Розділ 9

Стас.

Татусю, де ти?

Тонкий дитячий голосок переслідує мене. Не розумію де я знаходжусь і що зі мною, але чітко відчуваю, що поруч хтось є. І цей хтось продовжує мене кликати. Оглядаюсь навколо, кручусь на одному місці і нічого не бачу окрім густого туману.

Тату, я тебе чекаю.

По хребті пробігає неприємний холодок. Що ж це таке? Де ця дитина? І чому вона кличе мене татом? У мене немає дітей. Чи є?

Нарешті прокидаюсь і різко сідаю. Подих перехопило і я не з першого разу можу зробити глибокий вдих. Присниться ж таке. Геть здурів.

В кімнаті темрява, на електронному годиннику показує третю ночі. Важко зітхаю і сповзаю з ліжка. Іду на кухню, вмикаю світло, відразу мружу від різкої болі очі.

Склянка холодної води втамовує незрозумілу спрагу і прояснює голову. Це ж присниться таке. Соломія забралась навіть у підсвідомість. Хмикаю сам до себе. Це перша жінка, котра змушує мене не спати по ночах.

Повертаюсь у ліжко, але заснути більше не вдається. До ранку дивлюсь у темряву, не зімкнувши очей.

Потім невиспаний і роздратований їду у готель. Маю деякі невідкладні справи, інакше б навіть не виходив з дому, не хочеться нікого сьогодні бачити. Відголоски сну досі переслідують і почуваюсь наче не в своїй тарілці.

Довго сиджу в кабінеті, перебираю папери, дивлюсь на цифри і букви, але нічого не бачу. Робота не береться, тому нарешті перестаю себе мучити і виходжу прогулятись. Ноги відразу несуть до рецепції. Я знаю, що сьогодні там має бути Соломія. Чомусь різко захотілось її побачити і запитати, як справи.

Але на мій подив за стійкою застаю Олександру. Вона зиркає на мене злим поглядом і відвертається. Ображена через те, що ми вже декілька днів не зустрічались. І якщо чесно, я не хочу.

- Привіт, а чому ти тут? Де Соломія? - запитую, ігнорую її незадоволений вираз обличчя.

- Сьогодні я замість неї, вона попросила підмінити її, - різко відповідає і вдає наче прибирає своє робоче місце.

Її показова образа мене зовсім не хвилює, а ось відсутність Соломії навіть дуже.

- Не знаєш чому її нема?

- Сам можеш подзвонити і запитати, - нарешті піднімає на мене погляд. Саша дуже красива, але зовсім не вміє себе поводити, тому іноді сильно дратує. Та й на роботу я її взяв лише тому, що ми займались сексом. - Щось говорила про лікарню. Здається, до гінеколога пішла. Казала, що їй потрібно саме сьогодні, і я вже не могла їй відмовити. Хоч я мала на сьогодні важливі плани.

Саша дивиться на мене уважно, чекає моєї реакції, та я пропускаю все крізь вуха, окрім частини про лікарню.

- Вона ще щось тобі казала? - питаю грубо, не церемонюсь. - Може називала ім'я лікаря?

- Нащо мені це знати? - Саша хмуриться, не розуміє моїх мотивів. - Мені не потрібні такі подробиці.

Розумію, що від Саші більше нічого не дізнаюсь, мовчки розвертаюсь і покидаю готель. Заскакую в машину і мчусь в сторону лікарні. Де її шукати не знаю, та це не важливо, там на місці розберусь. Головне, щоб встигнути. Неприємне передчуття сочиться венами. Вона поїхала робити аборт, я майже впевнений у цьому.

В цю мить розумію, що не хочу, щоб Соломія позбувалась дитини. Адже вона і моя теж, а дозволу на аборт я не даю. Якщо треба, я буду забезпечувати їх усім необхідним, лиш би залишила її.

Дивуюсь сам собі. Невже я здатен стати батьком? Ні, сім'я не для мене. Але чому ж тоді зараз я перевищую швидкість, щоб зупинити Соломію? Бо ця жінка зачепила мене. Можливо, якби завагітніла інша, до прикладу Саша, я б не відмовляв її від аборту. Бо Саша мені байдужа.

Соломія інша справа. Щось в ній є цікаве. Те що привернуло мою увагу ще з першого дня. Я довго оминав її стороною, потім вирішив все ж тики зблизитись. Та ніч була вирішальною. Я відчув щось більше, ніж хіть і злякався. Побоявся закохатись, бо ніколи нікого по-справжньому не любив.

Та зараз я не маю права страхові заволодіти мною. Соломія вагітна від мене і я пошкодую, якщо не зупиню її. Я не знаю, як я справлюсь з усім цим, але я хочу, щоб ця дитина жила.

Різко паркуюсь на майже забитій стоянці. Забігаю в лікарню і завмираю, не відразу розумію, куди далі мені йти.

- Вибачте, де тут гінекологи? - зупиняю першу зустрічну жінку. В іншому випадку, я б соромився про таке запитувати, але зараз мені байдуже.

Жінка років сорока дивиться на мене здивовано і декілька раз кліпає.

- Ви кого саме шукаєте? - округлює очі.

- Я шукаю свою вагітну дівчину, - випалюю без роздумів. - Вона казала, що йде до гінеколога, але імені лікаря я не знаю.

- О, тоді вам на другий поверх направо, там приймають гінекологи, - на останок вона посміхається мені.

- Дякую.

Поспішаю нагору. Ліфт не чекаю, біжу сходами. У коридорі повно жінок, усі чекають своєї черги. Розумію, що тут не один кабінет і нічого кращого не придумую, як заглянути в кожен. Жінки бубонять, та здивовано дивляться на мене. Байдуже, головне знайти Соломію.

Коли нахабно відчиняю двері третього кабінету, нарешті бачу її. І видихаю з полегшенням, почувши ритмічний стукіт маленького сердечка.

Соломія.

- Аналізи у вас в нормі, - задумано промовляє моя лікарка, переглядаючи листівки. - Ніяких відхилень не бачу. Єдине, що б я радила, це не перенапружуватись і більше бути на свіжому повітрі. І їсти вітаміни. От і все.

Вона посміхається і закриває мою медичну картку. Те, що я себе трохи завантажила роботою мовчу. Знаю, зараз почнеться критика, що саме через перевтому з'явились болі, та мені здається тут в іншому проблема.

- А як же біль в животі? Такого я ніколи не відчувала. Він різко почався і так само швидко пропав.

- Ходімо зробимо ще узд, на всякий випадок, - після хвилинного мовчання промовляє лікарка.

Я слухняно слідую за нею в інший кабінет, де стоїть апаратура. Не так давно я тут вже була, але тоді я навіть уявити не могла, який сюрприз мене чекає. Сьогодні я вся на нервах, бо боюсь, щоб з малюком нічого не трапилось. Все, з підробітками покінчено назавжди. Дитина важливіша за гроші. І навіть якщо залишусь сама, якось справлюсь.