Глава 18

Закінчивши з аналізами, на які мене відправив лікар я вийшла в коридор, де прямо встала як вкопана від картини, що відкрилася. Серце впало вниз, забираючи все тепло тіла. Страх скував усі нутрощі та забрався крижаною голкою під серце. Тому що в приймальному відділенні стояв гул, моє маленьке, найдорожче серцю сонечко сміялося й тікало від найдорожчого чоловіка, продовжуючи повторювати: «Тато».

Захотілося відразу забрати свою дитину – зведений брат не повинен дізнатися, що це його донька. Я прийняла рішення і байдуже, що дала їй його по батькові. Так, хотіла сім'ю, хотіла щоб вона знала, що її тато дуже хороша людина. Нехай я його ненавиджу за той випадок, але ж я знаю, що це не він винен. Я не хотіла, щоб моя дівчинка росла без батька, але схоже вона сама відчуває свого справжнього тата. Раз так наполегливо його так називає. Навіть Хоакіна вона називала просто Акін або «ти».

— Міс Роксаневик, — до мене підходить медсестра, якраз та яка повела мою малу на аналізи, звертається чистою німецькою. — я вже сказала вашому чоловікові, що аналізи будуть незабаром готові. Ви поки що можете заповнити папери та уточнити питання, які вас цікавлять, в адміністрації.

— Дякую. — усміхаюся їй та попрямувала в бік адміністрації. Паралельно шарю в сумці рукою, шукаючи телефон. Під час прийому він розривався від дзвінків і я його просто вимкнула, наплювавши на все. А тепер, все ж таки знайшовши шукане, задумалася: а може, все ж таки варто було подивитися, що там сталося? Оскільки як тільки я його ввімкнула, він почав просто вібрувати безперервно від вхідних повідомлень у всіляких месенджерах. Наступної секунди пролунав мелодійний звук дзвінка. Прийнявши той, що входить від Стефана, я з побоюванням відповіла:

— Так?

— Даша! Я тебе вб'ю! Ти якого біса лисого не відповідаєш? Де тебе носить?! Чому ні тебе, ні Руса нема й на дзвінки ви двоє не відповідаєте?! — переходячи з української на німецьку і назад, вирував мій заступник. — Станіслав тут! Приїхав годину тому! А я вже не можу вигадувати відмовки, чому керівника готелю та директора будівельної компанії – немає на місці! Дашка або ти з донькою та твоїм колишнім коханим приїжджає сюди, або я сам на вас біг-боса нацькую, самі розбирайтеся. Чорт, мені час бігти. Він аж піною сходить!

Мить, і я стою хапаючи ротом повітря слухаючи гудки. Серце стукає набатом у вухах, а в голові гарячково крутяться думки. Адже він мав бути надвечір! Як він так швидко дістався?

— Даша? — мені на плече лягає чиясь тепла долоня, а по аромату хвої та кориці, відразу розумію хто мене гукнув.

— Тато приїхав. — видихаю не обертаючись.

— Тато! — веселий голос малої вириває мене з заціпеніння, закочую очі та втомлено поправляю:

— Дядько, це дядько. Тату... — запинаюся. — у Франції. — погано, що я даю малечі хибну інформацію, але це зараз вона не розуміє, а що мені робити потім? Що я повинна сказати їй, коли вона все ж запитає де її батько. Хоакін звичайно хороша людина та просто прекрасний друг, але він для малюка просто дядько. Лише зведеного братика, вона називала татом.

— Я зачекаю в машині. — раптом похололим голосом промовив Руслан і відпустивши руку мого янголятка попрямував геть. Схоже мій укол, дійшов до адресата.

— Та-а-ак, але зараз не до цього. — дала я собі уявний ляпас.

Взявши свій скарб на руки все ж таки підійшла до адміністрації та попросила на підпис папери, після чого стала заповнювати їх. Мені ще треба було поговорити з лікарем щодо аналізів, тому що його прогнози мене не втішали.

За його словами, мені чи зробити операцію з величезними ризиками, чи я повністю втрачу руку. Цілком втратити чутливість. Що мені робити з паралізованою рукою? Чортова аварія просто переламала мені життя. І все це через кляту Каріну! А тепер батько моєї доньки хоче одружитися з цією божевільною!

— Мамо. — тягне мене за волосся моя непосида.

— Так, сонечко?

— Уляти!

— Добре, мама зараз закінчить зі справами та ми поїдемо додому. До нас приїхав дідусь, тому ти з ним пограєшся. — похитую малечу, а сама завмираю над рядком батько.
Ставлю прочерк і переводжу погляд на рядок «друге ім’я» з написом «Руслана». У закордонних документах доньки вказано саме це ім’я, адже там по батькові не визнається. А от в українських – усе за правилами. Ну що ж, мені треба зайнятися зміною по батькові моєї донечки. Помилка молодості. Так, саме так і потрібно буде її виправити.

— Міс Роксаневич. — до мене звертається той лікар, який оглядав нас з Мікою. — Нам треба поговорити, ходімо до мого кабінету.

Серце ухнуло в п'яти, першою думкою, що прийшла, було «з малям щось не так». У німому страху, та що там, справжньому жаху, я зробила маленький крок. Голова почала трохи крутиться і все що я намагалася робити – не думати про погане. Пройшовши до кабінету, сіла на запропонований мені стілець і зручніше перехопила дитину, яка намагалася зіслизнути з рук і дослідити простір заново.

— Міс Роксаневич, Дар'я. — його тон мені знову не сподобався. По спині пробіг холодок поганого передчуття. — Аналізи…м'яко кажучи, не оптимістичні.

Світ похитнувся, чи це я полетіла в забуття? Аналізи погані. Але чиї?

— Мої чи доньки? — хрипким замороженим голосом видавила я з себе.

— Ваші, з Мікаелою – все добре. Гематома як при звичайному ударі, через кілька днів пройде остаточно, я вам зараз ще випишу рецепт, втирайте мазь перед сном і пройде набагато швидше та безболісніше. — глухий стогін зірвався з моїх губ, з малечею все добре. Так це ж справжнє везіння. — Але, Дар'я. Ваші аналізи показали, що вам терміново потрібна операція. Але через розташування та ваш діагноз, ця зона стає неоперабельною. Але. Слухайте, у мене є знайомі лікарі, з якими я щойно розмовляв. Є шанси здійснити операцію.

— Які ризики? — перебила його, не поспішаючи радіти. Ці слова я чула не вперше. Він знітився, розуміючи що не зміг мене підбадьорити.

— Це ще одне "але", в моїй пропозиції. Близько 60%, це те, що ви не зможете перенести цю операцію. Точніше сказати не можу, потрібно більше досліджень та аналізів. На жаль, у вас залишилося близько двох-трьох місяців на ухвалення рішення, після буде занадто пізно. Рука втратить чутливість і найкращим варіантом буде ампутація, оскільки ваш біль швидше за все почне віддавати в хребет. Це ризиковано, і вирішувати – лише вам. На карту поставлено не лише вашу руку, а й ваше життя.