Глава 4. Син.

НАТАЛЯ

Коли я повернулась додому, Макса не було ніде, я зазирнула в спальню і побачила, що у ванній горить світло. Значить він вирішив просто прийняти душ, а я вже злякалась…

— Я вже вдома! — гукнула я. — Зараз перевдягнусь у щось нарядніше, і можна їхати!

— Привіт, я вже зараз виходжу, — почула я з ванної його бадьорий голос.

Я дістала з шафи свою улюблену сукню і перевдягнулась. Потім перед дзеркалом стала поправляти зачіску і макіяж, побризкалася улюбленими духами, які мені подарував Макс. А тут він і сам вийшов з ванної. Був у своєму чорному халаті, а руки були в кишенях. Виглядав таким домашнім і, здається, задоволеним.

Я підійшла до Макса, поклала долоні йому на плечі і притягнула до себе. 

— Я скучила, — прошепотіла йому на вухо. 

— Я теж, — він обійняв мене за талію. — Зараз поїдемо повечеряємо, кіно подивимось.  В тому ресторані показують твої улюблені ретро-фільми. Я давно хотів зводити тебе туди.

 — Супер, мені вже подобається ця ідея, — сказала я. — Добре, одягайся. А то я так тебе не відпущу. Ти такий сексуальний в цьому халаті, — я засміялась. 

— Спочатку звичайне кіно, а потім вже доросле, — він підморгнув мені. — Дай мені десять хвилин…

***

Ресторан справді був чудовий. У мене виникло відчуття, що я ніби повернулася в минуле, коли ми з Максом ще тільки були студентами і почали зустрічатись. 

 — Добре, що ми прийшли сюди, — сказала я тихо, кладучи свою долоню на його. — Бо останнім часом ми ніби загрузли в щоденній рутині. А з цього й починається старість, коли все як завжди, і зовсім ніяких нових вражень…

— Мені шкода, що я поганий чоловік і мало тебе водив, — він трохи стиснув мою долоню. — Але нам всього по тридцять вісім, тож до старості ще далеко.

— Не вигадуй! — прикрикнула жартівливо. — Ти чудовий чоловік. Думаю, багато подруг мені заздрять, бо ти і не п’єш, і гарно заробляєш, і не зраджуєш..

— Ну, вино я все ж пʼю, як без цього, але тільки по роботі, на дегустаціях, — не погодився він, усміхаючись і пригортаючи мене до себе. — Я не такий чудовий. Ти мене ідеалізуєш.

 — Зовсім ні, я дійсно вважаю, що в мене ідеальний чоловік, — усміхнулась я. — Ну, може один-єдиний недолік у тебе все ж є — це трудоголізм. А більше я не бачу…

***

Коли ми увійшли до нашого будинку,  я прямо відчувала той заряд пристрасті, який вирував навколо нас. Може, посприяли спогади про минуле, чи випиті кілька келихів вина, чи все одночасно? 

— Я вся тремчу, — прошепотіла Максу на вухо. — Це через тебе…

— Хочу тебе, — він стиснув мою долоню і швидко повів мене на другий поверх. 

Ми заходимо до спальні, цілуючись.

Я почала розстібати на ньому сорочку, проводячи долонями по оголенному тілу. Мені так хотілось, щоб це відчуття не минало ніколи…

— Я тебе дуже-дуже кохаю, — сказала я. 

Він замість відповіді притягнув мене до себе, і ми разом впали на ліжко. Він навис наді мною і я побачила у його очах своє відображення. Потягнулася до нього, щоб поцілувати, але цієї миті задзвонив телефон Макса. 

Він насупився:

— Зараз виключу, — витягнув мобільний з кишені і повернув екраном до мене. — Чорт, не виключу, син наш,— прийняв виклик і сказав: — Дене, що трапилось цього разу?...

МАКС

Сина я любив більш за все на світі. Я завжди хотів сина, ще коли сам був пацаном. Я починав голим і босим, напівсиротою, але всього добився. У мене не було батька, але мій син завжди матиме мою підтримку, що б там не трапилось. 

— Тут дівчину у швидкій забрали. Я у Кості, — сказав він плутано, я нічого не розумів. 

— Я зараз приїду за тобою, не відключай телефон, добре? Хвилин двадцять, — я одразу ж зліз з Наталі і почав поправляти одяг. Швидко застібнув сорочку, потім всунув ремінь. 

— Максе, що там? — схвильовано запитала Наталя, також встаючи з ліжка. — Де він? Я поїду з тобою.

— Заспокойся, він в свідомості, говорить практично звʼязно, — сказав я, накидаючи піджак. — Ну, випив трохи. Він пацан, студент, це нормально в його віці. 

— І все ж, я поїду! — вона також почала поправляти одяг і зачіску перед дзеркалом, почала метушитись, як то завжди бувало, коли вона нервує. 

— Він недалеко, — я підійшов до неї зі спини і поклав руки Наталі на талію. Поглянув на нас у дзеркалі. Наталя була красивою. Вона завжди доглядала за собою. Довге біляве волосся було фарбованим, але вона фарбувалась під свій власний колір. Блакитні очі були сповнені хвилювання, вона завжди була хорошою матірʼю, хоч і народила рано. Я не знав більш відповідальних матерей, ніж вона, хоча на своєму життєвому шляху зустрічав багато жінок з дітьми. 

— З ним точно все добре? — запитала вона тихо, зазирнувши в очі моєму відображенню в дзеркалі. 

— Так, — я торкнувся губами її щоки і відпустив. — Знайди йому якийсь абсорбент. Коли привезу його, акачаємо пігулками, щоб вся та гидота вийшла.