Розділ 12

Рома образився, бо вже декілька днів не спілкується зі мною. Якщо він думає, що я буду його перепрошувати, то сильно помиляється. Я не бачу нічого протизаконного в тому, що я пообідала зі Стасом. І така Ромина реакція мені здається не правильною.

Ще буде мені нерви тріпати. Досить того, що я в положенні, а моє майбутнє невизначене. А невизначеність для мене те ж саме, що й катастрофа. Рома не надійний, я це вже бачу і все частіше задумуюсь над тим, щоб розірвати наші відносини. Краще самій. Я тоді покладатимусь тільки на себе. А так не знаю, чого від нього чекати наступної миті. Здається, Рома не готовий до сімейного життя, а тим паче брати відповідальність за чужу дитину. Дарма я пробачила йому тоді і повернулась.

- Чай будеш? - Заходить у кімнату Тоня. - Я ще хочу перекусити, перш ніж піти на роботу.

- Буду, дякую тобі, Тонь, - повертаю голову в її сторону.

Лежу на ліжку вже понад годину і просто дивлюсь на стелю. Маю сьогодні вихідний, та домашні справи зовсім не йдуть і я майже нічого не зробила. Прибирання і прання залишаються на завтра, добре, що хоч Тоня приготувала нам поїсти.

Навіть не знаю, що зі мною коїться. Ніколи такою не була. Завжди була рішучою і виконувала всі плани. Та зараз таке відчуття, наче це не я, а якась інша особа. Ніжна і чутлива дівчина, котра хоче, щоб про неї піклувались. Це все через вагітність. Інакше бути не може. Гормони роблять мені американські гірки.

Нарешті змушую себе встати і поволі плентаюсь на кухню. Чайник якраз вже закипів і Тоня розливає окріп в чашки.

- Я чула, сьогодні будуть давати гроші, - каже Тоня присідаючи на своє місце. - Забрати твою зарплату, чи ти сама підеш?

- Якщо можеш, забери, - кривлюсь, вмощуюсь напроти. - Я сьогодні нікуди не хочу йти.

- Чекаєш Рому? - запитує невпевнено, знає про нашу сварку.

- Не впевнена, чи взагалі хочу, щоб він приходив. Як хлопець Рома хороший, але не тягне на відповідального чоловіка і батька моєї дитини. От де він зараз? Два дні його не бачила. А далі що буде?

- Він ревнує тебе до Стаса, - виправдовує його Тоня. Вона завжди знаходить для нього якісь причини і завжди на його стороні. - Хоч він всього не знає, але відчуває підсвідомо.

- А що буде коли дізнається? - зараз я взагалі не згодна з подругою. - Стас прямо сказав, що хоче брати участь у виховані. І як далі буде?

- Стас не дасть тобі спокою, я впевнена, - коментує Тоня і запиває чаєм печиво.

- І я не можу Стасу заборонити наближатись до мене. По-перше, він мій бос, а по-друге, я сама йому сказала про дитину. Що ж тепер заперечувати?

- Так, ситуація не проста, - задумано бубнить Тоня. І засовує ще одне печиво у рота. - Навіть не знаю, що тобі порадити.

- Нічого тут радити, - фиркаю. - З Ромою так все зрозуміло.

Тоня лише згідно киває, дивлячись кудись на стіну. Уважно спостерігаю за нею і попиваю чай, обпікаю язик. Дивно, вона навіть не вмовляє мене дати Ромі ще один шанс. Невже вона теж в ньому розчарована?

Думку перериває дзвінок у двері, а Тоня зненацька підскакує з місця.

- Мені час не роботу, - швидко говорить.

- Добре, а я гляну, хто ж це до нас прийшов.

Ми разом виходимо в коридор і поки Тоня одягається, я відчиняю двері. А на порозі стоїть Рома з трьома трояндами в руці. Він невпевнено заходить, а я схрещую руки на грудях.

- Які несподівані гості до нас завітали, - не втримуюсь від сарказму. Як тільки його побачила, починаю злитись.

- Рома, привіт, - зітхає позаду Тоня і я зиркаю на неї незадоволено.

Подруга відразу червоніє.

- Привіт, - Рома кидає на неї швидкий погляд і відвертається до мене, всовує в руки букет. - Можна, ми з тобою поговоримо?

- Навіщо якісь розмови? Ти своїми вчинками все зробив, - ціджу крізь зуби.

Два дні не появлявся, а тут прийшов, ще й з квітами. І як мені його сприймати серйозно після цього? Рома знову дивиться на Тоню. Він схвильований і це не дивно. Напевно боїться, що я вижену його.

- Я вже піду, - опустивши голову, подруга шмигає між нами і зачиняє за собою двері.

Мені здається, чи вона трохи дивна сьогодні? Щось її турбує, треба буде розпитати. В нас з нею ніколи не було секретів.

- Соломіє, пробач мені. Моєму вчинку немає виправдання, - починає емоційно говорити Рома. - Я телепень. Називай мене як хочеш. Тільки прошу, вислухай.

- Рома, я вже не знаю, що від тебе чекати, - хмурюсь і йду на кухню. Він як хвостик слідує за мною. - Ти ображався два дні а тепер прийшов перепрошувати. Я лише пообідала зі Стасом, це не повід влаштовувати скандал.

Кладу квіти на стільницю і відкриваю верхню тумбочку, ледве знаходжу стареньку вазу і набираю в неї води. Позаду тиша. Невже йому немає чого сказати? А тільки що стільки слів лилося. Всовую квіти у вазу і повертаюсь до Роми. Він стоїть розгублений і тупо дивиться на мене.

- Що? - дивуюсь. - Квіти твої прийняла, шкода їх викидати. А ось що з тобою робити, я ще не вирішила.

- Я дуже тебе кохаю і не хочу втрачати, - випалює на одному подиху. Лише два кроки і він тулиться до мене, втискає сідницями у стільницю. - Соломіє, мила моя. Я зроблю все, що ти скажеш, тільки будь зі мною.

- Рома, мені потрібен надійний чоловік, а не хлопчик з капризами.

- Я буду ним, я обіцяю, - шепоче в губи, а потім цілує.

Відповідаю не відразу. Все ж таки за ці два дні я довго думала і почала звикати з думкою, що мені краще без нього. Але Рома може бути переконливий. Його язик владно вивчає мого рота, руки ніжно пестять шкіру і своїм гарячим тілом він притискається до мене, натякаючи на нестримне бажання. Його поцілунки стають все вимогливішими, а пальці вже розстібують бюстгальтер. Відчуваю, що наша “серйозна” розмова може закінчитись сексом.

Трохи від нього відсторонююсь і звільняю губи від його напору.

- Взагалі-то, я тебе ще не пробачила.

- Тоді ходімо у кімнату і я буду вимолювати твоє прощення, - важко дихає мені на вухо. - Зараз ми самі, квартира в нашому розпорядженні.