Глава 20. Максим

Наталя затримувалась. Мала вже приїхати, ще десь годину тому, але не їхала. А мені вже ось-ось  треба було виходити, щоб їхати на виставку. 

Мене дуже розізлило те, що вони були в одному номері, але з іншого боку, не мені її сварити, коли я сам… Чому я не можу просто покинути Стеф? Це вище мого розуміння…

Коли я вже хотів виходити, Наталя таки зайшла до будинку. Вона обняла мене і запитала:

— Ти образився за той номер?

— Ти йому подобаєшся, — я зітхнув.

Наталя дійсно була красивою і доглянутою жінкою. Вона завжди подобалась мені зовнішньо. Тоді чому я не зміг встояти перед Стеф? Навіть не так, чому я просто не заблокував її номер після того, як переспав там, в передмісті? Кляті питання не давали спокою. А найжахливіше було думати, якою мала бути на них відповідь, щоб все сталось, як сталось.

— Але, якщо це й так, то це не значить, що між нами може бути щось окрім дружби, — вона зазирнула мені в очі. — Я ненавиджу брехню, тому не думай, що я щось приховую від тебе. Просто якось так по-дурному склалися обставини, що в мене не вийшло тобі про це розповісти…

— Я довіряю тобі, ти завжди була хорошою, — я пригорнув її до себе. 

— Я теж довіряю тобі, — сказала вона з усмішкою. — Рада. що це непорозуміння позаду. Я скучила за тобою!

— Мені треба їхати перевіряти наші павільйони на виставці, — я зітхнув. — Цього разу я орендував два в різних частинах площі, щоб охопити максимальну кількість людей. Там будуть дегустації, сподіваюсь, ми знайдемо нових поціновувачів. Хоча, це більше репутаційна штука, ніж для заробітку.

— Може, мені поїхати з тобою? — запитала вона. 

— Ти тільки з відрядження, відпочивай, — я чмокнув її в губи. 

— Ну добре, бо щось я справді втомилась, — вона поправила мені комір. — Буду чекати твого поврнення. Приготую щось смачненьке!

— Домовились…

***

Підготовка йшла, як треба. Павільйони мали прекрасне розташування, а ще вигідно виділялись серед сусідніх кольорами оформлення. Робити акцент на аутентичності і національній символіці, здається, було хорошим рішенням, бо більшість павільйонів були оформлені в червоні кольори і на їх фоні ми дійсно виділялись. 

Люди підходили, куштували, купували на обох точках. Також до нас підходили і власники різних закладів: ресторанів та навіть мереж готелів.

Одному з них сподобалось вино і він поцікавився цінами.

— Для бізнесу у нас окремі прайси, — я простягнув власнику мережі ресторанів, його звали Тимур, наш каталог для бізнес-партнерів. — Вам пощастило, бо я — власник заводів, на яких це вино виробляється.

— Радий знайомству. — він узяв каталог і почав роздивлятися. — Як вдало я вас зустрів, ми якраз зібралися шукати нового постачальника!

— Я готовий обговорити деталі в офісі, коли вам буде зручно. Скажіть необхідні обсяги, і мої люди порахують вам все прямо зараз, а після виставки вже обговоримо деталі…

Ми поговорили ще трохи, обмінялись контактами. Я поставив задачу, щоб мої вже зараз прикинули, що ми могли б запропонувати цьому ресторатору. 

А потім мені на телефон прийшло сповіщення:

“Привіт, мої колеги збираються на виставку, у нашого заводу там є своя точка, я теж хочу прийти. Зустрінемось?”

Я усміхнувся. Я дуже хотів побачити її, хоч і мав тут дуже багато справ, тож одразу написав:

"Так, давай. Я зможу відійти на півгодини-годину, перекусимо щось разом. На жаль, в інший час буду трохи зайнятий, не образишся?"

“Звісно, ні, — вона поставила веселий смайлик.  — Тоді, коли вже буду тут, маякну…”

Прочитавши це повідомлення і поставивши на нього реакцію у вигляді сердечка, я побачив, що до мене наближається Наталя… у супроводі Сергія.