Глава 12

Образа від його слів, поранила більше, ніж будь-що. Я знала, що доведеться брехати, знала, що доведеться винести його злість та агресію. Але не була готова до цього. «Шльондра», слово на якому сіпнулася як від удару, хоча тоді він віддалився від мене та було відчуття, що йому бридко від того що я поряд.

Розчарування переслідувало мене всю ніч і наступного ранку. Мені було страшенно болісно від слів зведеного брата.

— Подумати тільки! Гидко йому! А нічого, що це його дитина?! Нічого що це він, одружується з цією фіфою? Нічого, що я втекла від нього? Від чоловіка, який мене зрадив! — сиділа в своєму номері та вимовляла все кактусу, який тільки й робив, що стояв, і колов, якщо хотіла його погладити.

Донька спала в Емілі, яка погодилася за нею доглянути, а я збиралася з силами, щоб поїхати в місто. Сьогодні нам доставили спорядження, тому треба було б з'їздити та забрати якнайшвидше. Хочеться побути в спокої. Вчорашні слова Руслана нічого не робили, окрім як виводили з себе. Хотілося придушити паршивого брата та прокричати:

«Це твоя дитина! А ти одружуєшся з іншою!»

Але мовчала, просто уникала зустрічі. Заснути так і не змогла, а сніданок зробила ще тоді, коли й п'яти не було. Поїла та приготувала сніданок Еллі, всіх благ людині, яка придумала посуд, що самостійно підігрівається. Не хотіла б я сьогодні з кимось бачитись.

Хвилини всі невблаганно наближалися до того моменту, коли місто прокинеться і тоді мені треба буде поїхати за спорядженням. А мені зовсім не хотілося. Більше сподобалось би закритися в своєму номері та побути з донькою наодинці.

— Привіт, слухай підкинеш до міста? — зустрічається в коридорі Стефан. Здригаюсь і мало не лечу сходами вниз. Зло зашипіла на друга, що вискочив як чорт з табакерки.

— Ти якого біса не спиш?! — не витримала , але друг ані трохи не образився на мою грубість і всього лише посміхнувся.

— Так підвезеш? Знаєш, Мишка, мені зовсім не хочеться йти вранці снігом по хліб. Тим паче, що він охолоне. — занив одразу друг.

— Ні. Не хочу. — відвернулася і смикнула хворим плечем. Скривилася від болю, але пішла далі.

— Ну Мишка, ну будь ласка. Я не хочу застудитися. — чесно? Мені дуже захотілося розвернутися і тріснути цього недоумка. Ну, ось настрій у мене такий, мені хотілося розірвати всіх і вся. І мені дуже не подобалося, що дехто цього не розуміє.

— Відчепись, га? — зітхнула. Все ж таки Стеф не та людна на яку я могла б зриватися. Друг такого – не заслужив. Та й не винен він у тому, що в мене брат паршивець.

Після моїх слів дурна усмішка з обличчя співрозмовника сповзла, а на її місце прийшло співчуття. Він дивився на мене одночасно жалким і роздратованим поглядом.

— Слухай я вчора весь вечір вислуховував п'яного Руса. І те, що зрозумів, так це те, що ти досягла мети. Твій брат більше не заговорить з тобою. Нічого не дізнається і не буде великого скандалу. — він перевів свій важкий погляд на їжу, для сплячої у куховарки дочки. — Радуйся, що тепер він не буде тебе дошкуляти. Хоча б тут поживеш нормально.

Слухала його та ледве стримувала схлипи. Очі давно сповнилися сльозами, а в голові поралася думка: «Він мене образив». Ні, не Стеф, він казав правду, я сама хотіла перестати мати брата в своєму житті, але не могла забути тих слів...

— Він назвав мене шльондрою. — все ж таки не витримала й схлипнула. — А це він одружується з Каріною! Хоча знає, що саме через неї сталася та аварія. Що з її вини я залишилася калікою. Він все одно одружується з нею. А в мене дочка, і...і...

— І що? — пролунав позаду голос ненависного брата. Здригнулася й вся похолола, фарба відлила від обличчя і я зрозуміла, що це кінець. — Ну, так?

Мені було так страшно, що в горлі став ком переживань, а по обличчю покотилися маленькі сльозинки.

— Я чекаю, мала. — знову звернувся до мене Рус. — До чого тут твоя дочка та Каріна? Я назвав тебе шльондрою, тому що ти зрадила мені ще до аварії. Коли була зі мною та казала, що любиш. — він скривився в огиді. — Подумати тільки я зустрічався з дівчиною, яка вирішила переспати з лівим чоловіком. А зараз вона каже щось із приводу моєї нареченої, яка в майбутньому стане супутницею мого життя. Та ще й згадує свою дочку, яку нагуляла на боці.

Він розвернувся, окинувши мене зневажливим поглядом наостанок, а я зрозуміла, що мене веде убік. Друг одразу підхопив мене, коли зрозумів, що я вирішила зустрітися з кутами сходів.

— Актриса. — пирхнув Руслан, і це було останнє почуте мною.

Руслан:

Виходячи з кімнати сестрички, хотів повернутися та потрясти її за плечі, домогтися того, щоб вона відмовилася від своїх слів. Але натомість завзято віддалявся від об'єкта своїх бажань.

Страшенно хотілося випити, спробувати залатати душевні рани хоч так. Посидіти на самоті та подумати над тим, як несправедливе життя. Мені досі згадувалася та картина коли я побачив її на руках з дитиною та слова, що розбили мені серце «Привітайся з дядьком». Це не правильно! Це я повинен бути батьком тієї дівчинки, а не хтось інший! Я не вірю що вона могла так вчинити.

Але ж дівчинка назвала мене батьком, хоча Їжачок їй цього не дозволяла. Наївне дитя бачило в мені тата, яким я зараз дуже хотів виявитися. Мені було неприємно від думки, що вона зрадила з Хоакіном. Його я знав, ми зустрічалися кілька разів на ділових зустрічах. Друг Стаса, я й подумати не міг, що це може так обернутися. Знав би, відвіз би свою Колючку кудись подалі та жили б десь тихо-мирно.

— Руслан, у мене до тебе кілька запитань з приводу… — Стефан замовкнув, побачивши мій гнівний погляд. — Гаразд, це зачекає. Пішли.