Глава 4. Наталя. Неспокій на душі.

Я прокинулася раніше за Макса і пішла готувати йому сніданок. Настрій був не дуже. Думала про те, що я вже не така молода, і, певно, не приваблюю його так, як раніше. Хоча й стараюсь доглядати за собою, займаюся спортом, модно одягаюся, і все ж, видно, цього недостатньо… Може, мені зробити пластичну операцію? Ця ідея не дуже приваблювала. 

Почула, як двері відчинилися, і Макс увійшов на кухню. Одразу усміхнулась, хотілося, щоб він думав, що я щаслива. Кому потрібна невдоволена дружина? 

— Доброго ранку, — повернулась до нього. — Тости і яєшня вже готові, зараз зроблю каву. 

— Привіт, — він підійшов ближче і обійняв мене зі спини. — Мені соромно за вчора. 

— Ти втомився з дороги, все нормально, — сказала я. — Відпочинку, і буде все чудово. 

— Ти точно не ображаєшся? — він торкнувся губами моєї шиї.

— Ні, чому б я ображалась, — я повернулась до нього обличчям і поцілувала в губи. — Ти в мене найкращий, найтурботливіший. Мені дуже пощастило з тобою! 

— Пробач, — повторив Максим тихо, опустивши голову, але потім знов подивився на мене. — Які в тебе плани сьогодні ввечері? 

— Ніяких, — я усміхнулась тепер уже не роблено, а щиро. — А ти хочеш мене кудись запросити? 

— Так, — він кивнув. — Зміна до котрої? У тебе ж сьогодні зміна в тому твоєму закладі? — Максим трохи насупився. Я знала, що йому не надто подобається, що я працюю не на себе і не на нього, а на іншого чоловіка, причому, його приятеля.

— Сьогодні працюю до пʼятої, — відповіла я. — Ну, якщо не буде якихось форс-мажорів…

— Тоді можемо сходити кудись о шостій чи о сьомій. Може, в кіно? — запитав Макс. — Будеш перед тим заходити додому? 

— Не знаю, — я старалася завжди догодити йому. — Якщо хочеш, зайду перевдягнусь, а ні — то забереш мене від  мого ресторану…

— Тоді заїдь, — він подався вперед і торкнувся губами моїх губ. Це було незвично, поцілунок був глибоким, пристрасним, не схожим на ранковий.

Я відчула, як всередині мене розливається тепло. Цієї миті я ніби повернулася на машині часу на двадцять років тому, коли між нами вирував справжній океан пристрасті. Відповіла на поцілунок, міцно обіймаючи його. 

— Кохаю тебе, — прошепотіла, дивлячись у такі рідні очі. 

— І я тебе, — відповів він так само тихо…

***

Макс підвіз мене до ресторану, так що я була на своєму робочому місці навіть раніше, ніж планувала. Одразу стала дивитися, що там заплановано на сьогодні, бо ж увечері мене ждала романтична вечеря, я не повинна запізнюватися, треба все зробити раніше… А потім, коли почнуть сходитися відвідувачі, треба буде перейти до залу і стежити, щоб усе було  як належить. 

Так запрацювалась, що стук у двері  мого маленького кабінету змусив здригнутися. 

— Заходьте, — сказала, відкладаючи свої папери. 

— Наталю, добрий ранок, — до кабінету зайшов Сергій, власник ресторану. Він дуже любив своє дітище, тож був тут щодня, і обовʼязки з керування фінансовою частиною були на ньому, він нікому їх не делегував. Сергій був високим і статним, одноліткою Максима, в них навіть статури були схожі, обидва були спортивні і підкачані, і обидва в свої тридцять вісім виглядали, як з обкладинки "Forbes". — Приніс тобі кави від барісти з мого будинку. Памʼятаєш, я розповідав про маленький кіоск, в якому тепер готують каву кращу за нашу? Може, запросити того барісту до нас? У нас точно буде більша зарплатня, ніж у кіоску!

— Це гарна ідея, — я взяла стаканчик і відпила ковток кави. — М-м-м, справді смачно… Поговори з ним, чому б і ні…

Знову помітила, як він дивився на мене, щось в його погляді завжди було таке тепле-тепле, навіть ніжне. Але я, само собою, завжди ставилась до Сергія, як до друга. Ніколи не переступала межі, за якою би починався флірт чи щось подібне. 

— Можна, я сьогодні піду трохи раніше? — запитала в нього. — Макс запросив на романтичну вечерю…

— Можна, — він кивнув, але посмішка з його обличчя зникла і очі вже були якимись сумними. — Значить, повернувся з відрядження? 

— Так, знайшов там якихось нових постачальників, виглядає задоволеним. Ну, розпитаєш його детальніше, ви ж з ним друзі.

— Знаєш, він у тебе частенько їздить у ті відрядження, — замислено сказав Сергій. — Зазвичай люди не люблять кудись їздити і з відряджень приїжджають втомленими, а не задоволеними, хіба що… — він обірвав себе на півслові. — Та ні, це ж Максим, забудь.

— Що ти маєш на увазі? — не зрозуміла я.  — Що він там зустрічається з дівчатами? Та ну, це смішно!

— Так, напевно, — Сергій усміхнувся. — Тому і кажу, не думай про таке. Добре, піду теж випʼю свою каву, скоро відкриття, люди прийдуть на сніданки, треба бути готовими, — він вийшов з мого кабінету. 

А я раптом подумала, що з попередніх відряджень Макс дійсно приїздив втомлений, а цього разу він якийсь не такий, як раніше… Хоча може в нього просто криза середнього віку? Від цього і перепади настрою, і все таке… А я вже себе накручую. Ні, треба перестати думати про погане. Ми щасливі, у нас обох хороша робота, найкращий у світі син, немає ніяких проблем. Ми щасливі, і будемо ще щасливішими — повторювала собі як мантру. Та чомусь на душі все одно було трохи неспокійно…