Глава 25. Максим. Раз і назавжди

— Останнього разу у Кості ти…. напився, — я ледь стримував себе. Син зовсім обнаглів і від рук відбився!

— Ну я ж пообіцяв, що більше такого не повториться! Ти мені не віриш?

— Мені не подобається твоя дружба з Костею. Знайди собі нову компанію! — продовжив наполягати я.

— Ти думаєш, мені десять років? — обурено вигукнув він. — Та і в десять років іншим дітям батьки не вказують, з ким дружити, а з ким ні! Я вільна людина! І мені уже є вісімнадцять! Можу зовсім піти від вас і жити сам!

— Навіть якщо і підеш, то прибіжиш назад за пів дня! Бо гроші давати я тобі не буду! — я теж підвищив голос. 

 — Я й сам зароблю, — він  підвівся з дивану. — Влаштуюсь на роботу офіціантом, або на заправку. Не буду вам надокучати. Мабуть. вам обом стане легше, якщо я піду!

— Наталю, скажи йому! — я, чесно кажучи, розгубився. Вперше син витворив щось подібне. 

 — Давайте всі заспокоїмось, — сказала Наталя. — Дене, я не думаю, що тобі конче потрібно іти з дому. Ти можеш знайти роботу, це гарна ідея, і будеш почуватися більш самостійним. Але, якщо ти далі житимеш із нами,  тобі не доведеться віддавати все зароблене за оренду житла. І тато не буде тобі забороняти ходити і їздити, куди ти хочеш. Але ти пообіцяй, що ніякого алкоголю і наркотиків.Пива можеш випити і все.. Якщо ж порушиш цю обіцянку, то доведеться переглянути нашу угоду…

Коли ми розібрались з сином, то пішли до спальні. Я все ще відчував якесь напруження між нами. Вперше подумав, що, може, я дійсно маю піти від неї. 

Раніше не замислювався над цим, думав, що Стеф — це все ж тимчасове захоплення, але зараз розумів, що зі Стеф мені було комфортніше. І справа була не в сексі, чи зовнішності. Справа була в беззаперечній вірі Стеф у мене. Певно, мені хотілось виправдати її очікування…

Коли ми зайшли до кімнати, я скинув піджак і розвʼязав краватку. Подивився на дружину, вона теж розстібнула сукню і зняла її, залишилася в білизні, а потім накинула халат. 

— Ден уже дорослий, — сказала вона з якимось сумом. — Скоро зовсім вилетить із нашого гнізда. І що тоді залишиться у нас з тобою? 

— Не знаю, — я зітхнув. Чомусь теж стало сумно. Колись ми дуже сильно кохали одне одного, але зараз цього не було. І не тільки з мого боку. Наталя теж змінилася.

 — Чи це у всіх так відбувається? — сказала вона, присівши на край ліжка. — Я не впізнаю тебе, ти ніби став зовсім іншою людиною…

— Пробач, — я підійшов до неї і сів поруч. Торкнувся кінчиками пальців її долоні. Було якось боляче. Я не думав, що вона сама почне подібну розмову.

 — Може, щось можна змінити? Я дуже хочу, щоб ми були разом, може, варто просто поговорити, що кого не влаштовує, і спробувати це виправити?

— Давай, — я зазирнув їй в очі. — Що тебе не влаштовує, Наталю?

Я знав, що її точно не влаштовує, але вона про те не знала. І від того почувався ще більш паршиво. Я маю кинути Стеф. Остаточно. Раз і назавжди. Тоді все може налагодитись.

 — Мені б хотілося, щоб ти мене любив, хоч трішечки, — раптом з її очей покотилися сльози. — Коли любиш, не робиш боляче…

Мені самому стало боляче від її слів. Я буквально відчув цей її біль. Рука потягнулась до її щоки, стираючи сльозинки. Я ж так сильно кохав її… Кохав безмежно. Готовий був звернути гори заради неї. 

— Я не хочу робити тобі боляче, — зізнався тихо, торкаючись губами її щоки і зціловуючи сльозинку з іншої щоки. 

— Я дуже хочу, щоб ми були щасливі, як колись… Хочеш, я піду з роботи? Буду сидіти вдома? — запитала вона. 

— Ні, не хочу, — я продовжив гладити її по щоці. — Ти любиш цю роботу. Я хочу, щоб ти займалась тим, що любиш.

 — Ти ревнуєш мене до Сергія, — вона обняла мене і поклала голову мені на плече. — Але я кохаю тільки тебе. — Ти ж знаєш, ти був у мене перший, і єдиний. 

Я сковтнув слину. Відчував себе максимальним покидьком. Вона завжди кохала мене, і я це знав. Я не сумнівався, що Наталя нізащо б не перейшла межу з Сергієм. Вона б не стала. 

Я видихнув і подався вперед, торкаючись губами її губ і заплющуючи очі. 

Наталя відповіла на поцілунок, так пристрасно, як уже давно не цілувала мене.

— Ти найкращий, — шепотіла вона. — Мені ніхто не потрібен. крім тебе…

А я цілував. Цілував і ще раз цілував її. Я був не гідний цих її слів. Але, може, все ще дійсно можна виправити…

Моя долоня опустилась їй на талію. Наталя завжди приваблювала мене, і зараз теж приваблювала. Серце билось частіше, подих збивався, поцілунок пʼянив, як колись, у юності.  Її шкіра під пальцями була такою теплою і піддатливою. Вона вся була теплою, ніжною і піддатливою. 

Заводила мене. Заводила все так само, як раніше. 

Я вклав її на ліжко і продовжив цілувати, опускаючись поцілунками все нижче і нижче. Колись я хотів покласти до її ніг весь цей світ, зробити її щасливою. 

Вона стогнала, хапаючись за мене так, немов я міг зникнути, вона вимовляла моє ім’я, повторюючи його знову і знову…

А я думав про те, що мені час зробити вибір, раз і назавжди…