Глава 19. Канун

СТЕФ

В перші дні навчального року для “заочників” проводилися лекції, тож я приходила на роботу вже після занять. Того дня я стояла в черзі в бібліотеці, щоб отримати підручники, забрала їх і вже йшла до виходу, як раптом якийсь хлопець налетів на мене, і книги посипалися на підлогу. 

— Ой, пробач! — він одразу присів і почав збирати книги, якось підозріло озираючись на вхід до бібліотеки. — Зараз я все зберу!

 — Дякую, — сказала я. — Нічого страшного, таке буває…

Він був симпатичний і ніби я його вже десь бачила… Чи. може.ві був на когось схожий? Хоча може тут, в універі, і бачила. 

— Чорт, — він зиркнув на мене і на вхід, швидко зібрав книги і подав мені, пробурмотівши: — Сподіваюсь, він пройде повз… А ти на кого вчишся? Вперше бачу тебе тут. 

— На еколога, — відповіла я. — Я на заочному вчуся, може, тому ти мене й не бачив. А кого ти виглядаєш?

— Мого друга… Хоча, ми вже, певно не друзі, — затараторив хлопець. — Я в універ через нашу сварку майже тиждень не ходив… 

— А чому ви посварились? — запитала я. — Може, ще помиритесь?

— Не знаю… Сумніваюсь, — буркнув він. — А ти як? Вже познайомилась тут з кимось? Певно, на заочному почуваєшся самотньо?

— Ну, в мене є подруги, але так, через те, що ми на заочному, бачимось вряди-годи. у всіх робота…

— Я раніше постійно ходив на вечірки, влаштовував якраз той мій друг… І було з ким потусити. Треба якось і самому щось влаштувати. Може, ти б прийшла? 

— Може, — він мені сподобався, був таким щирим і відкритим, що відмовитися було незручно. — Правда, я не дуже люблю якісь великі зборища…

— Ну, це не буде дуже велике "зборище", домашня тусовка, — запевнив мене хлопець. — До речі, мене звуть Ден, а тебе? Давай обміняємось номерами…

***

Після занять я пішла на роботу, якраз сиділа в кабінеті, який ділила ще з двома співробітниками, як до нас зазирнула секретарка Макса Оля:

— Стеф, тебе викликає бос, зайди, будь ласка, прямо зараз. 

 — Добре, — я підвелася з-за столу і пішла за нею. 

Коли ми зайшли до кабінету, він сказав секретарці сходити йому за обідом і кавою, і тепер в прийомній і кабінеті не було нікого, окрім нас.

— Іди сюди, — він поманив мене пальцем до столу. Він сидів на своєму робочому місці.

 Я підійшла, усміхаючись. 

 — Ти щось хотів по роботі чи просто так?  — запитала, обнявши його за плечі. 

Він всадив мене собі на руки і торкнувся губами щоки:

— Скучив. Хотів тебе побачити, на планерці ж тебе не було через універ, як там все пройшло?

 — Добре, — сказала я. — Отримала підручники, дали нам план, за яким ми маємо працювати… 

І тут я згадала про запрошення на вечірку. Подумала, чи говорити про це Максу. Мабуть, потрібно сказати…

 — Мене запросив на вечірку один хлопець, можна мені піти? — запитала, дивлячись йому в очі. 

— Хлопець симпатичний? Мені ревнувати? — він усміхнувся. 

 — Симпатичний, — я усміхнулась. — Але ревнувати не потрібно. Я кохаю тебе, тож усі інші хлопці мене не цікавлять…

— Тоді я спокійний, — він чмокнув мене в щоку. — А тобі треба сходити, познайомитись, може, знайти подружок. Тільки будь ласка, не пий алкоголь з рук незнайомців. Можуть щось підсипати. І телефон заряди. 

 — Та я взагалі не буду пити, — я поклала голову йому на плече. — Не хвилюйся, буду поводитися чемно. 

— І якщо що дзвони мені, ну, раптом щось… Я приїду, обовʼязково, — додав Макс…

МАКС

Юриста довелось шукати самостійно. Не міг же я попросити секретарку знайти мені адвоката по розлученням… Весь офіс тоді гудів би про це. Мені ще пощастило, я ніколи раніше не мішав роботу і родину, тож про мене навіть чуток практично не ходило, власне, в нашій фірмі це було неприйнятно. Тільки через це я не боявся, що Стеф щось дізнається про мою родину раніше, ніж я сам їй все розповім. Але розповісти я хочу після того, як всі документи будуть оформлені.

— Я збираюсь залишити дружині і сину будинок і одну з квартир, — сказав юристу, досить молодому чоловіку в окулярах. — Собі залишу дві інші квартири. Машину Наталі також залишу їй, хоч і записана вона на мене, і купував її я. Так як Ден вже повнолітній, у нас не має бути особливих проблем з розлученням, правильно я розумію?

— Так, якщо ви з дружиною дійдете згоди, то проблем не повинно бути, — кивнув він. 

— А можемо не дійти? В сенсі… Я не дуже розумію, як це відбувається, — я зітхнув. — Типу, якщо ми не узгодимо якісь пункти, буде суд, правильно?

— Буває, що при розлученні одна сторона вимагає поділу всього майна, тобто, не лише машин чи квартир, а й бізнесу, — сказав юрист. — Тоді так, доведеться вирішувати все в судовому порядку. 

— Ні, Наталя не буде претендувати на мій бізнес, — я махнув рукою. — Правда, вона ще не знає, що я хочу розлучення. Вона, певно, може розізлитись.