Розділ 5

- Всі чоловіки козли, - скиглю подрузі і засовую в рота цілу ложку морозива.

Від холоду ломить зуби, але я продовжую жувати, наче навмисно караю себе.

- Так і є. Їм ніколи не можна довіряти, - підтримує мене Тоня. - А якщо закохаєшся, то вважай все, пропала. Вони завжди думають тільки про себе і щоб їм було добре.

З пляшки вона робить великий ковток пива і посміхається.

Сьогодні у нас в обох вихідний і ми вирішили зробити невеличкі посиденьки. Тоня з пивом, я з морозивом. Ми сидимо в кімнаті, кожна на своєму ліжку і бідкаємось на чоловіків.

- А якщо завагітніти, то миттю зникають з поля зору, - ричу сердито. - І байдуже, що з тобою буде і як ти справлятимешся.

- Рома так і не дзвонив? - сумно запитує.

- Ні, - мотаю головою. - Між нами все скінчено. Ти б бачила який він в п'ятницю був агресивний, накинувся на мене, вимагав ім'я батька дитини.

- І ти не сказала?

- Не хочу, щоб його звільнили через мене, - знизую плечима. - Рома може влаштувати бійку, а Стас не терпітиме. Вижене його і все. Краще нехай не знає. Та й яка різниця? Він не сприймає чужу дитину. Бачити мене не хоче. В п'ятницю не показувався на очі, а вчора взагалі його на роботі не було.

- А Стас що?

- Стас теж наче крізь землю провалився. Я від нього нічого не очікую. Мені здається, він взагалі не вірить, що це його дитина. Нехай робить, що хоче, я сказала йому, щоб потім не було ніяких претензій.

- Чоловіки зараз зовсім не ті, ніякої відповідальності, - задумано промовляє Тоня і допиває своє пиво.

Вона кладе пусту пляшку на підлогу і вмощується на подушку зручніше, спирається на спинку ліжка.

В роті все замерзло від морозива, тому я теж відкладаю кілограмову пластикову тару і лягаю на спину. Ліжко неприємно скрегоче піді мною і кривлюсь від різкого звуку, ніяк не можу до цього звикнути. В голову раптом приходить думка, що після народження дитини треба придбати зручне ліжечко, щоб малюк мав на чому спати. А потім приходить інша думка, що скоріш за все власниця квартири не дозволить мені залишиться з дитиною і тоді прийдеться шукати інше житло. Боже, одна помилка перевертає все з ніг на голову і майбутнє не здається таким прогнозованим.

Раніше я мала план. Активно працювати понаднормово, сильно заощаджувати і через декілька років придбати невеличку квартирку. Звичайно грошей мені б не вистачило, прийшлось би взяти кредит, але все одно краще своє житло, ніж все життя тинятись на винайманих квартирах і хвилюватись, щоб тебе не вигнали. Я з малесенького містечка з бідної сім'ї і допомогти мені нікому. Старша сестра розлучена і живе у батьків, а я втекла з дому, як тільки виповнилось двадцять років і повертатись не збираюсь.

У цьому місті роботу знайшла не відразу. Довго шукала, потім влаштувалась продавчинею сувенірів. Але заробіток там був мізерний, ледве вистачало на харчі. Потім пішла посудомийкою в ресторан, де зараз працює Тоня, там ми з нею познайомились. А через пів року Тоня шукала співмешканку, щоб менше платити за квартиру. Так ми почали жити разом.

У готель працювати потрапила випадково. Просто побачила оголошення, де набирали повністю новий персонал. На мій подив мене взяли адміністратором і навчили всього що потрібно. Отримавши першу хорошу зарплатню я була щаслива. Тоді і виник план назбирати на житло. Тому ця робота для мене дуже важлива.

Та зараз все розсипається на очах. Вже менше ніж за пів року я не зможу працювати, прийдеться йти в декрет і я уявлення не маю на скільки вистачить тих грошей, що я відклала.

Моє майбутнє зараз дуже туманне.

- Ти просила сказати, якщо в нас звільниться місце, - з роздумів мене вириває Тоня. - У нас одна дівчина пішла на лікарняний, зламала ногу. Я можу домовитись, щоб ти виходила за неї.

- О, це чудово, - підстрибую на місці. - Я зможу вийти у всі свої вільні дні.

- Тоді ти будеш працювати по дванадцять годин кожного дня, - округлює на мене очі. - Тобі буде важко.

- Буде важко тоді, коли я піду у декрет і не матиму змоги прогодувати дитину. А зараз поки є можливість треба підзаробити грошей. На чоловіків немає чого розраховувати.

Тоня згідно киває. Все вона добре розуміє.

Найлегшим виходом було б зробити аборт, але я проти цього.

Це лише моя дитина і я за неї відповідатиму.

У двері дзвонять і ми здивовано дивимось одна на одну.

- Хто б це міг бути, - бурмоче Тоня. - Може господарка квартири.

- Так пізно, - киваю на вікно, надворі вже стемніло. - Може це хтось до тебе.

- Навряд чи.

Подруга сповзає з ліжка і йде відчиняти.

Я уважно прислухаюсь до голосу небажаного гостя. І коли впізнаю Рому, серце починає сильно калатати і подих перехоплює. Його я не очікувала.

Він вривається в кімнату весь червоний і захеканий, а я вся напружуюсь. Більше не знаю чого від нього очікувати.

- Соломіє, я хочу з тобою поговорити, - заявляє.

Позаду нього з'являється схвильована Тоня. Вона досить низького зросту і навпроти Роми зараз виглядає мініатюрною і тендітною.

- Хіба ми з тобою не все вияснили? - встаю з ліжка і схрещую руки на грудях. - Я тобі все сказала і ти зробив свій вибір. Забув? Чого ти в мене ще хочеш?

- Я вже зовсім заплутався, - стискає руками голову і кривиться. - Але я знаю одне, без тебе не можу і дня.

Виникає порив підійти і обійняти його, але стримуюсь. В п'ятницю Рома мене трохи налякав і тепер я не впевнена в ньому. Вагаюсь, чи взагалі з ним говорити, чи може поставити крапку і вигнати.

- Ви поспілкуйтесь, я залишу вас одних, - вирішує за мене подруга і зачиняє за собою двері.

Я залишаюся з Ромою наодинці. Раніше я відчувала спокій і радість поруч з ним, тепер пересторогу і невпевненість. Навіть не знаю, чи зможу повернути ті світлі почуття назад.

- Якщо ти знову будеш вмовляти мене зробити аборт, то можеш відразу йти геть, - говорю різко, так щоб він зрозумів, що я не відступлю від свого. - Це рішення не змінне.