Глава 19. Наталя. Ми лише друзі...

Я вийшла з душу. і побачила, що Сергій вимкнув у "вітальні" світло. На екран був виведений фільм “Сніданок у Тіффані” з моїми улюбленими акторами Одрі Хепберн і Джорджем Пеппардом. Я так давно не бачила цей фільм, і здивувалася, що він досі пам’ятає, що колись я казала, що люблю його. 

 — Ти мене здивував, — я усміхнулась. — Думала, обереш щось сучасне. 

— Ну, ти ж сама казала, що любиш цей фільм. А я не уявляю Макса, який би включив його для тебе, — він знизав плечима. — Сідай, — він поплескав долонею по дивану біля себе. 

Я сіла, причому якось так, що торкнулася його, це було ненароком, але відсунутися одразу було б неввічливо. Відчувала тепло його тіла, аромат його одеколону. Це було трохи хвилююче… Я все ж, через пару хвилин, ніби бажаючи змінити позу, відсторонилася. Не хотілося, щоб він думав. що я зробила це спеціально. 

Ми дивились фільм і пили вино.  Раптом я згадала, що забула подзвонити Максу. Але вже було досить пізно. подумала. що він міг прийти з роботи втомлений і заснути. а мій дзвінок розбудив би його. Звичайно, можна було б написати повідомлення. але зараз, при Сергієві. це виглядало б неввічливо. коли б я дістала телефон і почала в ньому кацати. Тому вирішила, що завтра вранці вже точно наберу його…

Фільм закінчився, і я сказала:

 — Дякую за такий гарний вечір!

— І тобі дякую, — він якусь мить ніби вагався, його рука була надто близько до моєї, але я трохи відсунула свою долоню, і тоді Сергій встав з дивану і відвів погляд. — Добраніч, Наталю. 

 — Добраніч, — я  теж швидко встала. — До завтра!

Коли зайшла до спальні, серце чомусь билося дуже часто. Я ще раз подумала про те, що необхідно завтра подзвонити Максу, і одразу заснула…

***

Зранку, при Сергієві, мені було якось незручно дзвонити. І я подумала, що коли ми вже будемо на конференції, відійду кудись і наберу Макса. Але коли я опинилась на самоті, то, почавши шукати в сумці телефон, не знайшла його. Невже мобільний вкрали? Хоча раптом згадала, що поставила звечора в номері на зарядку і забула забрати його. 

Повертатися в готель лише заради телефону і  пропускати через це частину конфернції не хотілося. Тому я вирішила. що вж обов’язково подзвоню Максу увечері. 

Зайшовши ж до своєї спальні і взявши телефон до рук, очікувала побачити пропущені від чоловіка, але їх не було. Він не подзвонив і не написав. Невже образився, що цього не зробила я, і через це вирішив тж пограти в мовчанку?

Я швидко набрала його номер. 

— Привіт, — сказала, коли почула знайомий голос. — Вибач, що так довго не дзвонила… Я забула мобільник у номері…

— Привіт. Зрозуміло. Як поселились? — запитав Макс.

— Все добре, — я вирішила, що не буду по телефону розповідати про спільний номер. Краще зробити це віч-на-віч.  — А в тебе як справи?

— Та от якраз подзвонив водієві Сергія. Цікаво, що він сказав, що ви зняли один номер на двох. 

Я відчула злість, що він ніби шпигував за мною. Значить, не довіряв? Може, спеціально підкупив того водія, щоб він докладав про зміст кожної нашої розмови. 

 — Не чекала такого від тебе, — сказала холодним тоном. — Що будеш дзвонити водієві, щоб він шпигував за нами. 

— Я дав тобі шанс пояснити, але ти сама вирішила сказати, що "все добре", — хмикнув він. 

 — Бо все й справді добре. Ми ночували в різних кімнатах, якщо тебе саме це цікавить. Ти ж знаєш. я не розумію людей. які зраджують. Якби я раптом закохалася в когось. я б тобі про це сказала. А з Сергієм ми лише друзі…

***

Привіт, не забудьте додати книгу до бібліотеки, якщо читаєте) також, якщо вам цікаво, поставте, будь ласка, сердечко) дякую