Глава 14. Вона — моя дружина

НАТАЛЯ

Я прокинулась в обіймах Макса і почувала себе найщасливішою на світі жінкою. Коли трохи поворухнулася. він теж розплющив очі і усміхнувся. 

— Доброго ранку, — я відчувала до нього таку ніжність, як колись давно, коли ми тільки почали зустрічатися. Значить, все ж можна все почати спочатку…

— Добрий ранок, — він чмокнув мене в губи. — Які плани на сьогодні?

— Після роботи я абсолютно вільна, — сказала, проводячи пальцями по його щоці. — А що, ти хочеш мене кудись запросити?

— Сьогодні буде трохи важкий день після виставки, бо відчуваю, вони там всі розслабились. Але я постараюсь не надто затримуватись. Тільки перевірю всі партії, у нас скоро відвантаження в супермаркети, це все треба проконтролювати, — відповів Макс. — Щодо Дена… Ти точно впевнена, що варто його відпускати? Я боюсь, як би він не накоїв дурниць. А виїжджають вони вже сьогодні ввечері. 

 — Хай їде, — сказала я. — Он син наших кумів у його віці вже поїхав навчатися за кордон. Пора і нам дати Дену трохи більше свободи. Це ж для його користі.  Скажемо. хай щодня дзвонить, щоб ми знали. що у нього все добре…

— Але мене турбують ці його друзі. Ця компанія… — продовжував Макс. — Якось мені неспокійно. 

— Ми ж знаємо цих хлопців, вони всі разом вчаться. Це не якісь наркомани чи злочинці, — заспокоювала його я. 

— Добре, — він зітхнув. — Хай їде. Але якщо проштрафиться, більше я його не відпущу. 

 — Тоді так йому й скажи. Думаю, не проштрафиться…

***

Коли я прийшла на роботу і побачила Сергія. то згадала вчорашній день, і мені стало соромно. Я не мала провокувати Макса. використовуючи для цього Сергія. Це неправильно.

 — Привіт. — сказав він. — Що там вчора. Макс не дуже бушував?

 — Та ніби ні, — я знизала плечима. — Але я от думаю, може мені піти з роботи? Мучить совість, що мало часу приділяю родині…

— Це через мене? — він подивився на мене сумним поглядом. — Через те, що я тобі зізнався?

— Ні, але… — я опустила погляд на свої руки. — Мабуть, я не повинна використовувати тебе, щоб змусити Макса ревнувати. Вчора все було неправильно… І мені тепер соромно і перед ним, і перед тобою…

— Що саме було неправильно? Ти ніяк йому не зрадила, — він зітнув. — Ти — найкраща, я не розумію, чому він не цінує тебе. Але якщо ти переживаєш за те, що я буду приставати до тебе… — Сергій закусив губу, зробив паузу, а потім зітхнув і сказав: — Добре, я пообіцяю, що не буду. Просто буду поруч, як і раніше. Не дозволю собі зайвого. Не кидай ресторан, це ж практично і твій бізнес, ти вклала в нього душу. 

— Мені дуже хочеться працювати тут,  — зізналась я. — І Макс не проти, він каже, що не хоче, щоб я сиділа дома. Але мені незручно, що через мене у вас натягнуті стосунки. Ви ж так дружили раніше…

— Хіба ти не маєш радіти, — він опустив погляд. — Він тебе ревнує. Значить, все у вас непогано. 

— Думаю, що він кохає мене, — я згадала цю ніч і здається, почервоніла. — Знаєш, я думаю, що тепер все має налагодитись. Просто не даватимемо йому підстав для ревнощів, і все буде добре…

МАКС

Я все ще кохав Наталю. Сьогодні зрозумів це остаточно. Так, у нас були проблеми, і саме я в них винен. Я не говорив з нею, я пішов на повідку у своїх ницих бажань. Я був дуже винний перед нею, але все ж вірив, що ми зможемо з цим впоратись. Все, що мені треба, це покинути Стеф. І більше не відкладати цього. 

Однак спочатку я маю поговорити ще з деким. 

З Сергієм ми колись дуже тісно спілкувались. Та навіть до знайомства зі Стеф ми були доволі близькими приятелями, майже друзями. Але коли я перестав з ним спілкуватися, він, схоже, вирішив підкотити до моєї дружини.

Рішення прийшло спонтанно. Я покликав його в бар, а Сергій на диво легко погодився. 

Коли я ввечері виходив з дому після вечері, Наталя здивовано запитала:

— В тебе ділова зустріч? Так пізно?

— Ні, — я похитав головою. — Не зовсім. Зустрічаюсь з Сергієм.

Вирішив, що не буду цього приховувати. Все одно той потім може все розпатякати, тож…

— Є якась причина? — вона одразу насторожилася. — Щось трапилось?

— Ні, все добре, — я подався вперед і чмокнув її в губи. 

— Тоді йди, звичайно, — Наталя усміхнулась. — Тебе чекати чи лягати спати?

— Ну, думаю, буду десь за пару годин, — прикинув я. Зараз була восьма. — Десь об одинадцятій. 

 — Тоді почекаю. Почитаю книгу, якраз купила новий роман, та все не було часу з ним ознайомитись…

Я кивнув, ще раз поцілував її і вийшов з будинку…

***

Коли я зайшов до бару, то не одразу помітив Сергія. Довелось озиратись і шукати його поглядом. Знайшовся він за віддаленим столиком. Я пройшов до нього і сів навпроти. Він одразу налив мені віскі. Вже все замовив і без мене. Віскі, закуска, лимон. Вода, щоб розбавляти або запивати. 

Я взяв склянку і відпив гіркого напою. Тепло розлилось тілом. Тепло і терпкість.