Розділ 10

Поки вона роздруковує знімок узд, я витираю живіт від гелю і поправляю одяг. Стас підскакує на ноги і подає руку, допомагає піднятись. Який джентльмен, ради нема. Зараз він грає роль дуже гарно.

Лікарка віддає знімок і він миттю перехоплює його в мене.

- Я хочу глянути, - обурюється, коли я вириваю з його руки аркуш паперу і засовую в сумку.

Ми прощаємось з лікаркою і виходимо з кабінету. Стас відкриває мені двері, пропускає першою.

- Прошу, кохана, - коментує, коли я проходжу повз.

Зиркаю на нього незадоволено і виходжу в коридор, там прискорюю хід, не чекаючи його. Але Стас швидко наздоганяє.

- Не називай мене так, це ж не правда, - ричу досить голосно і жінки у черзі здивовано косяться на мене.

Знаю, що вони зараз думають — дружина істеричка виносить мозок чоловіку, котрий турбується про неї. Ось і в лікарню з нею ходить. Ха, смішно.

- Я ж для підтвердження легенди, щоб в неї не виникло ніяких запитань.

- Яка тобі різниця, що буде думати мій гінеколог? - злюсь все сильніше. - Сподобалась?

Спускаюсь сходами вниз, швидко перебираю ногами. Але у Стаса широкі кроки і він обганяє мене, перекриває дорогу, змушує мене зупинитись.

- Ти ревнуєш? - на його обличчі з'являється самозакохана посмішка і мені дуже хочеться стерти її.

- До кого? До тебе? - огризаюсь. - Ти ж мені ніхто. Чого ти взагалі приперся сюди?

Я домоглась свого і він більше не посміхається. Дивиться на мене серйозно, стискає губи у тонку лінію.

- Я думав, ти поїхала робити аборт і я хотів тебе зупинити.

І ця відповідь мене по справжньому дивує.

- Чому ти так вирішив? З якої радості я маю робити аборт?

- Ти сама мені натякнула. Пам'ятаєш?

Так, але я сказала це просто так. Хто ж знав, що він все прийме серйозно?

- Я просто хотіла, щоб ти відчепився від мене, - зітхаю.

- А вийшло все навпаки, - піднімає брови. - Тепер я постійно думаю про нашу дитину. І здається, я готовий взяти участь в її вихованні.

- Здається? - обурююсь. - Це що іграшка для тебе? Захотів відмовився, захотів погрався. Забудь про неї. Вона лише моя. І мені є з ким її виховувати. У нас з Ромою досить серйозні відносини.

За Рому я не зовсім впевнена і щоб Стас цього не помітив по очах, відвертаюсь, обходжу його стороною і продовжую спускатись на перший поверх.

- Рома мені не завада, - продовжує мене переслідувати. - Я можу допомагати фінансово. Я хочу цього.

- Краще не треба, - ричу, не обертаюсь.

- Я розумію, ти ображена. Я трохи некоректно повівся з самого початку, але я хочу все виправити.

- Ох, ти й не уявляєш, як я ображена, але не на тебе, а на себе, - тепер сама зупиняюсь, розвертаюсь до нього. Стас дивиться здивовано. - Не треба було мені вестись на тебе і спати з тобою. Не треба було розповідати про дитину. Якось би сама справилась.

- Все ти правильно зробила, - підходить впритул і кладе руку на передпліччя. - Це я вчинив не гідно, відразу відмовившись від вас.

Ми стоїмо на першому поверсі біля сходів і я чітко відчуваю, як на нас дивляться з усіх сторін. Та мені байдуже. В цю мить я тону в бездонних очах чоловіка, котрий три місяці тому сильно мені подобався, і швидко розчарував.

- Стас Малиновський визнає свою помилку, - хмикаю і розриваю наш контакт. Не треба втягуватись у це знову. Добра з цього не вийде. - Потрібно десь записати.

- Викарбувати на камінні, - кривить губи. - Бо я сам в шоці від себе. Що ж ти зі мною коїш, Соломіє?

- Нічого протизаконного, - не можу втриматись від посмішки.

Напруга між нами різко спадає і я більше не злюсь, і почуваюсь досить спокійно. Яка різниця, що ми робили раніше? Цього вже не змінити.

- Давай я тебе підвезу. Куди тобі треба? - запитує привітно.

- Потрібно повертатись у готель, я обіцяла Олександрі швидко замінити її. Ти й не уявляєш, як було важко її вмовити вийти за мене.

- Наступного разу, якщо тобі треба в лікарню, кажи мені і я організую тобі вихідний.

- Щоб ти знову увірвався в кабінет без дозволу? - хмурю брови, хоч та ситуація зараз мені здається кумедною.

- Все може бути, - підморгує.

Зараз я бачу того ж самого чарівного чоловіка, що й три місяці тому. Ну як можна було ним не захопитись? В душі щось ворушиться і я розумію, що це придушена симпатія, котру я змусила зникнути відразу після тієї ночі.

- Ходімо, мені треба працювати, - скидаю з себе марево і серйознішаю.

Розвертаюсь і йду не оглядаючись, але я точно знаю, що Стас іде поруч. Він за спиною, тримається на відстані і я відчуваю дивну захищеність, наче мене оберігають.

Коли ми підходимо до його машини, Стас відчиняє переді мною двері. Вдячно киваю йому і сідаю всередину.

- Ти щось їла? - запитує, вмостившись за кермо.

- Ні, я здавала аналіз крові, - качаю головою і витягую ремінь безпеки, пристібаюсь.

- Тоді спочатку ми заїдемо пообідаємо, - вирішує за нас обох. - Вже майже обід. А ти вагітна, не забувай про це. І тобі треба їсти за двох.

Вражено дивлюсь на нього. Оце включив турботливого чоловіка. Взагалі не розумію, що з ним коїться. За обід не заперечую, бо відчуваю голод, та й в голові випливають поради лікарки. Треба більше уваги приділяти своєму організму, щоб з дитиною не було ніяких проблем.

Ми заїжджаємо у невеличке кафе, де пахне свіжоспеченим хлібом і я замовляю велику порцію картопляного пюре з величезною відбивною і салатом. Перед Стасом їсти не соромлюсь, оскільки дуже голодна і немає сенсу грати манірну леді. Я не намагаюсь йому сподобатись. Він вже своє діло зробив і в мені росте його результат.

Стас навіть не торкається своєї їжі. Він уважно спостерігає за мною і задоволено посміхається.

- Чого витріщився? - бурчу, відкушуючи добрий шмат м'яса. Ця відбивна постійно сповзає з виделки, тому я тримаю її пальцями.

- Ти мені подобаєшся.

Через його слова я ледь не давлюсь. Закашлююсь і швидко запиваю соком. Прочищаю горло.