Глава 13. Наталя

Було не такою уже дивиною, що Макс сказав після вечері, що його викликають на роботу, щось термінове, але він скоро повернеться. Таке й раніше траплялось. Тому я не хвилювалася через це. 

Більше непокоїло мене, як йому сказати, що нас із Сергієм запросили на конференцію, яка відбудеться в Києві. Вона триватиме два дні, тож принаймні одну ніч мені доведеться провести в готелі, а ще ж дорога… Втім, проблем не було б, якби я їхала сама. Я знала, що Макс ревнує мене до Сергія. Хоча й не давала ніяких підстав для цього. 

Він не один раз говорив, що краще б я пішла з роботи, адже у нас достатньо грошей, він буде давати мені скільки завгодно, аби я більше часу проводила вдома. А коли я відмовилася, мовляв, його самого майже ніколи немає вдома, то він розгніваався і заявив, що для мене важлива не робота, а Сергій, тому я й не хочу залишати цей ресторан. “Хочеш бути поряд із своїм коханцем!” — так і заявив. Потім, правда, вибачався, казав, що погарячкував. Адже вони з Сергієм друзі, і він має довіряти йому. Але неприємний осад все одно залишився…

От і зараз я не лягала спати, очікуючи повернення Макса, а він чомусь затримувався. Не буде ж він ночувати на роботі?  

Минуло дві з половиною години після того, як він поїхав, і я почула, що двері відчинилися і він зайшов до будинку. 

Вийшла в передпокій, побачила, що він ніби не сердитий, мабуть, ті проблеми, про які він говорив, благополучно вирішились. 

— Привіт, — сказала я. — Хочеш повечеряти, чи підеш спати?

— Привіт, так, треба щось зʼїсти. Тільки швидко душ прийму. Цілий день в костюмі, задовбався, — він розвʼязав краватку і кинув її на пуфік в передпокої і одразу пішов вглиб будинку, прямо повз мене. — Буду за десять хвилин.

Я тим часом пішла на кухню і розігріла вечерю. 

Коли він повернувся, все вже було готове. Я сіла навпроти нього і налила собі чаю. 

 — Як твоя робота, все добре? — запитала обережно, плануючи все ж перевести розмову на своє відрядження. 

— Дещо пішло не так, як я планував. Але інколи неможливо робити все за планом, як би не хотів, — він зітхнув. — Є речі і обставини сильніші за нас.

— Ну, принаймні, нічого серйозного не сталося? — я зазирнула йому в очі. 

— Ні, все під контролем, — він зітхнув і підсунув до себе тарілку. — Я сам зробив вибір займатись тим, чим займаюсь. Я мав бути готовий до наслідків так чи інакше. Один з наслідків — це саме подібні ситуації. 

— Це добре, — я набрала в груди повітря і продовжила. — А мені треба поїхати у відрядження до Києва. Там буде конференція для керівників в сфері ресторанного бізнесу. 

— Сама їдеш? — Макс зазирнув мені в очі. 

— З Сергієм, — відповіла я, намагаючись триматися якомога спокійнше. — Ну,  він же твій друг, не думаю, що це якась проблема, я ж не з кимось чужим їду…

Він якусь мить мовчав. Бачила, що все ж трохи підтиснув губи, але всього на мить, а потім сказав:

— Так, це не проблема, ти маєш рацію.

— Ти ж не засмутився? Це всього на два дні, — я підійшла до нього і обняла за плечі. — Надовго б я не поїхала. Не хочу залишати тебе… Я тебе дуже кохаю…

Він потягнув мене до себе і всадив собі на руки. Зарився обличчям мені в волосся, я відчувала його теплий подих на моїй шиї. Його руки погладили мене по талії, а потім губи торкнулись ніжної шкіри біля вушка. 

— Ходімо до спальні? — тихо запитала я. Дуже хотіла зараз опинитися в його обіймах. Хотілося ніби знову повернутися в часи нашої юності, коли ще не було всіх цих проблем дорослого життя, а були лише ми і наше кохання…

— Ден додому прийшов сьогодні? — раптом запитав Макс. 

— Так, він у своїй кімнаті, — відповіла я. 

— Добре, — він погладив мене по спині. — Ходімо до спальні…

***
привіт, якщо вам цікаво читати цю книгу, поставте їй сердечко:) дякую