Розділ 7

Не встигаю я прийти на роботу, як біля стійки рецепції мене вже чекає незадоволений Рома. Важко зітхаю і підходжу до нього. Я занадто втомлена, щоб виясняти відносини. Після вчорашньої зміни у ресторані не виспалась і почуваюсь розчавленою.

- Привіт, - чмокаю його в губи і займаю робоче місце, роздивляюсь, чи все в порядку після Олександри.

- Привіт, - слідує за мною. - Як вчора попрацювала?

- Сильно стомилась, - зізнаюсь і прикушую губу. Знаю, що отримаю у відповідь.

- Соломіє, я тебе прошу, залиш ти той ресторан, - тулиться до спини, обвиває руками талію. - Я не хочу, щоб ти там працювала. Ми майже не бачимось, а коли проводимо час разом, ти постійно зморена.

- Діти зараз дорогі, - все, що можу відповісти.

Рома гучно сопе біля вуха і ще міцніше стискає мене в обіймах. Похапцем оглядаю фойє, чи ніхто з відвідувачів нас не бачить.

- Думаєш, я не здатен вас забезпечити? - напружено запитує. - Ти не віриш в мене?

Як йому сказати, що я не впевнена, що він зі мною залишиться?

- Не правда, Рома, - заперечую. - Я просто хочу трохи підзаробити, поки не піду в декрет.

Він цілує мене в шию і повертає до себе.

- В мене достатньо гарна зарплата, щоб забезпечити нас усіх, - говорить серйозно, заглядаючи мені в очі. - Покинь той ресторан.

- Може ти маєш рацію, - кажу те, що він хоче почути. - Якщо чесно, довго я так все одно не витримаю.

Він задоволено посміхається і пристрасно мене цілує. Почуваюсь ніяково, адже ми на роботі. І хоч би не побачив шеф, він цього не любить. Дивно, і чому це я в такий момент думаю про Стаса? Він взагалі мене не повинен хвилювати.

- Які в нас плани після роботи? - цікавиться Рома, поблискуючи азартними очима. - Може поїдемо до мене з ночівлею?

Хочеться відмовити, провести вечір спокійно і відпочити, але тоді він знову образиться. Рома і так на мене сердитий, що не приділяю йому більше уваги.

- Можна, - посміхаюсь вимушено, відчуваючи ниття у всьому тілі.

- Чудово, - радіє. - Купимо чогось смачненького, може подивимось якийсь фільм.

Я не встигаю відповісти, бо його губи знову накривають мої.

- Хіба ви не знаєте, що поцілунки на робочому місці штрафуються? - раптом чую дуже знайомий голос.

Відскакую від Роми, як від вогню, автоматично витираю губи. Я ніяковію, а ось мій хлопець має задоволений вигляд.

- Вибач, Стасе, не втримався, - промовляє Рома з дурною посмішкою на обличчі. - Останнім часом я свою дівчину дуже рідко бачу. Тут у готелі єдина можливість спіймати її.

- До речі, Соломіє, нам треба поговорити, ходімо у мій кабінет, - не очікуючи моєї відповіді, Стас йде, а я схвильовано зиркаю на Рому. - Рома, а ти берися до роботи.

Мій хлопець знизує плечима, похапцем цмокає в губи і йде, а мені нічого не залишається, як слідувати за Стасом. Розумію, про що він хоче вести розмову, моя робота офіціанткою дуже його зацікавила.

До кабінету Стас впускає мене першу, а потім замикає на замок за собою двері. З ним наодинці залишатись незручно, та й не хочеться, якщо чесно.

- Присідай, - показує на диванчик, котрий стоїть біля стіни.

Оглядаюсь навколо, але продовжую стояти.

- Дякую, але не хочу, - відповідаю сухо, без жодної інтонації. - Що за термінові справи, що ти відриваєш мене від робочого місця?

Стас підходить до свого робочого столу і спирається на його край. Він схрещує руки на грудях і похмуро дивиться на мене. Ця грізна поза зовсім мене не лякає. Дарма старається.

- Якщо ти хочеш, щоб це робоче місце залишалось за тобою, маєш піти з того ресторану, - говорить командним тоном. - Я не хочу, щоб мої працівниці підробляли деінде.

- Яке тобі діло, де я проводжу свій вільний час, - задихаюсь від обурення і приймаю таку ж саму позу, як він. Схрещую руки, готуюсь до оборони.

- Повір, мені є діло, - не відриває від мене прискіпливого погляду. - А я то думаю, що ж ти така розсіяна стала останнім часом. Думав, все це через твій особливий стан, - він робить паузу, наче про вагітність говорити незручно. - А виходить, замість того, щоб відпочивати і готуватись до нової зміни, ти надумала працювати у ресторані.

- Не вважаю, що я більше неуважна ніж твоя Олександра, - плююсь отрутою, хочу, щоб він знав, як я ставлюсь до цієї інтрижки. - Чи красивим довгоногим блондинкам прощається все?

Обличчя Стаса кам'яніє, йому не подобається мій тон.

- Мої відносини з Сашею тебе аж ніяк не обходять, - шипить.

О, відносини. Як голосно сказано.

- Так само, як тебе мої підробітки, - відрізую у відповідь. - Нас з тобою нічого не об'єднує, окрім роботи. Тому, будь добрий, не лізь в моє життя.

Стас відривається від столу і за декілька кроків опиняється біля мене. Він не залишає між нами жодної відстані, майже тулиться своїм торсом до моїх грудей і пропалює поглядом з висоти свого зросту. Затамовую подих, поруч з ним чомусь важко дихати. Різко хочеться надвір, на свіже повітря.

- Ти помиляєшся, Соломіє, - з присмаком розтягує моє ім'я. І я відразу згадую, як він промовляв його в ту ніч, коли наші тіла зливались воєдино, а з губ зривались гучні стогони. І нащо я про це згадую? - Не забувай, ти носиш нашу дитину.

- Ні, це ти забув, - тикаю йому в груди пальцем. - Ти відмовився від неї. І ти не маєш ніяких прав ні на мене, ні на цю дитину.

Стас незадоволено стискає губи і мружиться. Він уважно роздивляється моє обличчя, наче хоче запам'ятати, а я вперше за довгий час ставлю собі питання, що крутиться в його голові. Він хоч інколи згадує, що я вагітна від нього? І чи мучить його совість?

- Як би ти себе не переконувала, та я маю відношення до цієї дитини, таке ж саме як і ти, - цідить крізь зуби. - І я сильно здивований твоєю безвідповідальністю. В такому стані так навантажувати себе роботою. Це може зашкодити тобі.

- Невже ти за мене хвилюєшся? - сміюсь істерично і відступаю, бо більше не можу витримувати нашої близькості. - Не треба. В мене є кому про мене турбуватись. В нас з Ромою все серйозно, можливо скоро одружимось. Тому, можеш не гризти себе сумлінням.