Історія друга. ШОФЕР ЩАСТЯ

Зоряна була дуже розгніваною. Настільки сердитою, що часом ледь тямила себе від люті. Її уставлене і спокійне життя буквально розвалювалося у неї на очах мов якийсь картонний будиночок. Розліталося дрібними скалками не лишаючи і найменшого шансу на подальше врівноважене стабільне існування. А найгіршим було, те що жінка саме виявилася винною в цьому. Це її неконтрольовані почуття й нестримні емоції призвели до такого “стихійного лиха”.

Ще нещодавно ніщо не провіщало такої біди. Зоряна була цілковито задоволена своїм життям. Жінка мала все що можна лише побажати: люблячого сина, затишну оселю, цікаву роботу. Вона була впевненою, рішучою й енергійною людиною, такою собі непохитною “залізною” леді. Вміла давати раду в найскладніших ситуаціях, ніколи не піддаючись поривам відчаю й розчаруванню. Знала чого хоче від життя і завше неухильно слідувала до своєї цілі.

Тепер все докорінно змінилося. В свідомості у Зоряни поселилося якесь незрозуміле збентеження. Дивне хвилювання яке не давало їй спокою ні вдень, ні вночі. Нез’ясована стривоженість, що безустанно червоточила в жіночій душі. Невгамовний терпкий щем, який частенько заставляв її серце стукотіти в ритмі шаленого барабанщика.

З’явився же цей нездоланний неспокій тоді коли жінка прийшла працювати в будівельну компанію начальницею однієї із бригад. Там вона і зустрілася з джерелом своїх подальших неприємностей, бригадним шофером на ймення Степан. Високий та кремезний чолов’яга з густою шевелюрою місцями посрібленою сивиною відразу привернув увагу жінки. Вже за кілька днів Зоряна зловила себе на думці, що мимоволі потайки милується його прямим носом, квадратним підборіддям, могутньою шиєю. Широченні плечі водія розпирали тонке чорне сукно робочої тужурки, а доторкавшись якось до його руки, жінка відчувала рельєф сталевих м'язів. Близькість цього могутнього тіла, створеного, здавалося різцем античного скульптора, чомусь дуже хвилювала її, і жаркі хвилі того збентеження підхльостувані плотськими бажаннями одна за одною накочували на неї, одночасно радуючи і мучачи жінку.

Спершу Зоряні ще більш-менш вдавалося вгамовувати це гірко-солодке сум’яття в своїй душі. Та не надовго. Якось їм двом довелося з’їздити по роботі в одне віддалене гірське село. По дорозі назад їх автобус зламався надвечір в безлюдній місцевості. Жінка була змушена заночувати разом зі Степаном. Те, що трапилося потім вона і досі згадує з великим роздратування. Нічний холод, трохи випитого алкоголю і весела вдача шофера зробили своє. Вони переспали.

Звісно у свої тридцять з лишком років Зоряна не була святенницею. Час від часу жінка, щоб задовольнити свої інтимні потреби, знаходила собі пристойного миловидного кавалера на ніч другу. Та ці стосунки завше були короткочасними і нічого для неї не значимими. Так, невеличка забава зрілої жінки. Легкі пустощі для того щоб хоч якось скрасити своє непросте і невеселе життя.

Зі Степаном було все по іншому. В цю незабутню ніч жінка чомусь стала дуже відвертою з ним. Вона розповіла чоловікові про своє минуле, чого ніколи раніше не робила ні з одним зі своїх мимолітних коханців. Розказала, про свою молодість. Про те як у вісімнадцять років закохалася в одного чоловіка. Почуття, що тоді зародилося в душі у Зоряни, за своєю силою нагадувало виверження вулкану. Це була неприборкана стихія жагучої пристрасті. Незгасима ватра жаркого задоволення. Неконтрольований сплеск гарячих емоцій.

Кохання, що буйним цвітом, розцвіло в її серці, було настільки полум’яно-палким, що дівчина повністю втратила голову від його впливу. Вона не звертала уваги на те, що її коханий значно старший за неї, що в нього вже є сім’я, дружина, діти. Дівчині було це байдуже. Вона не звертала уваги на різкий осуд рідними та близькими її недостойного захоплення. Єдине що тоді мало для неї значення – це він, його ніжні обійми, солодкі признання в любові і численні клятви вічної вірності.

Наївна юнка й гадки не мала якими інколи можуть бути лицемірними і брехливими чоловіки. Вона навіть і не здогадувалася, що нерідко, щоб добитися свого вони здатні бути надзвичайно облесливими та солодкоголосими. Дівчина не представляла собі, що вишукані компліменти коханого, всі його запевнення й обіцянки є звичайнісіньким обманом. Звичайним словоблудством єдиною ціллю якого було звабити її.

На жаль доволі скоро Зоряні довелося наочно переконатися в цьому. Її любовні стосунки з одруженим чоловіком закінчилися так само раптово як і почалися. Розлука прийшла тоді коли дівчина “ощасливила” свого коханого про те, що знаходиться “при надії”. Дізнавшись про “цікавий” стан своєї коханки чоловік її мрії заявив, що їм час розстатися, і порадив не забивати собі голови всякими дурницями, а просто сходити в лікарню та позбутися “наслідку” їх інтимного зв’язку.

Що тоді творилося в душі у дівчини Зоряна не описати звичайними словами. Біль, розчарування, відчай… Та як би там не було, а вона після довгих роздумів та вагань вирішила зберегти дитину, яку носила під серцем. Незважаючи на віроломну підлу зраду коханого. Не дивлячись на те, що її батьки фактично відмовили їй в допомозі. Попри всі труднощі та клопоти які чекали на неї в недалекому минулому.

А їх, тих проблем, виявилося чимало. Та вони не зламали молоду матір-одиначку. Під невблаганними ударами жорстокої долі вона все більше та більше загартовувала свою волю. Робила характер рішучим і твердим за найміцнішу булатну сталь. І ненавиділа та зневажала всіх мужчин які лишень зустрічалися на її шляху. Ставилася до них з особливо відразою та презирством. Тому і пішла в будівельну коледж, щоб після навчання стати бригадиркою і довести собі свою значимість, та вволю насолодитися владою на такими негідниками як чоловіки.