Глава 3

— Привіт, тату. — сказала, а сама дивилася на свою красуню, яку теж встигла роздягнути.

— А хто це? — моїх друзів тато чудово знав, саме через це, навіть не дивлячись я зрозуміла про кого він.

— Моя дочка. — скорчила пику малечі, та засміялася і заплескала в долоні в мене на руках.

— У сенсі дочка? — не повірив він і висунув припущення. — Ти удочерила дівчинку?

— Ні, тату. Я народила її. — чомусь саме в цей момент страх мене відпустив. Не знаю, може це пофігізм запізно прокинувся в мені, а може бажання матері захистити свою дитину.

— У якому сенсі, народила? Дар'я, це однорічна дитина! — підвівся батько й відставивши ноутбук убік, почав насуватися на мене. А я стояла, як укопана, знала, якщо відійду хоч на крок, то програю цю битву.

— У прямому, тат. Я народила п'ятнадцять місяців тому!

— Дар'я! Та як ти могла! Ні разу не сказати про те, що в тебе з'явилася дочка! Ти навіть про вагітність не сказала! — оглушливий крик батька налякав Мікаелу, і та сховалась у мене на плечі й зарюмсала.

— Не кричи. — спокійно сказала і почала заколисувати крихітку. — Ш-ш-ш, не бійся. Все гаразд, Еллі. Все гаразд.

Дочка подивилася на мене, я знову скорчила їй пику, вона засміялася та захотіла сповзти з рук. Вона вже впевнено ходила, саме тому я спустила її на підлогу. Моє карооке диво, акуратно з веселою дитячою невимушеністю, потопала до свого дідуся. Той із німим шоком дивився на її дії, а коли вона підійшла завмер, боячись зробити один невірний рух. Донька ж взяла за штанину мого тата й подивилася вгору. Не знаю, що вони прочитали в очах один одного, але вона посміхнулася, а потім і зовсім засміялася. А дідусь не вірячи дивився на неї.

— Еллі, значить. — теж усміхнувся і взяв онуку на руки. — Ух, яка. На тебе схожа.

Після його слів, я в осад випала. Мало не сіла від почутого. Це точно мій тато? Чесно кажучи, я чекала на істерику, крики та слова: «ти мені більше не дочка». А тут він бере її на руки та кажи, що вона на мене схожа.

— Йдіть мийте руки. Оля з Русланом, ось-ось із магазину приїдуть. — мовив тато й підкинув маля вгору. Я сіпнулася, злякавшись за дитину, але новоспечений дідусь її вже впіймав. — Заспокойся, я з тобою так само грав, жодного разу ти в мене не впала.

— І ти нічого не спитаєш? — приголомшено дивлюся на нього.

— Чому не спитаю? Спитаю. Але згодом. Коли ми поїмо та я трохи заспокоюся, бо зараз так і хочеться зняти ремінь й виправити те, що ніколи тебе не бив. Нині все одно нічого не зробимо. Назад уже не запхнеш. — зрозумівши, що він не жартує й простеживши, щоб він більше не підкидав Еллі, я забрала друзів у ванну.

— Розстріл скасовується? — спитала Анька, вчепившись мені в руку.

— Тимчасово. — кивнула я. — Але зараз прийде Ольга та Руслан. Тож концерт ви не пропустите. Про реакцію брата й подумати боюся, а от мачуху можу передбачити. Вона буде гасати по домівці й голосити: «як же так?»

— Ти настільки в них впевнена? — уточнила подруга.

—Так. І зараз те, що батько так просто прийняв факт того, що він – дідусь дуже насторожує.

— Мені здається, що Станіслав зрозуміє тебе. З приводу реакції твоєї мачухи я не знаю, але за реакцію Руса… Я тобі кажу, він вбиватиме тебе очима. — видає свій вердикт Артем.

— У нього Каріна є. — пирхнула я. Друзі кивають та виходять.

Згадавши свою однокурсницю, просто закипіла від злості. Блондинка, завжди з ідеальним макіяжем, нарощеними нігтями та віями. Вся з себе ідеальна та непохитна. Королева університету. Ух, побачила б – убила б.

— Ми вдома. — лунає голос Ольги. — І в нас для тебе сюрприз.

Виходжу з ванної та ніс до носа стикаюся зі своїм зведеним братиком. Його очі розширюються, а наступної секунди він відходить на крок назад. А я не в змозі зрушити, просто не можу поворухнутися. Забуваю, як дихати та все, що я можу це дивитись у здивовані очі коханого чоловіка.

— У нас теж. — долинає крик тата й я здригаюся.

Зрозумівши, що стою як бовван і що становище треба рятувати, кинула коротке:

— Привіт. — й прошмигнула повз нього.

Навіть не обертаючись, полетіла на кухню, щоб забрати своє чадо до себе. Зайшла на кухню та побачила, як тато грається з нею в доганялки. Донечка ж побачивши мене, побігла до мене та одразу ж полізла на ручки. Вона дуже любила цей вид пересування. Я посміхнулася їй трохи нервово та поцілувала в лоб.

— У нас? — на кухню зазирнула мачуха і побачивши мене зраділа. — О, Дашуня повернулася! А чого ж ти не подзвонила? Ми б тебе зустріли. — так, так, чоловік і жінка – одна спілка. — А хто тут з тобою?

— Моя онучка. — сказав батько, і я була йому за це вдячна.

— Онучка? — здивувалася жінка, сто відсотків вона подумала все те, що тато озвучив п'ять хвилин тому.

— Так, це моя дочка. — саме на цих словах на кухню увійшов Руслан. А слідом за ним з'явилася Каріна.

Світ звалився. Скло у вікнах розбилося. А дверцята шафок почали загрозливо гриміти. Але, звичайно, це все в мене в голові. Привела мене до тями єдина персона, яка була повністю й безумовно на моїй стороні, що б я не зробила. Моє карооке диво, схопило мене за щоку та засміялася. Моя гарнюня. Мій промінчик щастя, в хмарі проблем, що утворилися.

— Привітайся з дядьком, Еллі. — схопила свою кровинку за ручку та повернувши її обличчям, помахала зведеному братові.

— Ти жартуєш? — спитав Руслан, а мені горло стиснув ком сліз і мук після безсонних ночей з дитиною, з його дитиною, без нього…

— Ні, вона не жартує. — ззаду братика виросла родина Чернових. — І вибачте, але нам треба їхати. У нас сьогодні щільний графік, тож ми відвеземо Дару додому та далі поїдемо по справах.

— Так, Артем правий. — киваю, розуміючи, що зараз не витримаю допиту. Особливо, якщо тут буде Каріна. — Ми поїдемо, у мене ввечері літак до Швейцарії. — брехала, нахабно брехала. Але я розуміла, що більше не хочу залишатись в Україні ні на день.