Розділ 8

Розділ 8

Світлана, колишня бояриня, опинилася у новій формі ув’язнення — у кам’яному, чоловічому світі фортеці Світозара. Її умови були набагато гірші, ніж у в'язниці Володимира. Там вона була одиначкою; тут вона була об’єктом цікавості та підозри серед загартованих, відчайдушних воїнів.

Світозар, який тепер називав себе Георгієм (за ім'ям на іконі), повністю відсторонився. Він строго дотримувався свого наказу: Світлана була лише служницею, що відповідала за приготування їжі та прибирання у центральному залі.

Її єдиним завданням було виживання і терпіння.

Воїни, які звикли до самотнього, суворого життя, спочатку зустріли її вороже. Вони бачили в ній чужорідне тіло — тендітну жінку, чия присутність викликала спогади про минуле, від якого вони втекли.

"Георгій" (Світозар) був їхнім світочем і їхньою стіною. Його холодний наказ про її ізоляцію був законом.

Світлана, однак, використала свою внутрішню силу та навички керування господарством, які вона опанувала у домі Володимира. Вона почала ефективно керувати брудним, хаотичним побутом армії.

Вона організувала кухню у печері, що було справжнім подвигом.

Вона перев'язувала дрібні рани, використовуючи знання, отримані в монастирі.

Вона мовчазно виконувала найважчу роботу, ніколи не скаржачись.

Її тиха стійкість поступово розтоплювала лід недовіри. Воїни, що спершу насміхалися, почали її поважати за її працьовитість та безстрашність. Для них вона була привидом їхніх покинутих дружин, що повернувся, щоб допомогти їм вижити.

Найважчим випробуванням були ночі. Світлана спала на твердій соломі біля вогнища у центральному залі, де спала більшість воїнів.

Світозар, чия кімната була вирубана далі у скелі, жодного разу не підійшов до неї.

Але щовечора, коли вогнище догорало, а воїни засинали, Світлана відчувала його погляд.

Він виходив зі свого притулку і довго стояв, дивлячись на її сплячу фігуру. Цей мовчазний, таємний погляд був єдиною ниткою, що з’єднувала їх.

Одного разу Світлана вдала, що спить. Вона відчула, як він наближається. Він зупинився прямо над нею. Вона відчула тепло його плаща і запах його шкіри — той самий, коханий запах.

Вона відчула його бажання торкнутися її, сказати її ім’я.

Але він не зробив цього.

Замість цього, він тихо прошепотів грецькою мовою, яку ніхто тут не розумів, крім неї:

— Необхідність жорстока... Але це заради нашої перемоги.

Він повернувся і зник у темряві своєї печери.

Світлана зрозуміла. Його відчуженість була найвищою формою захисту. Він замурував свою любов, щоб вона не стала слабкістю, яка знищить їхній план і загін. Він будував армію і будував стіну між ними.

Через місяць сталося щось, що зламало стіну між Світланою та воїнами.

Вони повернулися з важкого походу проти сельчуків. Двоє воїнів були сильно поранені і страждали від високої гарячки. Ніхто не наважувався торкнутися їх — страх перед хворобою був сильнішим за хоробрість.

Світлана взяла на себе відповідальність. Вона використала свої знання про лікарські трави, зібрані на руських полях, і напої, приготовані в монастирі. Вона доглядала за пораненими дві доби без сну.

Вона врятувала їм життя.

Коли воїни одужали, повага до Світлани стала абсолютною. Вони побачили в ній не служницю, а берегиню життя і частину своєї сім'ї.

У той вечір Лютобор, який приїхав із важливим повідомленням, подивився на Світлану з новою повагою.

Він підійшов до Світозара.

— Княже Георгію. Ця жінка... вона сильніша, ніж більшість твоїх воїнів. Вона заслужила більше, ніж кухня.

Світозар, не відводячи погляду від карти, відповів:

— Вона отримає те, що заслужила. Але у свій час.

Але наступного ранку Світозар наказав:

— Олена буде відповідати за розвідку у прилеглих селах. Її знання мов і її очі стануть нашою новою зброєю.

Це був перший крок до їхнього примирення. Він визнавав її силу і довіряв їй. Стіна почала руйнуватися.

Рішення Світозара довірити Світлані розвідувальну місію стало переломним моментом. Це було публічне визнання її сили та користі, і це підняло її статус у скельній фортеці. Вона перестала бути просто служницею; вона стала ключовим агентом у їхній війні вигнанців.

Світлана отримала нову роль, але її головна місія залишалася незмінною: пробитися крізь лід на серці Світозара.

Світлана, тепер одягнена як бідна вірменська вдова, яка торгує травами та ліками, почала проникати у прикордонні села та маленькі грецькі містечка. Її знання мов зробили її ідеальною для цієї ролі.

Вона збирала найціннішу інформацію:

Рух військ: Скільки візантійських полків було перекинуто на схід, і де вони найслабші.

Торгівля: Які товари прибувають, і чи є дефіцит зброї чи продовольства.

Плітки: Чи не шукає Тисяцький Володимир свого ворога і колишньої дружини у цих далеких землях.

Світлана діяла бездоганно. Її жіноча інтуїція і витончені манери дозволяли їй отримувати інформацію там, де груба сила воїнів не допомогла б. Вона стала невід’ємною частиною стратегії Світозара.

Коли Світлана поверталася з місії, вона звітувала безпосередньо Світозару у його печері-кабінеті. Це були єдині моменти, коли вони залишалися удвох.

Світлана ніколи не порушувала його заборони. Вона говорила лише про справи: карти, патрулі, постачання. Але вона використовувала інші методи для руйнування його стіни.

Вона завжди залишала на його столі свіжий, запашний трав'яний чай замість кислого вина.

Вона обережно чистила і підточувала його меч, що був завжди поруч.

Вона вишивала руни захисту на внутрішній стороні його плаща.

Вона служила йому не як солдат, а як дружина, відновлюючи їхній зв'язок через турботу та мовчазну вірність.

Світозар, який тепер був заглиблений у військове планування та політичні інтриги, спочатку ігнорував ці німі акти кохання. Але поступово вони почали проникати крізь його захист.