Розділ 8

День почався не дуже добре. Спочатку мене нудило цілий ранок і я виблювала все, що з'їла. Потім подзвонив Рома і ми посперечались через те, що я знову йду на зміну у ресторан, хоча я йому обіцяла покинути цю роботу. Обіцяла, але вирішила попрацювати хоча б декілька днів. Не можу я просто не з'явитись і не попередити наперед. А в кінці я все ж таки запізнилась на роботу і адміністраторка була дуже незадоволена.

- Мені фрикасе з кролика, будь ласка, - ввічливо промовляє чоловік років п'ятдесяти. - І хорошого вина.

Він привітно мені посміхається, а я киваю у відповідь. Такі клієнти мені подобаються.

- А я буду салат цезар, - зверхньо цідить крізь зуби його супутниця, молоденька дівчина у відвертій сукні. - Надіюсь овочі будуть свіжі, а не як завжди.

Вона навіть не дивиться на мене, тому не помічає мого вбивчого погляду. Стримуюсь з усіх сил, щоб чогось не відповісти. Краще промовчу, бо в іншому випадку мене вже не зупинити. Цей день так котиться коту під хвіст і не вистачало зірватись на відвідувачі. Все одно я буду винна. Швидко все записую і повертаюсь на кухню. Дорогою подумки бажаю їй вдавитись тим салатом. Ох, сьогодні я дуже не добра. Не можна мені працювати з людьми.

Це все напевно гормони. Поки їхала на роботу, ледь не заплакала, коли побачила на дорозі бездомне кошеня. Захотілось забрати до себе, але згадала, що наша хазяйка квартири категорично проти тварин.

На кухні гамірно і душно. Різноманіття запахів подразнюють ніздрі і мене знову нудить. Не можу там знаходитись, тому вибігаю у коридор, а потім через чорний вхід надвір. Роблю глибокий вдих і заспокоююсь. Із-за рогу приміщення заносить сигаретним димом, а потім звідти з'являється Женя, наша офіціантка.

- Ти теж попалити? - цікавиться, розглядаючи мене. Вона видихає з рота клуб білого диму. Я з нею не знайома, лише знаю як її звати.

Кривлюсь, уявивши, як цією гидотою можна смакувати.

- Ні, щось погано стало, - зізнаюсь і прикриваю носа долонею. Від сигаретного диму нудить ще більше.

Женя це розуміє і тому гасить сигарету.

- Ти справді маєш поганий вигляд. Тебе щось болить?

- Просто я вагітна і іноді таке буває.

- О, - округлює очі дівчина. - В такому випадку ти не переробляйся, бо це може бути небезпечно для дитини. Особливо на перших місяцях. Треба себе берегти.

- Дякую за пораду.

- Немає за що, - знизує плечима і підходить ближче. - Просто в моєї сестри були проблеми з вагітністю, тому я знаю, як це.

Її слова трохи мене бентежать, про таке я навіть не думала.

Женя оминає мене і зникає за дверима. Я ще залишаюсь надворі подихати свіжим повітрям, та через хвилину відчуваю сильний біль внизу живота. Він настільки різкий, що приходиться зігнутись вдвоє і затамувати подих. Він не проходить хвилин п'ять, а потім потихеньку вщухає.

Мене це сильно лякає і я починаю хвилюватись. Тому відразу йду до начальниці і відпрошуюсь додому. Вона незадоволена, але змушена відпустити, коли кажу, що я все одно піду. Мені потрібно відпочити і сходити до лікаря. Хвилюючись за майбутнє я зовсім перестала турбуватись теперішнім.

Коли відчиняю квартиру, перше що помічаю, це чоловіче взуття. І дуже знайоме. Кросівки схожі на Ромині, прямо копія. Але чому він би був тут, адже мене нема? З'являється неприємне відчуття і я поспішаю у кімнату, оскільки на кухні світло не горить.

Яке моє здивування побачити свого хлопця у нас в гостях. Він сидить поруч з Тонею на ліжку і мило з нею спілкується.

- І що ти тут робиш? - з порогу запитую.

Нарешті вони бачать мене і підскакують на ноги. Подруга схвильовано зиркає на мене, наче я їх застукала на гарячому. Можливо так і є. Від цієї думки все стискається всередині, ревність душить горло.

- Ми просто розмовляли, - поспішає пояснити Тоня.

Та я не звертаю на неї уваги, продовжую свердлити Рому шаленим поглядом. Мене бісить, що він залишається спокійний, наче нічого не сталось. Він робить крок в мою сторону, але я виставляю руку, даю зрозуміти, що не хочу, щоб він мене торкався.

- Я приїхав поговорити з Тонею, - спокійно відповідає і кривить губи.

- Що, ми посварились і ти відразу вирішив підбити клині до моєї подруги? - ричу на нього.

Зараз я така зла, що мене всю трясе. От негідник. Кобель, інакше не скажеш. Ще й сміється з мене.

- Соломіє, ну що ти вигадуєш? Це ж смішно, - досить весело говорить і киває на почервонілу подругу. Вона здається готова провалитись крізь землю. - Я просив в неї, щоб вмовила тебе нарешті кинути роботу в ресторані. Мене ти слухати не хочеш.

- Думаєш я повірю у твої виправдання? - задихаюсь від обурення і важко дихаю. Різко не вистачає повітря. - Ви мене не обдурите, я все бачила. Гарно провели час? Так мило тулились одне до одного.

- Соломіє, ми правда тільки розмовляли, - виправдовується Тоня. Вона то червоніє, то блідне від хвилювання. - Ми б нічого не робили за твоєю спиною.

- А з тобою я взагалі не хочу зараз говорити, черга до тебе потім дійде, - шиплю емоційно. - Рома, нумо на вихід.

- Але ти шалена, - хмикає чоловік.

Він все ж таки підходить до мене і як би я не опиралась, стискає у міцних обіймах. Пручаюсь, та він тримає доти, поки емоції не проходять і я не заспокоююсь. Вдихнувши знайомий чоловічий аромат і стукнувши напівсили долонею його по спині, я завмираю і м'якну в його руках. Розум проясняється і лише зараз розумію, що відреагувала занадто емоційно і нічого такого я не побачила.

- Все заспокоїлась? - чую шепіт біля вуха. Він відсторонюється, заглядає в очі. - Я тебе кохаю, дурненька. Невже ти думаєш, що я зраджував би тебе з подругою, з котрою ти живеш? Це не розумно, я б знайшов ту дівчину, яку ти не знаєш.

Його губи хижо розтягуються у посмішці, а я зрозумівши, що він сміється з мене, легенько б'ю його у груди.

- У мене був дуже важкий день і я стомилась, - оглядаюсь і розумію, що ми лише двоє. - А де Тоня?