Эпизод 14

Глава 14: Прокляття «Залізного бастіону»

​Повітря навколо «Зоряного Вітрильника» ставало все важчим. Чим ближче вони підходили до вод Лазурного острова, тим сильніше відчувався тиск «Залізного бастіону» — другого, значно масштабнішого проекту батька Ліри. Це був не просто корабель чи фортеця; це був плавучий острів, штучно створений з металу, магії та примусової праці, який перекривав єдиний безпечний фарватер до столиці Лазурного острова. Його присутність відчувалася як постійний головний біль: низькочастотний гул вібрував у самих кістках екіпажу, а магічне поле навколо нього було таким щільним, що компаси на кораблі почали божевільно обертатися.

​Адріан не відходив від штурвалу ні на хвилину. Його обличчя, обвітрене солоними бризками, здавалося висіченим із каменю. Він знав цей район як свої п’ять пальців, але «Залізний бастіон» змінив усе. Бастіон був побудований на місці стародавнього рифу, який колись слугував природним захистом Лазурного острова. Тепер це був шматок чорної сталі, що вивергав дим і вогонь, перетворюючи море навколо на мертву зону.

​— Ліро, — Адріан звернувся до принцеси, яка знову схилилася над картами, — ти казала, що твій батько не клав усі яйця в один кошик. Який у цього бастіону слабкий бік? Він має бути. Жодна конструкція не може бути ідеальною.

​Ліра підняла очі. Вона виглядала втомленою, але її розум працював з холодним, майже механічним блиском.

— Слабка сторона не в конструкції, Адріане. Слабка сторона в принципі його живлення. Він працює на системі «синхронного відбиття». Він збирає енергію твоїх гармат і повертає її проти тебе. Чим сильніше ти б’єш — тим сильнішим стає його захист. Ти не можеш його пробити силою.

​Арель, яка стояла поруч, прислухаючись до кожного слова, запитала:

— А якщо ми використаємо не силу, а резонанс? Кристал... Він зараз у мене в руках. Якщо я синхронізую його частоту з частотою бастіону, ми зможемо створити «інтерференцію»?

​Ліра на мить замислилася. Її пальці автоматично почали креслити схеми на дошці.

— Це надзвичайно небезпечно, — прошепотіла вона. — Якщо ти помилишся хоча б на одну частку герца, кристал вибухне у твоїх руках. Це як намагатися зупинити потік води долонями. Але... так, теоретично, це створить «мертву зону» в енергетичному полі бастіону на кілька секунд. Цього буде достатньо, щоб «Вітрильник» пройшов крізь зону ураження і висадив десант.

​Адріан глянув на сестру. В її очах він побачив не страх, а ту саму рішучість, яка колись примусила його стати принцом-воїном. Він знав, що якщо він не дозволить їй зробити це, він ніколи не пробачить собі її загибелі, але якщо він дозволить — він ставить на кін її життя.

— Десять секунд, — сказав він, дивлячись на бастіон, що виростав перед ними як чорна скеля. — Ми маємо десять секунд, коли поле зникне. Це все, що я можу дати.

​Корабель почав маневр. Це була гра на межі божевілля. «Залізний бастіон» уже помітив їх — велетенські прожектори, що випускали промені холодної, фіолетової енергії, почали «прощупувати» океан. Кожен промінь, потрапляючи у воду, змушував її закипати. Арель вийшла на носову частину корабля. Вітер бив їй в обличчя, розвіваючи волосся. Вона дістала «Сльозу неба». Кристал почав випромінювати світло, що ставало все інтенсивнішим.

​— Зараз! — крикнула Ліра, коли вони наблизилися до зони активного захисту.

​Арель заплющила очі. Вона відпустила всі свої думки, всі свої страхи, весь біль останніх п’яти років. Вона дозволила енергії Зірки пройти крізь неї, як крізь провідник. Вона почала «співати» — це був не звук, а внутрішня вібрація, яку відчував кожен на кораблі. Бастіон перед ними раптом затремтів. Фіолетові промені, що мали знищити корабель, почали розсіюватися, не досягаючи мети. Енергетичний купол, що захищав бастіон, почав вигинатися, як мильна бульбашка під тиском вітру, а потім з гуркотом, що нагадував розлом планети, він просто зник.

​— Повний вперед! — заревів Адріан, кидаючи корабель уперед.

​Вони проскочили крізь «мертву зону» за лічені секунди. Але бастіон не здавався. Його фізичні гармати, які не залежали від енергетичного поля, почали вести вогонь. Снаряди, важкі, заповнені чорною смолою, вибухали навколо «Вітрильника», розриваючи вітрила і перетворюючи палубу на пекло. Арель впала на коліна, відчуваючи, як її власна енергія вичерпується. Вона була на межі.

​— Арель! — Ліра кинулася до неї, підтримуючи її. — Не відпускай! Тримай резонанс!

​Арель побачила, як один із артилеристів бастіону цілиться прямо в головну щоглу. Вона зібрала останні сили, виставила руку вперед, і хвиля світла збила снаряд ще до того, як він влучив у ціль. Але це було занадто багато. Вона втратила свідомість, випускаючи кристал із рук. Кристал почав падати на палубу, і в цей момент бастіон почав відновлювати свою потужність.

​Адріан вихопив меч.

— Десант! Всі на борт! Ми беремо цю чортову гору металу абордажем!

​Це було божевілля. Вони не мали часу на підготовку. Адріан, Ліра та елітні бійці просто вистрибнули на металеві платформи бастіону, що встигли пришвартуватися до їхнього корабля під час зіткнення. Арель лежала на палубі, її дихання було слабким, але вона була живою. «Сльоза неба» лежала поруч із нею, ледь жевріючи. Міккі, її кіт, застрибнув на неї, захищаючи її від будь-якої загрози, його очі світилися люттю.

​На бастіоні почалася справжня бійня. Це не була війна — це була зачистка. Адріан бився як демон. Він знав, що кожен момент, який він витрачає на боротьбу, це момент, який він краде у смерті для своєї сестри. Ліра, знаючи внутрішні механізми бастіону, спрямовувала бійців до точок управління. Вона була в своєму стихії. Вона бачила кожну трубу, кожен вентиль, кожен кабель.

​— Ось тут! — крикнула вона, вказуючи на масивний сталевий люк. — Тут головний вузол управління! Якщо ми його виведемо з ладу, бастіон знеструмиться назавжди!

​Вони вибили двері. Всередині було темно, тільки миготіли червоні індикатори. За пультом стояв офіцер — один із тих, хто не хотів визнавати поразку. Він тримав руку на важелі самоліквідації.