Глава 12.  Максим. Я не кохаю тебе

Вмивання холодною водою все ж трохи допомагають. Не торкатися її зайвий раз. Просто не торкатися. Попити чай і піти. Потім допомогти з універом, ще чимось. А потім тихенько зникнути. Відплатити за те, що я покидьок і використав її, а потім зникнути.

Кивнув сам собі у дзеркало. Чомусь відчував себе підлітком в пубертаті, а не дорослим чоловіком. Це трохи дратувало. 

Коли повернувся, ми дійсно почали пити чай. Стеф ще й якесь печиво прихопила, і в кухні відразу стало затишно. Здавалося, вона однією своєю присутністю створює якусь святкову атмосферу. 

— Завтра почну шукати роботу, — планувала вона. 

— А що з навчанням? — одразу запитав я. — Ти взагалі на кого вчишся? Не думала піти вчитись очно?

— На еколога, — відповіла вона.  — Не знаю. чи можна перевестись, мабуть.. треба буде більше платити за навчання…

— І воно тобі цікаво? Екологія…  — запитав я. Я здивувався, не очікував, що вона вчиться на когось такого. 

— Так, цікаво. — вона кивнула. — Дуже люблю природу. Але, мабуть, зараз я роботи за спеціальністю не знайду, я ж лише на другому курсі. Може, десь влаштуюсь офіціанткою, чи продавчинею…

Коли уявив, як Стеф буде подавати якимось мужикам їжу і вони будуть до неї клеїтись, одразу стало якось неприємно на душі. 

Взяти її до себе я само собою не міг. Не хотів, щоб хтось розповів їй про мій сімейний стан, чи щось таке.

— Я подумаю, що можна з цим зробити. У мене багато знайомих в місті. Може, щось підшукаємо з екологією, — я взяв її за руку. — Дай мені тиждень, не шукай поки що нічого іншого. 

 — Добре, — вона кивнула. — Не буду. Дякую за допомогу!

— Нема за що, — я торкнувся губами її долоні.

Клятий аромат продовжував зводити з розуму. Треба їхати, поки не зірвався…

— Я, певно, поїду, — хоч і сказав ці слова, стиснув її долоню трохи сильніше. Мої дії, думки і слова не співпадали одне з одним. 

 — Може, залишишся? — вона глянула спідлоба, немов їй було соромно за таке запитання. 

— Дуже хочу, але… — сказав на видиху і торкнувся губами її губ, однак майже одразу відірвався від них. Вона так дивилась на мене… Господи, ну чому вона так дивилась?

Я сковтнув слину і знов подався вперед, цілуючи її. І гальма просто знесло. Поцілунок одразу був глибшим. Я потягнув її за руку до себе, вона вмостилась в мене на руках і вже, певно, зрозуміла, наскільки сильно я хочу цього…

— Стеф… — прошепотів їй в шию. 

— Я кохаю тебе, — відповіла вона. — Це так чудово! Я й не думала, що це буде так…

— Я теж не думав, — тільки й міг сказати. А потім таки поцілував її. Гальма не спрацювали. Руки почали жити своїм життям і блукати таким бажаним тілом, а весь здоровий глузд просто вивітрився. Вона пʼянила мене і я вже не міг думати ні про що інше, тільки про неї.

Стеф обійняла мене і міцно притиснулась, я чув її прискорене дихання і як вона тремтіла всім тілом. Я і сам тремтів, як клятий школяр в свій перший раз. 

Підхопив її на руки і встав прямо з нею. Поніс з кухні, не припиняючи цілувати. Вона теж цілувала мене, я здивувався, що така юна і недосвідена дівчина була такою пристрасною.  

"Я не кохаю її… Нічого такого. Я не відчуваю того, що відчуває вона", — думав я, коли вклав її на ліжко і навис зверху.

От тільки коли наші погляди зустрілися, серце знову пропустило удар, а потім забилось швидко-швидко з новою силою. Я подався вперед і знов поцілував її, прикриваючи очі.

Я не кохаю її… Вона просто дуже красива. Вона просто дуже ніжна… Дуже довірлива. Мені просто дуже добре поруч з нею…

Кожна нова думка супроводжувалась поцілунком. Я цілував її губи, опускався на шию, руками блукаючи по такому звабливому тілу. Стеф заплющила очі, на її обличі застигла легка усмішка, все її тіло здригалося від моїх доторків… 

"Я не кохаю тебе…"

Продовжував повторювати це, як мантру, припадаючи до її губ. Але чомусь в цю мить відчував, що, схоже, я потрапив в пастку… Я обманював. І тепер вже не тільки Стеф і Наталю…

***
привіт, ставте книзі сердечко, якщо вона вам подобається) ну і буду рада коментарям