Глава 35. Наталя

Сьогодні був день народження Сергія. Я підготувала йому подарунок, купила книгу, яку, я знала, він хотів прочитати. 

Коли прийшла на роботу, то одразу зазирнула до його кабінету. 

— Привіт! З днем народження, — усміхнулася і простягнула подарунок, запакований у красивий темно-синій папір і обгорнутий стрічкою. 

— Привіт, дякую, — він прийняв подарунок, а потім сказав: — Я сьогодні хотів трохи відсвяткувати. Тут же, на Дерибасівській, але не у нас в ресторані, на восьму вечора. Прийдеш?

 — Так, звичайно, але я ненадовго, щоб Макс не переживав, — сказала я.

— Добре. Поїдемо прямо з роботи? Разом, — запропонував Сергій. 

 — Я не проти, — сказала я. Все ж та дивна слабкість не проходила, може, я захворіла на грип? Але більше ніяких симптомів не було, тож я вирішила, що завтра здам аналізи, і тоді може виясню причину нездужання.  — Тоді я піду піджену всі справи, щоб вечір був вільний…

***

О пів на восьму я увійшла до його кабінету і побачила, що Сергій якраз збирався. 

— Я вже готовий, а ти? — запитав він, усміхнувшись. 

 — І я готова, — я усміхнулась. — Рідних попередила, тож можна святкувати…

Ми вийшли з ресторану і поїхали до набережної. Підʼїхали до ресторану, а коли увійшли досередини, нас провели в невеличку залу з усього одним столиком на двох. Стіл був святково накритий, а зала прикрашена. Я подумала, що це помилка, але Сергій відсунув один зі стільців і запросив мене сісти.

 — А я думала, що ти запросив багато гостей, — здивовано сказала я. 

— Пробач, я хотів провести цей вечір з тобою… Сподіваюсь, ти дозволиш, — відповів він неголосно. — Це моє єдине бажання в мій день народження.

Я відчула хвилювання при цих словах.

 — Так, звичайно, — пробурмотіла, відводячи погляд. Думала, що мабуть йому дуже важко, а я нічим не могла зарадити. Якщо я посиджу і повечеряю з ним, це ж не буде вважатися зрадою…

***

Після вечері Сергій запропонував відвезти мене додому. Я погодилась, але всю дорогу в машині панувала мовчанка. Лише коли машина зупинилася поблизу нашого будинку, я сказала:

— Дякую за такий гарний вечір! Ще раз з днем народження тебе!

— Дякую, — він раптом подався вперед і обійняв мене. — Дякую, що ти не пішла, коли зрозуміла, що ми там будемо тільки вдвох.

— Сподіваюсь, ти не думаєш, що між нами щось змінилося? — раптом вирвалось у мене. — Я б не хотіла засмучувати тебе…

— Ти не можеш мене засмутити, я щасливий, бо провів цей вечір з тобою, — він усміхнувся, а потім відвів погляд. — Добре. Йди.

 — До завтра, — я поцілувавла його в шоку і пішла до хвіртки. Коли вже заходила досередини, озирнулася й побачила, що Сергій так само стоїть і дивиться мені вслід…

Коли я увійшла до будинку, вдома був лише Ден. Я спитала, де батько, а він відповів. що ще не приходив з роботи. У Макса таке бувало й раніше, що він затримувався, тож я не хвилювалася. Навпаки, відчула полегшення, що сама прийшла раніше за нього. 

Я вимкнула світло і  лягла в ліжко, але сон щось не йшов. Думала про завтрашній похід до лікарні і чомусь це мене дуже непокоїло.  Через кілька хвилин таких роздумів почула, що двері відчинилися і до спальні увійшов Макс. Він підійшов до ліжка і я відчула, що він вже покупався на першому поверсі. Значить, думав, що я вже сплю, і не хотів будити?

Коли Макс ліг поруч, я прикинулася, що сплю і очікувала, що він обійме мене. Мені дуже хотілося, щоб він щось сказав мені, обійняв, поцілував, але він відвернувся до мене спиною і трохи потягнув ковдру на себе. Можливо, він за щось ображається на мене? Чи я вже не приваблюю його так, як десять чи хоча б пʼять років тому…

***
привіт, якщо вам цікаво читати книгу, будь ласка, підпишіться на мою сторінку і поставте книзі сердечко:) а ще буду рада, якщо ви поділитесь враженнями(сварити героїв можна))) ну і не забувайте додати унигу до бібліотеки, щоб не загубити :)