17. Максим. Неочікувані слова

Підготовка до виставки-ярмарки йшла за планом. Ми відібрали найкращі сорти, найкращі пляшки найкращих років і були повністю підготовлені в технічному плані. Я все ж не дав собі остаточно розслабитись і не забив на роботу, хоча боявся, що через стеф можу і забити. От і зараз, завершуючи справи, я написав їй, запитавши, як проходить її перший робочий день. 

"Привіт, як перший робочий день? Все нормально?" 

“Привіт, — відповіла вона. — Наче все добре. Правда, Віктор Миколайович запитав, хто ти мені, а я трохи розгубилася і сказала. що ти друг мого батька. Нічого, що я так сказала?”

"Так, все правильно, молодець. Він взагалі трохи бабій, тримайся від нього подалі." — раптом написав я. Тільки зараз про це подумав. Чорт… Я ж не планував бути зі Стеф… Я хотів просто влаштувати її життя. 

“Ну, я лише раз його побачила, а взагалі я переважно була з Мариною. Вона еколог, а я, виходить, її помічниця”, — відповіла вона. 

"Зрозуміло. І як ця Марина? Тобі комфортно?" — не знав, чому так переживав за Стеф. Певно, тому що відчував певну відповідальність за неї. І провину. Так, це все відповідальність старшого і провина за обман. 

“Вона хороша, все мені розказала, показала, взагалі, мені тут подобається, — вона поставила смайлик. — Дякую, що влаштував мене сюди.”

"Я дуже радий, що тобі подобається, Стеф. Повечеряємо разом? Ти вже скоро звільняєшся?" — я не планував цього, але слова самі вирвались. Навіть в повідомленнях я не міг не намагатись бути поруч, це мене дивувало. Але сьогодні я тільки побачу її. І нічого більше. Даю собі слово.

“Так, я буду дуже рада. Звільняюся через годину”, — тут же прилетіла відповідь. 

"Тоді зустрінемось в ресторанчику? Я якраз теж завершу справи? Доїдеш за адресою, яку скину? Щоб не витрачати час на дорогу, добре?"

“Так, давай.  Правда, я ще не дуже добре знаю місто, то візьму таксі, можна?”

"Само собою. Тоді зустрінемось там…"

***

Чомусь тільки зараз, коли їхав до ресторану, згадав про Наталю. Вона навіть не подзвонила, як в них там, чи все в порядку… Син теж поїхав до друга, але той хоча б дзвонив на відео і показував, що там немає вечірки. Та і був тверезим… Я навіть в якусь мить подумав набрати Сергія. Ми раніше були доволі близькими друзями, але зараз, через різний бізнес, стали менше спілкуватися. 

Раптом згадав, що віддав йому свого водія буквально місяць тому. Цікавість, чим же вони так зайняті, перемогла і я набрав його:

— Привіт, Антоне, це Максим. Ще памʼятаєш? — запитав я, коли той взяв слухавку. 

 — Привіт, звичайно, пам’ятаю. — відповів той. 

— Слухай, не в службу, а в дружбу… Скажи, як там моя дружина? А то щось не дзвонить, — я не став юлити і запитав практично прямо.

— Наче все добре, — відповів він. — Зараз на банкеті для учасників конференції. Може, вона вже з готелю подзвонить?

— А в машині ти нічого не чув? Ну, про їхні плани, не знаю… — продовжив допитуватись я. Я знав, що люди мого кола спокійно говорять при водіях, особливо коли дорога довга. Все ж, це не стороння людина і йому завжди можна довіряти.

— Та ніби нічого особливого, — він на мить задумався. — Говорили, що готель переповнений і вдалося забронювати лише один номер…

***
привіт, вам цікаво читати цю книгу? Поставте книзі сердечко, якщо цікаво, дякую ♥️