тут не було. Рятівний вихід закрили на замок люди короля. Рада налякано стояла в оточенні чужинців. Цієї миті їй хотілося, щоб майор прокинувся раніше, ніж зазвичай. На підтримку безпорадного Хранителя розраховувати не доводилося. Судячи з мовчання ченця, від страху він забився у якийсь із далеких куточків її свідомості.

– Радо, не бійся, я з тобою, – несподівано почула вона голос Хранителя. – Якщо хочеш, я поговорю з королем.

– Ти ж не знаєш циганської мови, – рішуче заперечила вона. – До того ж, питання стосується мого життя, тому я сама повинна говорити.

– Тоді перекладай мені розмову.

– Добре, – із легкістю погодилася дівчина на роль тлумача.

Хранитель немов протверезив її сп’янілий страхом розум, надавши сил і впевненості.

– Коли я була маленькою, Бахті Хохан продав мене у буддійський храм. Усе, що я хотіла дізнатися у нього, – хто мої батьки і чи живі вони.

– Де зараз Бахті? – запитав король у адвоката. Той вивільнився з лещат ворожки і на кілька кроків підійшов до короля, проте залишаючись позаду дівчини. Після того, як Дмитрів підвівся з дивана, тільки жінки залишилися сидіти у присутності короля.

– Як тільки Бахті дізнався, що Рада приїхала за ним у Румунію, він відразу ж повернувся в Україну.

– Не розумію, чому він тікає від мене, як від прокаженої.

– Саме так, він тебе боїться, – озвалась Вайоріка. – Для нього ти, дівчинко, несеш смертельну небезпеку.

– Я?! – Раду шокувало сказане. – Що б він не зробив у минулому, я не збираюся його вбивати. І я зовсім не впевнена, що зможу когось позбавити життя...

– А ось у цьому дозволь засумніватися, – заперечив Дмитрів. – Твої бійцівські здібності перевершили інший твій талант – цілительство.

– Що? Бійцівські здатності?! Але це не я, а... – Рада затнулася на пів слові. Чи варто їй говорити, що це душа померлого майора демонструвала прийоми бойових мистецтв?

– Радо, справа не в тому, чи здатна ти забрати в когось життя. Над нами всіма владарює доля. І ромам, як нікому, відомо, що поступившись у дрібницях, не можна змінити уготованого. Бахті помре того дня, коли зустрінеться з тобою. Він знає це і втечею продовжує своє життя. Ти – найжахливіший його кошмар.

– Я? – Рада розгублено обвела поглядом усіх присутніх. – Але чому?

– Не думав, що мені доведеться пророкувати, – сказав король, задумливо дивлячись на Раду. У кінці фрази він підвищив тон, і всі завмерли в очікуванні продовження.

Погляд короля затуманився, немов Рада розчинилася, і він став дивитися ген далеко, крізь стіни будівлі. Поволі думки повернулися, він знову був тут і зараз, і тепер уп’явся поглядом саме в Раду.

– Ти ж знаєш, що багато століть тому наш народ покинув рідні землі Індії і вирушив у далеку подорож із великою місією?

– Нести буддизм у чужі землі, – відповіла Рада. – Та в дорозі забули про це.