24 Аня

Я стою в темному кутку службового коридору, притиснувшись спиною до холодної кахляної стіни. Серце калатає так дико й боляче, ніби хоче пробити грудну клітку. Долоні тремтять, і я міцно затуляю ними рот, щоб не видати жодного звуку.

Крізь матове скло дверей я виразно бачила його. Це був Єгор. Той самий високий, впевнений, з розправленими плечима та важким, владним поглядом. Але він був не один. Поруч із ним стояла струнка, ідеально вкладена блондинка в дорогому пальті — його дружина. Вона роздратовано щось йому виказувала, а він, ледь стримуючи гнів, міцно тримав її за лікоть.

Він одружений. Вони разом.

Ті короткі сумніви та дитячі надії, які ще, можливо, тліли десь у глибині моєї душі, вмить розсипаються на попіл. Я для нього — лише випадкова ніч, про яку він, мабуть, давно забув.

Я чекаю, здається, вічність. Тільки коли крізь скло бачу, як Єгор із дружиною піднімаються сходами на другий поверх до кабінету професора Ковальова, я нарешті переводжу подих і, спотикаючись, виходжу назад до рецепції.

Марина стоїть за стійкою й проводжає здивованим поглядом пару, що зникла вгорі, а потім резко повертається до мене. її очі круглі від обурення.

— Аню! Що це за цирк?! — шипить вона пошепки, хапаючи мене за локоть і затягуючи за високу перегородку. — Ти чому втекла, як злодійка?! Дівчата на рецепції в шоці! Що з тобою діється?!

— Це він, Марино... — тихо, ледь чутно вимовляю я, спираючись руками об стільницю, бо ноги стають ватними.

Марина замирає. її брови повільно повзуть угору:

— Що?.. Хто «він»?

— Батько. Батько моєї дитини, — я піднімаю на неї сповнений розпачу погляд. — Отой чоловік, що щойно зайшов. Громов Єгор Сергійович. І він... він прийшов із дружиною.

На обличчі Марини секундний шок миттєво змінюється цілою гамою емоцій: від подиву до раптового, майже хижого задоволення. Вона прямо-таки спалахує!

— Та ти що?! — вигукує вона півголосом і різко повертається до робочого монітора. — Громов?! Той самий, що до Ковальова на приватну консультацію?! Анюто, та це ж просто доля! Це не цирк, це подарунок небес!

— Марино, ти про що?! Заспокойся! — панікую я, намагаючись відтягнути її від клавіатури. — Вони разом, вони одружені! Я взагалі не збираюся до них лізти!

— Зачекай ти зі своїми соплями! — Марина спритно стукає по клавішах, пробиваючи електронну базу даних клініки. — Нам не треба лізти в його сім'ю. Але у нас тепер є його повні дані! Прізвище, ім'я, по батькові, номер телефону, домашня адреса, паспортні дані, навіть компанія, якою він володіє! Усе тут, в його медичній картці!

Я затуляю обличчя руками:

— Марино, це порушення конфіденційності, нас звільнять...

— Хто звільнить? За що? Я просто дивлюся розклад професора! — Марина схвильовано потерла долоні й розвернула монітор до мене. — А тепер слухай сюди. Вони прийшли на повне обстеження та аналізи. Чекатимуть результатів мінімум годину-півтори. І поки цей твій VIP-патріарх сидить у кабінеті, ми використаємо цей шанс на повну!

— Як?!

— Дуже просто! Ти ж казала, що переживаєш за здоров'я дитини? Батьківський генетичний аналіз і базовий чек-ап на інфекції — це перше, що треба зробити! Поки він чекає на прийом, ми акуратно, через медсестру процедурного, додамо йому в направлення пару важливих аналізів. Ну, ніби це обов'язковий протокол клініки для VIP-пацієнтів! Він усе одно за це платить і здає кров! Зате ми будемо на сто відсотків впевнені, що він здоровий і що малюку нічого не загрожує!

Я дивлюся на Марину з сумішшю жаху й захоплення. Вона виглядає як рішучий генерал, який щойно розробив ідеальний план спецоперації.

— Марино... це якось божевільно... — шепочу я, але десь у глибині душі розумію: вона права. Мова йде про здоров'я моєї майбутньої дитини, і цей шанс справді не можна втрачати.

— Божевільно — це мовчки плакати в кутку! — відрізає Марина й рішуче бере роздруковане направлення. — Сиди тут і не відсвічуй. Я сама все зроблю через процедурний.