Тіні, що тягнуться крізь століття

Клан Тіні завжди жив серед людей, непомітно та тихо, майже як тінь у сутінках. Вони не влаштовували гучних ритуалів і не показували своєї сили публічно — їхня магія була витонченою, прихованою, як павутиння, що пронизує місто, впливаючи на події та людей, які навіть не здогадуються про її існування.
 

Старійшини клану збиралися у залі, де темне дерево стін поглинало світло свічок, а карти та пергаменти займали столи. Тут вирішували, кого брати до навчання, які сліди магії відстежувати та як підтримувати рівновагу між силою і контролем. Кожне слово старійшин важило більше, ніж наказ, і навіть Сайлос, який давно працював на клан, уважно слухав їхні поради та спостерігав за змінами.

— Рівень енергії Амалії зростає, — промовив один із старійшин, його голос був спокійний, але кожне слово лунало суворо. — Вона швидко освоює основи темної магії і вчиться керувати силами, не завдаючи шкоди собі чи іншим.
 

— Так, — відповів Морвелл, голова клану, його погляд тягнувся крізь кімнату, немов він бачив навіть невидимі енергетичні потоки. — Амалія ще не готова до серйозних завдань, але час наближається. Слідкуйте, щоб наставники приділяли їй достатньо уваги. Сайлос, переконайся, що вона розуміє межі своєї сили.
 

Сайлос кивнув. Він давно знав Амалію, бачив її розвиток, спостерігав за помилками та успіхами, а тепер був відповідальний за те, щоб вона не зробила необережного кроку. Він знав, що її потенціал великий, але невміння контролювати енергію може призвести до катастрофи.

— Пам’ятайте, — продовжував Морвелл, звертаючись до всіх старійшин, — Клан Тіні живе за правилами, що були встановлені з давніх часів. Повна довіра, сувора дисципліна, прихованість і взаємоповага. Хто порушує ці закони, стає загрозою не лише для себе, а й для всіх нас.

Історія Клану Тіні сягає століть назад. Колись, коли світ лише почав усвідомлювати магію, дві великі гілки магів — Світла і Тіні — розійшлися через різні погляди на використання сили. Світло прагнуло лікувати та захищати, Тінь шукала контроль та знання, які дозволяли впливати на події та людей непомітно. Астра Вуаль, велика ворожка того часу, бачила майбутнє і передбачила баланс сил, який не можна було порушувати. Вона залишила зашифроване пророцтво, що передбачало появу двох дівчат, які можуть змінити весь світ магії.
 

Амалія вже відчувала на собі тягар цього клану. Її дні були сповнені навчання: контроль енергії, вивчення заклять, відчуття потоку магії, розуміння власної сили. Сайлос стояв поруч, наставляючи її, терпляче виправляючи помилки, допомагаючи скеровувати енергію. Він не тільки вчив її магії, а й показував, як не втратити себе серед темних спокус, що невпинно супроводжують Клан Тіні.
 

— Не забувай, — нагадував він, коли Амалія намагалася підняти темну енергію над собою, — сила — це не тільки те, що ти можеш зробити, а те, що ти вирішуєш не робити.
 

Навколо них місто живе своїм життям, не здогадуючись про магію, що ховається в тінях. Але кожен крок Амалії, кожне заклинання, кожна маленька перемога і помилка — це ще один крок на шляху до виконання тих давніх пророцтв, які старійшини Клану Тіні уважно відстежували.

Сила Амалії росла, і хоча вона ще не знала, що її шлях перетнеться з іншою дівчиною зі світу Світла, у темряві вже починав формуватися новий сюжет — сюжет, здатний змінити баланс сил назавжди.

Після тієї ночі, коли двох сестер розділили, світ Амалії зруйнувався. Вона була ще малою, наляканою дівчинкою, яка не розуміла, чому її забирають від Аврори, чому холодні руки незнайомців тягнуть її крізь морок. Дівча плакало, кликало сестру, але у відповідь чуло лише тишу.

Її привели до місця, де світло ніколи не сяяло. Кам’яні зали, затягнуті чорними полотнами, пахли старим димом і попелом. Там панувала тиша, яку порушував тільки відголос кроків. Це був прихисток клану Тіні.

Амалію залишили саму в темному коридорі, мов підкинуте кошеня. Вона сиділа, пригорнувши коліна, і боялася навіть дихати. Саме тоді з темряви вийшов Морвелл.

Він виглядав страхітливо: високий, у темному плащі, з поглядом, що бачив крізь серце. Але замість гніву в його очах світилася зацікавленість. Він присів навпроти дівчинки, нахилив голову й довго дивився, ніби вивчаючи її душу.
 

— Ти боїшся, — тихо промовив він. — Але в тобі немає слабкості. Є щось інше… щось, чого не вистачає навіть дорослим.
 

Морвелл простягнув руку, і дівчинка несміливо підняла очі. Її маленькі пальці, ще тремтячі від сліз, торкнулися його долоні. І в ту мить він відчув — у цій дитині живе сила, темна і водночас чиста, ще не зіпсована світом.
 

— Тебе не чекає життя серед світла, — сказав він майже шепотом. — Але тут, серед Тіні, ти зможеш стати кимось більшим.

Так Амалія залишилася у клані. Морвелл сам узяв її під свій нагляд, навчаючи і дисциплінуючи, мов рідну. Для нього вона стала не просто ученицею — він бачив у ній майбутнє клану, ту, хто зможе поєднати жорстокість і мудрість.

Відтоді Амалія жила серед тіней. Вона росла з їхніми законами, традиціями та випробуваннями, але завжди відчувала — Морвелл був тим, хто дав їй другий шанс, прихисток і долю, від якої не можна було втекти.

Темні зали клану Тіні були освітлені лише тремтливим полум’ям факелів. Камінь стін здавався живим — він поглинав кожен звук, змушуючи навіть подих звучати глухо.

Амалія стояла посеред зали, руки схрещені на грудях. Її погляд був прямим і гострим. Вона вже давно не та дівчинка, яку колись залишили серед тіней.

Морвелл сидів у високому кріслі, спостерігаючи за нею. Його обличчя залишалося незворушним, та очі — ті самі, що колись побачили її потенціал, — вивчали кожен її рух.

— Ти стала сильнішою, — сказав він, голос глибокий, майже шепіт, що відлунював у залі. — Але сила — не все, Амаліє.

Вона звела підборіддя:

— Я виконую накази. Я доводжу свою відданість. Чого ще ти від мене чекаєш?