Розділ 11

Стас прямує в сторону Роми, а я поспішаю за Стасом. Що це він собі надумав? Нехай тільки попробує відкрити рота. Він не може просто зараз сказати про батьківство. Рому треба підготувати, я прямо відчуваю, що він буде сильно психувати.

- Привіт, хлопці. Як справи в готелі? - вітається з підлеглими і тисне їм руку.

- Все тихо, - відповідає Рома і коситься на мене. - Благо, знаходимось у спокійному районі.

- Привіт, Ром, - підходжу до нього, цілую в щоку. - Я тільки що від лікаря. У нас все добре.

Нервово посміхаюсь, а він лише сухо киває.

- Я зустрів Соломію біля лікарні, - буденно каже Стас і засовує руки в кишені. - Ти ж не проти, що я пригостив обідом твою дівчину. Вона в тебе така худа.

От негідник і це розповів. Ще й сміється з моєї фігури.

- Ні звичайно, - якось напружено відповідає Рома і обіймає мене за талію, притискає до себе, наче відгороджує від усіх. - Головне, щоб ти не вирахував з її зарплати.

Вони обоє сміються, але якось неприродно і я почуваюсь, наче не у своїй тарілці. Хочеться піти, але боюсь, щоб Стас не бовкнув зайвого. Хто знає, що від нього чекати.

- Не хвилюйся, Соломія чудовий працівник. Їй навпаки, треба ще підвищити зарплату, - Стас переводить погляд на мене. Він наче грається зі мною. - Що ти на це скажеш?

- Потім обговоримо, - розгублено відповідаю.

Відчуваю, як Рома напружується ще сильніше. Його рука на моїй талії вже впивається в шкіру.

- Ходімо, Ром, я покажу тобі знімок, - хочу його забрати звідси і тягну за руку за собою.

- Іди на пост, я прийду через десять хвилин, - говорить Рома підлеглому охоронцеві, перш ніж зрушити з місця.

Ми прямуємо до центрального входу готелю і від відчуття, що на мене дивляться, по шкірі бігають мурашки. Лише зайшовши у середину, я розслабляюсь, та зарано.

- Чого це ти обідала зі Стасом? - Рома не втрачає можливості прояснити ситуацію.

Він не задоволений і здається сердитий на мене.

- Це випадково, - виправдовуюсь і прискорюю хід. - Він запропонував підвести, я погодилась, бо поспішала у готель. Та дорогою йому захотілось пообідати.

Ми перетинаємо фойє і наближаємось до рецепції, де нудьгує Саша. Побачивши мене, вона радісно підскакує. Надіюсь, що в присутності сторонніх, Рома перестане мене допитувати, але виявляється ця ситуація його сильніше зачепила, ніж я думала.

- І ти вирішила догодити начальству і погодилась пообідати з ним, - претензії сочаться в його голосі. - Може ви там обговорювали твою зарплату?

- Дякую, Сашо, що погодилась замінити, - бубню, ігноруючи слова Роми і заходжу за стійку.

А от дівчина навпаки, напружується, почувши про що він говорить. Краєм ока помічаю, як вона блідне.

- І що він робив біля лікарні? Може Стас тебе ще туди возив? - спирається ліктями на стійку, свердлить мене злим поглядом.

Рома не вгамовується, а я хочу закрити йому рота. Про відносини Стаса і Олександри він не знає, тому не дуже соромиться перед нею виясняти відносини.

- По-перше, я поїхала в лікарню сама і лише там ми зустрілись, - не витримую, ричу на нього. - І якби ти поїхав зі мною, мені б не прийшлось приймати його запрошення. А по-друге, я погодилась пообідати, бо хотіла їсти. Я вагітна і ти маєш знати, що мені потрібно добре харчуватись.

Рома образливо стискає губи і відштовхується від стійки. Чудово. Тепер він ще мене винною вважає.

- Ти вагітна? - голос Саші пробивається крізь гучний стукіт в вухах.

Рома мене знервував і тепер я вся трясусь. Чому останнім часом ми не можемо нормально говорити? Завжди якісь сварки і претензії.

- Рома, мені зараз важко, а ти все ускладнюєш, - намагаюсь до нього достукатись і повністю ігнорую запитання Саші.

- Чудово, то я ще й в усьому винен, - фиркає, розвертається і йде.

Я прикриваю очі і присідаю на стілець. Різко починає крутитись голова і сили покидають мене.

- Ти не хочеш нічого мені сказати?

Я здригаюсь від голосу Саші і розплющую очі. Я думала, вона пішла, але ні, вона нависає наді мною і дивиться незадоволено з висоти свого зросту.

- Що саме? - не розумію, чого вона від мене хоче.

- Я знаю, що Стас поїхав до лікарні до тебе, - спирає руки в боки. - Він запитав де ти, а коли я сказала, зірвався з місця, як ошпарений. Що це все значить? Чому ти з моїм хлопцем провела пів дня?

Серйозно? Вона хоче зараз вияснювати зі мною відносини? Невже мені Роми мало? І що з ними всіма сьогодні коїться?

Хочу спокою, і щоб мене ніхто не чіпав.

- Я не буду тобі нічого пояснювати, - грубо відповідаю. - Не вважаю за потрібне. Стас вільна людина і може обідати з ким завгодно.

- Він мій, чуєш мене! - ричить, нахилившись так близько, що я відчуваю її подих на щоці. - І не підходь до нього. Маєш свого охоронця з ним і розбирайся.

- Не думав, що ти така смілива, - лунає за спиною Саші голос Стаса. - Дарма ти на Соломію голос підвищуєш. За таке я звільнити можу.

Дівчина різко випрямляється і перш ніж вона розвертається, бачу сильний страх в її очах. Цікаво, чого більше вона боїться, втратити роботу, чи Стаса?

Стас.

Мені не подобається, як Рома ставиться до Соломії. Він же знає, в якому вона положенні і все одно змушує її нервувати. Влаштовує сцени ревності біля рецепції, щось хоче довести. Я спочатку збирався пройти повз і закритись у своєму кабінеті, але його голос лунає на все фойє і його тон мене напружує. Тому зупиняюсь на відстані і очікую, коли настане мить іти на допомогу дівчині.

Коли ображений Рома йде, я саркастично хмикаю. От телепень, такими темпами він досить швидко втратить Соломію. І це буде мені на руку, не заважатиме. Дівчина носить мою дитину і я більше не збираюсь залишатись в стороні. Сьогодні я відчув щось неймовірне, коли дивився на екран монітору і бачив щось схоже на тільце. А цей стукіт сердечка я не забуду ще довго. Моя плоть і кров. Який я був бовдур, що так легко відмовився від власної дитини? Тепер я розумію, що не зміг би спокійно жити, знаючи про маленьке життя, котре потребує батька. Не думаю, що Рома зможе по-справжньому полюбити її. Не впевнений, що хочу бачити Соломію разом з ним. Сміюсь сам з себе. Ще недавно я вмовляв його одружитись з нею, тепер хочу, щоб він дав їй спокій.