Розділ 2

Рома живе в центрі міста у двокімнатній квартирі, котра дісталась йому від бабці. Найчастіше ми зустрічаємось саме в нього, тут нам ніхто не заважає і ми можемо побути на одинці. Декілька раз він пропонував жити разом, та я ніяк не наважувалась. Наче відчувала, що щось станеться.

Перш ніж їхати, я подзвонила і попередила, що навідаюсь до нього. Тому, коли тисну на дзвінок, він швидко відчиняє і пропускає всередину з посмішкою на обличчі.

- Привіт, - цілує в губи. - Добре, що прийшла. Повечеряєш зі мною?

Рома веде мене на кухню, де на столі парує гаряча смажена картопля.

- Ні, дякую, я не голодна, - ковтаю ком у горлі.

Мене знову нудить, поки їхала, думала, що не витримаю. І зараз, як тільки глянула на їжу, все всередині перевертається. Раніше ніколи такого не відчувала. Моє тіло, наче навмисно не подавало ніяких ознак вагітності, поки я сама не дізналась. І за один день усі симптоми відразу.

- Дарма, картопелька смачненька, - радісно говорить. У нього хороший настрій і це добре.

Рома сідає за стіл і береться за вечерю. Він в мене досить великий і в нього влазять величезні порції. Присідаю навпроти нього і мовчки дивлюсь. Хочеться почати розмову, але язик німіє і я зовсім не знаю, з чого почати.

- Що нового на роботі? - це все, що я можу сказати. Відтягую момент, бо раптово з'являється дикий страх.

- Нічого цікавого, - знизує плечима і засовує в рота нову порцію їжі. - Ваша нова адміністраторка знову щось витворила.

- І не дивно, вона розсіяна, - киваю.

Вже майже місяць, як замість Марини взяли нову дівчину. Сама Марина звільнилась, бо знайшла багатого нареченого і виїхала з міста. До речі, це був наш відвідувач готелю і саме тут вони познайомились. Довгий час мені не було заміни і я працювала без вихідних. То був важкий час, я дуже стомлювалась і не висипалась, а ще приходилось кожного разу стажувати новачків. А їх було багато, бо Стасу жодна не підходила. І нарешті ми знайшли Олександру і на ній зупинились. Та вона іноді робить дурниці. То забронює не той номер, то загубить ключі, то ще щось. Але я рада, що хоч така напарниця є і я маю повноцінні вихідні.

- Ти б чула, як кричав Стас, - сміється Рома, згадуючи події.

Почувши це ім'я кривлюсь. Цей чоловік спромігся за одну ніч зруйнувати моє життя.

- Він завжди незадоволений, - холодно говорю. - Якщо не вчепиться, то день пройшов чудесно.

- Але він завжди свариться за діло, - дивиться на мене з-під лоба Рома.

Мені не подобається, що він його захищає. Рома працює начальником охорони і здається зі Стасом він знайшов спільну мову. На відміну від мене. Після тієї ночі я з ним взагалі не розмовляю, лише коротко відповідаю по роботі, якщо він запитує. Рома не знає, що сталось, я йому не розповідала. Та сьогодні прийдеться.

Важко зітхаю і відводжу погляд.

Рома залишає їжу в спокої і підсувається до мене ближче. Кладе широченні долоні мені на коліна.

- Соломіє, ти якась не в гуморі сьогодні, - з підозрою запитує. - Щось трапилась? Може ти мені розкажеш?

Він уважний і часто помічає, якщо щось не так. Навіть не уявляю, як йому сказати. Так не хочеться завдавати йому болю. Та розумію, що мушу.

- Я сьогодні була у лікаря, - несміло починаю.

- Знаю, ти казала, що маєш плановий огляд, - в його очах з’являється хвилювання. - У тебе якісь погані новини? Ти хвора? Соломіє, не мовчи. Кажи все як є.

- У мене є для тебе не дуже приємна новина, - добре, перший крок зробила. Але мені потрібна перерва, зібратись духом. - Ходімо в кімнату, я все тобі розкажу.

Забираю його з кухні, не хочу, щоб коли він все дізнається, поруч знаходились ножі і гострі предмети. Я не думаю, що він може щось зробити, але краще підстрахуватись. Чоловіки у гніві непередбачувані.

У вітальні я саджу його на диван, а сама починаю ходити туди-сюди кімнатою. Заламую руки і в голові прокручую відповідні слова.

- Соломіє, ти мене лякаєш, - якось зовсім невпевнено говорить.

Завмираю і розвертаюсь до нього. Дивлюсь у широко розкриті очі, в яких читається питання. Годі боятись. Лише декілька слів і все. Скажи йому. А далі що буде.

- Рома, я вагітна.

Мить він вражено дивиться на мене, а потім посміхається. Підскакує на ноги, згрібає мене у міцні обійми.

- Ти мене налякала, я думав щось дуже серйозне, - промовляє.

Задихаюсь від його натиску і відсторонююсь. Заглядаю в щасливі очі і хмурюсь.

- Це серйозно, - виправляю його. - Рома, ти не розумієш всієї ситуації.

Хочу звільнитись від його обіймів, але він не відпускає. Цілує в губи, потім в щоки і підборіддя.

- Я не заперечую, це трохи несподівано, - посміхається. - Але маленька дитинка лише зміцнить наші стосунки. Тепер ти точно переїдеш до мене, будемо жити, як справжня сім'я. Потім розпишемось, зробимо невеличку вечірку. І ти народиш дитину у шлюбі. Я не відмовлюсь від вас, не хвилюйся. Я ж кохаю тебе. Просто в нас тепер почнеться новий етап в житті.

Боже, який він на позитиві. Краще б злякався, тоді легше було б сказати правду. На одну малесеньку секунду виникає бажання не казати, що він не батько. Але я відразу придушую цей порив. Якщо зараз зроблю на свою користь, потім пошкодую і буду мучитись усе життя.

- Ні, Рома, - нарешті я розмикаю його руки і відступаю. Набираю повні груди повітря. Головне, щоб не дати задню в останню мить. - Життя зміниться лише в мене. Тебе це не буде стосуватись.

- Соломіє, чому ти так говориш? - дивується, хмурить густі темні брови. - Я ж не відмовляюсь від дитини. Я готовий, хоч завтра з тобою одружитись. Жити в нас є де, заробляємо непогано, - Він замовкає і блідне. - Надіюсь, ти не надумала робити аборт? Я тобі не дозволю.

- Аборт я не робитиму, але й жити я з тобою не буду.

- Чому?

- Рома, це не твоя дитина.

Напружена тиша здається занадто галасливою. Чи то може так голосно серце б'ється і віддає в вуха. Рома широко відкриває очі і обличчя його кам'яніє. Не можу на нього дивитись, тому відвертаюсь. Підходжу до вікна, дивлюсь на рухливе місто, але нічого не бачу.