Крок до миру

Сонце ще не піднялося над кланом Тіні, але двір вже пульсував напругою. Залишки битви ще ввібралися в кам’яні стіни, а запах магії і диму повільно відходив у ніч. Морвел стояв у центрі двору, руки стиснуті в кулаки, обличчя похмуре і непривітне. Втрати були відчутні — Ліари вже не було, і навіть найсильніші учні відчували глибоку тривогу.

— «Сайлос!» — пролунав його голос, грубий і владний. — «Третій клан не просто напав. Вони прийшли за Амалією. Ти знаєш, що це значить?»

Сайлос мовчки кивнув, відчуваючи холод у грудях. Він давно підозрював, що за дівчиною стежать, але тепер це стало очевидним — пророцтво набирає силу, і Амалія опинилася в центрі гри, більша, ніж будь-який з кланів міг передбачити.
 

— «Їхня мета — не знищити нас, а переманити її або знищити ключ», — продовжив Морвел, очі блищали від люті й рішучості. — «Вона одна з сестер пророцтва. Є ще друга. І ми маємо знайти її, перш ніж третій клан використає Амалію для своїх темних планів.»
 

Сайлос кивнув і відчув вагу завдання. Морвел дав чіткий наказ: слідкувати за кожним рухом третього клану, збирати інформацію, визначити їхні наміри і захистити Амалію будь-якою ціною.

— «Ні хвилини зволікання», — підкреслив Морвел. — «Вони повернуться. І коли це станеться, клан Тіні має бути готовим. Кожен учень, кожен наставник — готові до бою. А ти, Сайлос, знайди слід другої сестри. Вона — наш шанс зупинити пророцтво, поки не стало пізно.»
 

Напруга повисла у повітрі. Двір поступово оживав, учні й наставники збирали сили після хаосу, але очі всіх були спрямовані на Морвела. Він знав: тепер війна стала особистою, і ставка — майбутнє Амалії, клану Тіні і, можливо, всього світу. 
 

Тихі вулиці міста були майже порожні, лише рідкісні ліхтарі відкидали довгі тіні на мокру бруківку. Сайлос ішов швидко, ступаючи майже безшумно, його погляд постійно сканував навколишнє середовище. Він знав, що сьогоднішня зустріч не буде звичайною.

Коли він наблизився до старовинного будинку на околиці міста, двері відчинилися, і на порозі з’явилася знайома постать. Лея. Сайлос відразу впізнав її: ті самі спокійні очі, той самовладаний погляд, який колись знав лише він.

— «Сайлос…» — її голос звучав спокійно, але в ньому була нотка здивування. — «Минуло шістнадцять років… Я й не сподівалася, що ти з’явишся.»

— «Лея… час змінюється, і старі часи не повернути», — холодно відповів він, але з тінню усмішки на губах. — «Те, що сталося сьогодні… це більше, ніж ти можеш уявити. Клан Тіні зазнав нападу. І я прийшов повідомити тобі: пророцтво на порозі.»
 

Лея відступила трохи вглиб кімнати, її погляд став серйозним. Вона розуміла, що його слова не випадкові.

— «Пророцтво? — спокійно запитала вона, намагаючись приховати тривогу. — Ти знаєш, що я не люблю неперевірені чутки.»
 

— «Я не прийшов із чутками, Леє. Я знаю, хто така Аврора», — Сайлос зробив паузу, переконуючись, що вона слухає. — «І те, що відбулося сьогодні… напад, який спостерігав третій клан, — здається, вона ключ до пророцтва. Це не випадковість.»

Лея нахилила голову, мовби намагаючись розкласти слова по полицях пам’яті. Вона згадувала минуле, ті часи, коли навчала Аврору, коли обговорювала з колегами майбутнє клану.
 

— «Аврора… ключ? — тихо промовила вона, на її обличчі з’явився відтінок тривоги. — Якщо це так, то ми опинилися у самому центрі гри, про яку говорили лише у легендах.»

Сайлос кивнув, голос його став ще більш напруженим:

— «Третій клан прийшов за сестрами. Вони не просто хочуть знищити або забрати клан Тіні… вони хочуть їх силу. Ми не можемо недооцінювати цю загрозу. І я прийшов не просто попередити… я прийшов за допомогою, Леє. Ти знаєш, що робити у таких ситуаціях.»

Лея закрила очі на мить, вдихнула глибоко, а потім відчула холодне розуміння: стара дружба і спільні цілі поверталися після довгих років розділення.
 

— «Якщо Аврора ключ, — сказала вона тихо, але твердо, — ми мусимо діяти швидко. Я допоможу тобі. Але ти маєш знати, що гра лише починається, і ставки… високі як ніколи.»

Сайлос кивнув, відчуваючи знайоме відлуння довіри та взаєморозуміння, яке існувало між ними колись. 
Сайлос відчував, що часу обмаль, а ставка — надто висока, щоб чекати. Його погляд не залишав Лею, коли він заговорив із тією рішучістю, яку колись бачили лише стародавні наставники:
 

— «Леє, нам потрібен союз. Клан Тіні сильний, але один проти третього клану — не виживе. Я пропоную, щоб ти домовилася з Селеною… вона зустрінеться з Морвелом. Два клані, об’єднані, мають шанс захистити сестер.»
 

Лея похитала головою, затримавши погляд на ньому. Її очі блищали від суміші обережності і тривоги. Вона знала, що ця розмова може змінити все:
 

— «Ти знаєш, що це ризиковано. Селена ніколи не довіряла Тіні. І Морвел… він людина принципів. Їм доведеться відкласти старі образи, якщо ми хочемо перемогти.»
 

Сайлос кивнув, не відводячи погляду, відчуваючи, як тиск ситуації стискає груди:

— «Я знаю. Але зараз не час на старі війни. Пам’ятаєш давню таємницю? Те, про що ми колись говорили? Не всі знання повинні залишатися прихованими.»
 

Лея затремтіла. Тіні кімнати ніби поглиблювалися, відчуваючи важливість слів. Їй було страшно — і водночас зрозуміло, що від цих рішень залежить життя сестер:

— «Тобі доведеться відкрити її, — сказала вона тихо, але рішуче. — Об’єднавши знання і сили двох кланів, ми зможемо знайти другу сестру і захистити обох від третього клану.»

Сайлос відчув, як напруга стискає його зсередини. Шістнадцять років мовчання між ними тепер здавалися дрібницею, адже на кону був світ, який вони знали.
 

— «Тоді діємо негайно, — промовив він, голос трохи тремтів від контролю емоцій. — Якщо третій клан отримає перевагу… ми втратимо все. Об’єднаємо сили і відкриємо те, що мало залишатися забутим століттями.»