Глава 24. Максим

Коли Стеф пішла і я повернувся до одного з наших павільйонів, майже одразу знову поринув у роботу. Наталя з Сергієм прийшли аж за декілька годин. Поки її не було, я навіть не думав про неї, але коли вона знову обʼявилась з ним, в мені прокинулись ревнощі. 

Павільйон вже мали ось-ось закривати, дівчата рахували касу. 

— Максе, може, сходимо всі втрьох в якийсь бар? — запропонував Сергій. — Хороший вечір треба гарно продовжити, — і підморгнув моїй дружині.

Я і сам поглянув на Наталю, хотів побачити її реакцію на це все.

Вона дивилася на мене спокійно. Я очікував, що буде вибачатися і виправдовуватися. але вона поводилась так, немов і не відбулося нічого особливого. 

— Мабуть, Макс втомився, — сказала Наталя, коли мовчанка трохи затягнулась. 

— Так, я їду додому, — я кивнув. 

Спеціально підкреслив це "я", Сергія я ігнорував. Ми колись дуже дружили, але зараз… Він зовсім обнаглів. Хоча, мене самого бісила моя поведінка. Мене так сильно тягнуло до Стеф, я хотів бути з нею сьогодні. Знову піддався і погодився на зустріч післязавтра…

Я просто відвернувся і почав збирати свої речі, а коли зібрав, то знов поглянув на Наталю.

 — Поїдемо? — запитала вона. — Чи маєш ще якісь справи?

— Я ж ніби українською сказав, що їду додому, — я знизав плечима. Був роздратований. Вся ця ситуація бісила мене. 

 — Тоді до завтра. — вона усміхнулася Сергієві. — Зустрінемось на роботі…

— Так, до зустрічі, — він приобійняв її за плече і чмокнув в щоку.

Я ніколи раніше не звертав уваги на подібні прояви незрозуміло чого між цими двома. Просто розвернувся і пішов в зону паркінгу. Наталя пішла за мною, але не побігла, як би робила раніше, а пішла спокійно, навіть не намагаючись наздогнати мене. 

Вже коли ми сіли в машину, я мало не зірвався і не сказав їй, що думаю про це все. Але все ж стримався, бо згадав про Стеф. 

Їхали додому мовчки. А вже коли вийшли з машини, Наталя сказала:

— Ти ще довго будеш злитися?

— Не знаю, — відповів чесно і зазирнув їй в очі. 

— Ми з Сергієм лише друзі, не ревнуй, — промовила вона і провела долонею по моїй щоці. 

— Ревную все одно, — треба було визнати цей факт, і я його визнав.

 А коли ми зайшли до будинку, то побачили Дена, який сидів у вітальні і ніби спеціально чекав на нас.

— Мамо, тато, привіт, я хочу поїхати післязавтра до Львова, на тиждень, — заявив він, не давши нам продовжити нашу розмову. 

Після того, що трапилось у його друга на будинку, я був категорично проти.

— Не думаю, що це хороша ідея. І що робити у Львові влітку? В Одесі і відпочивайте, — сказав я. — І ночуй вдома. 

— Там буде музичний фестиваль, — сказав він. — І нас із хлопцями з нашого гурту запросили там виступити!

— Я все одно проти, — я подивився на нього багатозначним поглядом, який мав означати щось типу такого: "якщо не хочеш, щоб мама все дізналась, просто слухайся мене".

— Та хай поїде, — раптом стала на бік сина Наталя. — Він уже дорослий, не можемо ми його вічно тримати на короткому повідку…

— З ким ти хочеш їхати? — запитав я насуплено. 

— З Костею і Антоном, ну ти ж їх знаєш… — він благально дивився на матір. 
 

***
в книгу додано пролог, він поставлений перед першим розділом… пролог від Наталі…