Розділ1.Двоє на швидкості

Удень вона — Даша Коваль, шістнадцятирічна відмінниця, білявка із сірими очима, завжди з підручником і без друзів. У школі вона — мішень. Особливо для нього.

Марк Артеменко. Йому сімнадцять. Чорне, як ніч, волосся, очі різного кольору — зелений і блакитний, погляд, від якого інші опускають очі. Він зухвалий, небезпечний, і навколо нього завжди натовп. Його боялися. І він це знав.

— Що, знову шпаргалки розклала? — зневажливо кинув Марк, проходячи повз Дашу у коридорі. Його друзі зареготали.
— Може, роздрукувати тобі інструкцію, як стати людиною? — тихо прошепотіла вона, але не досить голосно, щоб він почув. Вона не була боягузкою. Просто чекала вечора.

Бо вночі Даша знімала окуляри, збирала волосся під шолом, вдягала чорну мотокуртку — і ставала кимось іншим. Вона була Нічна Лють.

Її ніхто не знав. І ніхто не мав дізнатися.

---

Захід сонця був сигналом. У промзоні на околиці міста завжди збиралися ті, хто гнався не за славою — за швидкістю. Нелегальні перегони, дим гарячих шин, яскраве світло фар, запах бензину — це була територія нічних.

Нічна Лють вже стояла біля свого байка. Її мотоцикл — чорний із криваво-червоним полум’ям на баці — був таким же безкомпромісним, як і вона. Вона не програвала. Вона не говорила зайвого. Вона існувала тільки на треку.

Раптом натовп заворушився. Новачок.
Чорний байк, срібний шолом, куртка без знаків. Холодний, мов тінь. Його кличка — Привид Ночі. Нове ім’я, але впевнений погляд і мертва тиша навколо нього казали одне: він не жартує.

Ніхто з них не знав, що під шоломом Привида Ночі — Марк.

І він, як і вона, не знімав шолома.

— Перегони на п’ять кіл. Без правил. Без гальм. — Організатор підняв руку.

Вони стали поруч.

Погляди зустрілися — скло до скла, дві постаті у темряві. Без слів, без імен.

— Готова? — промовив Привид Ночі, голос спотворено звучав крізь маску.
— Завжди, — холодно відповіла Нічна Лють.

Три... два... один...

Ривок. Гул моторів розірвав ніч. Вони мчали, ніби самі стали вітром. Змійки між контейнерами, різкі повороти, небезпека в кожному русі.

І серед цього хаосу — лише двоє. Решта гонщиків давно позаду.

На останньому повороті вона рвонула вперед. Він намагався наздогнати — але в цю ніч Нічна Лють була на крок попереду.

Фініш.

— Добра їзда, — сказав він після зупинки, не знімаючи шолома.
— Ти теж не з лякливих, Привиде, — відповіла вона.

І вони розійшлися у ніч, не знаючи, ким є насправді.

Вдень — вороги.
Уночі — суперники.
Але обидва знали: це ще не кінець.

Це тільки початок.