Глава 11. Максим. Я знов починаю себе ненавидіти...

Я стояв і вдихав аромат її парфумів, що змішувався з її власним ароматом, від якого сходив з розуму. Стеф робила зі мною щось дивне, щось таке, що я не міг контролювати.

Губи самі потягнулися до її губ. Коли торкнувся їх, ніби знов відчув себе живим. 

Мимоволі обійняв її сильніше, все ж, в глибині душі мені хотілось, щоб Стеф була моєю і тільки моєю. Який же я все ж таки покидьок… 

— Я дуже рада знову побачити тебе, — усміхнулась вона. 

— Я теж, — я не обманював. Незважаючи на те, що це все може зруйнувати моє звичне життя, я був дуже радий бачити її, торкатися… Це було так ірраціонально і несхоже на мене, але я не міг нічого з цим зробити. 

Хотілось зараз все кинути і піти з нею до квартири. Піти і залишитись там. 

— Гарний будинок, це тут твоя квартира? — Стеф з цікавістю озиралася навкола. 

— Тут одна з моїх квартир, — я майже не обманював, в принципі, так і було. — Так, ти будеш жити тут, на останньому поверсі. Ходімо, я все тобі покажу…

Коли ми зайшли до квартири, Стеф з цікавістю озиралась навколо. Тут було чотири кімнати, квартира знаходилась практично в самому серці Одеси. 

— Тобі подобається тут? — я поглянув на Стеф. 

— Так, дуже! Вона така велика! — Стеф явно була вражена. — Я думала, це однокімнатна чи двокімнатна…

— Мені подобається, коли ти усміхаєшся, — я підійшов ближче і торкнувся долонями її талії. 

Мене тягнуло до неї немов магнітом і опиратись цьому потягу було фізично боляче. Знову цей аромат, від якого зносило дах… 

— Стеф… 

 — Я скучила за тобою… — тихо промовила вона. 

— Я теж скучив, — торкнувся губами її щоки десь біля шиї. 

Серце одразу почало битись швидше. Я не хотів більше зближатись, але знаходитись поруч і не торкатись її було вище моїх сил. Такого зі мною ще ніколи не було… 

— Ти дуже поспішаєш? — Стеф зазирнула мені в очі. 

— Ти щось таке дивне робиш зі мною, — прошепотів їй на вухо, губами захоплюючи мочку. 

 — Що? Я нічого не роблю, — усміхнулась вона. — Просто хочу хоч чаєм напоїти…’

— Добре, — кивнув, а сам почав опускатись губами на її шию. Цілував майже невагомо, а руками тим часом притиснув її ще ближче до себе. — Я подихаю тобою. Трохи… І напоїш.

— Лоскотно, — засміялася вона.  А потім серйозно сказала: — Я не хочу жити в тебе даром, буду платити за квартиру. 

— Це не обговорюється. Я ж не плачу за неї, вона моя, — я трохи відсторонився від неї і зазирнув в очі.

— А скільки в тебе квартир? — запитала з цікавістю. 

— Три, — сказав коротко.

Ще був будинок, в якому я жив. Але Стеф питала за квартири… Я знов починав ненавидіти себе в цей момент. Вона закохалась в поганця і зрадника. А я не можу взяти і піти… 

— Добре, тоді ходімо пити чай, — радісно сказала вона. — Я прихопила з дому свій улюблений. З жасмином. А ти який любиш? Я куплю. 

Я подумав, що з її рук випив би хоч отруту. Вона дійсно впливала на мене якось максимально дивно. 

Силою волі таки змусив відсторонитись. В штанах було капець як тісно, але воно і на краще. Буде мені покарання за те, що я витворяю…

— Я пʼю все, — сказав коротко. — Піду помию руки, а ти можеш вже розпаковувати свій чай на кухні…

***

Ось і чергова глава, що думаєте? Що буде далі? 

Буду вдячна за сердечко книзі, це дуже важливо для рейтингу книги) дякую