Глава 10. Стеф

Я обережно визирнула зі своєї кімнати. Почула голоси батьків з кухні. Вони розмовляли на підвищених тонах. “Сваряться через мене”, — подумала я. 

Навшпиньках пройшла до їхньої спальні. Думала лиш про одне — щоб батько зараз не повернувся сюди і не побачив мене. Але він був зайнятий суперечкою з матір’ю. Я прокралася до спальні і озирнулася навколо. Мого телефона не було ніде видно. Я висунула шухляду батькової приліжкової тумбочки і — о диво — телефон лежав там. 

Я б ніколи не наважилася забрати його. Якби батько дізнався. що я нишпорила в його тумбочці, мені б не поздоровилось. Але скоро я буду далеко звідси, так що мені все одно на його гнів.

Простягнула руку, взяла телефон і заховала до кишені. Вийшла зі спальні так же швидко. Тепер залишалося втекти. Було трохи страшно. Але я думала про те, що нарешті зможу зажити таким життям, яким хочу. Ніхто більше не буде вирішувати за мене. Буду працювати і сама забезпечувати себе. А ще Макс… При думці про нього у мене в грудях розлилося тепло. Він так допоміг мені…Такий добрий. небайдужий… Мені дуже пощастило, що я зустріла його…

***

Коли в спальні батьків погасло світло, я вже була готова до втечі. Всі найнеобхідніші речі помістилися в спортивну сумку і рюкзак. Я ще раз перевірила чи на місці гаманець і документи, а потім взяла телефон і викликала таксі.  Викликала не до свого будинку, бо боялась, що звук двигуна може розбудити батька, він вийде надвір, і тоді все пропало!

Попросила водія зупинитися поблизу автобусної зупинки за кілька будинків від нашого. 

Розгорнула постіль на ліжку так, щоб якщо мама зазирне до кімнати, вона нічого не запідозрила б. Подумала б, що я пішла до вбиральні. Може, це допоможе виграти трохи часу. 

Коли я підійшла до призначеного місця, таксі вже чекало на мене. Я. як і радив Макс, сфотографувала його номер.

 — Добрий вечір, — сказала, сідаючи в машину. — Мені треба до Одеси, — і назвала адресу.

Потім написала Максу. що виїжджаю, і  скинула йому фото таксі. 

Він прочитав повідомлення одразу. А потім запитав:

"Я зустріну тебе на місці. Як ти?"

“Все добре, — написала я. — Мені пощастило, втеча пройшла без пригод. Але завтра, мабуть. удома буде страшний скандал. Що мені робити. якщо батьки подзвонять і будуть вимагати, щоб я повернулась?”

"Я б радив тобі завтра самій зідзвонитись з батьками, сказати, що ти переїхала і що тепер сама піклуватимешся про себе. Повертатись ти не зобовʼязана. Якщо будуть зовсім психувати, скажеш, що подаси в поліцію заяву на батька. У тебе є це фото, де є сліди його побоїв. Ти вже повнолітня, вони нічого не зможуть зробити, не заберуть тебе силою."

“Дякую, мабуть. так і зроблю… Без твоєї підтримки я б не наважилася на цей крок…”

"Щока болить? Ти хоча б лід прикладала?"

“Вже не болить, все добре,— відповіла я. — Дуже радію, що зовсім скоро побачу тебе!”

***

Коли таксі під’їхало до будинку. адресу якого мені написав Макс, я одразу побачила його. Він стояв біля під’їзду. а коли побачив. що я виходжу з машини, підійшов ближче і наші погляди зустрілись. 

— Привіт, — сказав він тихо. 

 — Привіт, — я чомусь знітилась. Поки їхала, уявляла, як обійму його, поцілую… А коли ми опинилися поруч в реалі, то я ніби не знала. що робити і що говорити. 

Він несподівано простягнув руку до моєї щоки і торкнувся місця, де вдарив батько. Провів кінчиками пальців по шкірі, майже невагомо. 

— Вбити його мало, — промовив на видиху. 

 — Нічого страшного, — сказала я. — Навіть синця не буде. Не переживай…

— Мені дуже шкода, що таке трапилось, і ще й через нашу переписку, — він зазирнув мені в очі. Я побачила, як він сковтнув слину і облизнув губи. 

 — Все на краще, — я усміхнулася. — Зате тепер можу вирватися з-під їхнього крила і розпочати нове життя…

— Так, ти вже вирвалась, Стеф… Я обіцяю, я допоможу тобі почати все спочатку…

Я відчула себе дуже щасливою. Пригорнулася до нього, обняла, і подумала, що я  — найщасливіша людина на землі…