РОЗДІЛ 5. Поїсти, попити, побитися

Оцінивши ситуацію, Тарас прикинув, що цілком зможе нам’яти боки цим бандитам і вислизнути не лише від них, але й від двох поліцейських, котрі вийшли з відділка подимити цигарками. Не спускаючи погляду з бандитського ватажка, майор обіперся на праву ногу, стиснувши кулаки. Цієї миті міцна рука адвоката схопила дівчину за передпліччя.

– Я знаю, що ти задумала. Втекти завжди встигнеш, спершу вислухай їх.

– Майоре, хто ці люди? – запитала Рада.

– Тип, що стоїть поруч, хотів віддати тебе бандитам для сексуальних розваг, – відповів Тарас.

– Яка падлюка! – спалахнула дівчина.

– Здається, між нами виникло непорозуміння, – намагаючись говорити мирно, почав ватажок, кивнувши на двох хлопців із загіпсованими руками. – Я Саша, власник клубу, куди тебе цієї ночі привіз адвокат. Лачо попросив нас допомогти тобі перебратися до Румунії, та й по всьому. Ми нічого поганого не замишляли.

– Чому я мушу вам вірити? – все ще насторожено запитав Тарас, не полишаючи бойового настрою.

– Та хіба ми можемо щось зробити людині, про яку турбується сам король! – вигукнув ватажок.

– Який король? – не зрозумів майор.

– А який у циган є король? – невдоволено хмикнув Саша.

– Я поїду з тобою для безпеки, – адвокат ґречно запропонував дівчині взяти його під руку і підійти до найдорожчого автомобіля ескорту, програного їй Лачо. – Саме це доручили мені зробити старійшини.

– Без сторонньої допомоги нам у Румунію не потрапити. Певно, їм варто довіритися, – сказала у своє виправдання Рада і схопила Дмитріва за лікоть.

– Які ж ви, жінки, довірливі і залюбки клюєте на симпатичне личко, – з явним небажанням підкорився Тарас.

– Майоре, ти вважаєш адвоката красивим? – Рада не могла втриматися, аби не дошкулити супутнику.

– Мені теж подобається Дмитрів, – уставив свої п’ять копійок монах.

– Ви, обоє, будьте серйознішими. Ніхто з них не заслуговує на нашу довіру, а тому не втрачайте пильності! – розгнівався Тарас. Якимось не зрозумілим для майора чином ці обоє зрівнялися у віці, причому не Рада подорослішала, а навпаки, Хранитель упав у дитинство.

Усю дорогу трійця душ в одному тілі не мовила ні слова. Адвокат теж зосередився на дорозі і жодного разу не звернувся до дівчини. Лише коли авто зупинилося біля входу в готель, він поквапився заспокоїти дівчину.

– Не хвилюйся. У нас була насичена ніч. Я знаю, що ти не зімкнула очей у поліції. Мені теж довелося добряче пометушитися, щоб витягти тебе звідти, тож у готелі як слід виспимося. Звісно, в різних номерах.

– Ну от і втратимо купу часу, – з прикрістю зауважив майор.

– Усе одно поспішати нікуди, – пояснив Дмитрів, по-своєму зрозумівши мовчанку Ради. – Поки тобі не підготують документи, ми не зможемо легально перетнути кордон.

Рада посміхнулася від того, як слова адвоката збіглися з реплікою майора. Вона оселилася в номері «люкс» найдорожчого готелю Хмельницького. Звикла до спартанського способу життя, дівчина відчула себе Попелюшкою, що потрапила в царський палац. Оскільки Рада вперше була в готелі, не могла із чимось порівнювати побачене. Пересічний номер вона сприйняла мало не за королівські палати. Кімната була цілком стильна і комфортна, до того ж там панувала чистота, що для Ради було важливо. Коли дівчина жила у монастирі й не ловила душ чи не сиділа за уроками, то змушена була прибирати не тільки у своєму, а й в інших приміщеннях.

Юна циганка була в захваті від м’якого двоспального ліжка, величезного люстра на стіні і справжнісінької ванни, де можна було лягти на весь зріст і зануритися у воду. А ще з крана умивальника текла гаряча вода! Єдине, що бентежило, – близькість туалету до ліжка. У циган не прийнято справляти нужду поруч із місцем спання. Отож чимало ромів вважають за краще жити у приватних будинках, а не в квартирах.

– Славне корито! Наточити в нього води та й шубовснути – це ж розрада для тіла й душі, – Хранитель подумки вже ніжився у ванні.

– Авжеж, не завадить трохи розслабитися, – погодився Тарас.

– Ні, я дочекаюсь, поки майор засне, і тільки тоді помиюся, – заперечила дівчина.

– Радо, до чого така сором’язливість? Ми ж в одному тілі, а в людині все природно.

– Нахаба! – обурилася циганка.

– Добре, я засну, але ж Хранитель не спатиме! – не вгамовувався Тарас.

– Він монах і до того ж мені в дідусі годиться. Тим паче, він помер так давно, що його можна до уваги не брати.

– Хранителе, ти чув? Вона сказала, що ти – порожнє місце. Не ображаєшся? – розсміявся майор.

– Я відмовився від плотських утіх ще за життя і після смерті спокійно дивлюся на Раду, а ось у тебе, майоре, оголене жіноче тіло може викликати непотрібне хвилювання, – став на бік дівчини Хранитель.

У двері готельного номера тихенько постукали. Рада відчинила і побачила на порозі адвоката.

– Чому не питаєш, хто стукає? – докірливо похитав головою Дмитрів.