25 Аня

Мій погляд прикутий до монітора на рецепції, де рівними строчками висвічується електронна картка Громова Єгора Сергійовича. Дата народження, адреса реєстрації, телефон, назва його холдингу... Усе це здається мені чимось нереальним, ніби я випадково зламала чуже, закрите від сторонніх очей життя.

Пальці тремтять, коли я перечитую результати його експрес-панелі аналізів, яку Марина спритно пропхнула через процедурний кабінет під виглядом розширеного VIP-протоколу.

— Ну що, моя хороша, дивись сама! — Марина виринає з-за мого плеча й тицяє пальцем у свіжі роздруківки з лабораторії. — Абсолютно чистий! Жодних прихованих інфекцій, генетичні маркери в ідеальній нормі, рівень гормонів — хоч у космос запускай. Твій багатій здоровий як бик. Для нашого малюка це найкращі новини!

— Марино, тихіше... — я перелякано озираюся на хол клініки, хоча біля входу зараз порожньо. — Не треба так голосно. Мені досі здається, що це якась божевільна авантюра.

— Авантюра? Анюто, слухай далі, бо це ще не все! — Марина змовицьки нахиляється до самого мого вуха, її очі просто палають від свіжих пліток. — Я тільки-но піднімалася на другий поверх до кабінету Ковальова за паперами. І знаєш, що я чула прямо в коридорі?

Я завмираю, затамувавши подих: — Що?

— Вони скандалили так, що двері кабінету ходили ходуном! — пошепки випалює вона. — Дівчата з поверху кажуть, цей твій Єгор на весь коридор гаркнув на свою лялечку: «Годі видумувати хвороби! Професор сказав, що ти абсолютно здорова! Тепер у тебе немає жодної підстави відтягувати процес. Ти підпишеш папери про розлучення сьогодні ж увечері, або я задію юристів за брехню!»

Слова Марини лунають у моїй голові, мов грім серед ясного неба.

Він розлучається.

Усередині мене все перевертається. Та фатальна, чужа блондинка в дорогому пальті — вона більше не загроза моєму сумлінню. Вона була не коханою дружиною, а лише маніпуляторкою, яка чіплялася за його гроші й брехала про важкі діагнози. Він не зраджував її зі мною в ту вересневу ніч — їхній шлюб уже давно був трупом, який вона намагалася штучно оживити.

— Аню... Ти мене чуєш? — Марина м'яко торкається мого плеча, помічаючи, як зблідли мої щоки. — Він вільний чоловік. Майже вільний. І у вас є дані. Ти не просто нагуляла дитину від незнайомця, Аню. Батько твоєї дитини — чесний, сильний і дуже багатий чоловік, який прямо зараз ставить крапку в минулому.

— Це нічого не змінює, Марино... — тихо кажу я, але мій голос більше не тремтить так, як раніше. — Я не буду бігти за ним і кричати про вагітність тільки тому, що він розлучається. Я не хочу бути для нього черговою проблемою в такий важкий період.

— Ти не проблема, Анюто, — Марина бере з мого столу роздрукований бланк його картки й всуває мені в кишеню халата. — Ти й ця дитина — це його шанс на справжнє життя. Не викидай ці дані. Нехай лежать. Настане час, і вони тобі знадобляться.

У цей момент з бокового коридору другого поверху чується сухий стукіт важких чоловічих шагів. Я піднімаю очі й бачу, як сходами повільно спускається Єгор.

Він іде один. Його піджак розстебнутий, краватка злегка збита вбік, а на обличчі застигла сувора, кам'яна втома чоловіка, який щойно відрізав від себе шматок отруйного минулого. Його дружини поруч немає — мабуть, вона вибігла через чорний хід або залишилася в кабінеті лікаря.

Єгор зупиняється біля виходу з клініки, поправляючи годинник на зап'ясті. На мить його важкий, проникливий погляд кидається в бік рецепції — прямо на мене.

Моє серце зупиняється. Я не тікаю й не ховаюся за перегородку. Я просто дивлюся на нього крізь простір зали, міцно стискаючи долоню на своєму животі під медичним халатом.

Його очі на секунду звужуються, у них спалахує дивне, смутно-знайоме впізнавання, але за мить він струшує це заціпеніння, штовхає скляні двері й виходить у темну, дощову вересневу ніч.